Новини
Особистості
Центр правової допомоги
Ковель туристичний
Газета "КОВЕЛЬ СЬОГОДНІ"
Презентації
Ковель і видатні люди
Історія
Суспільно-політичне життя
Соціальна сфера
Економіка
Освіта і наука
Культура
Релігія
Спорт
Стратегія розвитку
Зовнішні зв`язки
Пісні
Журнал ПТАХА
www.muzprostir.com.ua - Все про музику на одному сайтi!

Коломия

Ковель і містечка Ковельського повіту наприкінці ХVІІІ - в першій половині XIX ст.

Ковель і містечка Ковельського повіту наприкінці ХVІІІ - в першій половині XIX ст.
     Формування Ковельського повіту почалося в ході другого поділу Речі Посполитої, коли указом російської імператриці Катерини II від 13 квітня 1793 року було утворено Ізяславське намісництво, до якого мали входити Волинь і частина Поділля. У 1795 році воно було поділене на два: Волинське і Подільське. У Волинському намісництві Ковель отримував статус повітового міста (разом з іншими дванадцятьма).

      У роки царювання Павла І намісництва були перейменовані у губернії. Кількість повітів зменшилася до 12.3 того часу аж до кінця існування Волинської губернії межі Ковельського повіту не змінилися. Площа Ковельського повіту складала 616562 десятин 1200 сажнів (9,67 відсотка площі всієї губернії). У повіті було 174405 десятин 600 сажнів орної землі (8,27 відсотка орної землі губернії).

      Після приєднання Волині до Російської імперії населені пункти отримали інший адміністративний статус. У цій державі з управлінського закон поділяв усі поселення на три групи: міські, сільські і поселення, які мають особливі права. Однак між ними також не мали чітких відмінних ознак, в тому числі й юридичних. У діючих законах населений пункт визначено міським лише щодо місцевого управління: у місті зосереджувалися місцева адміністрація, тобто визначення того чи іншого населеного пункту містом залежало від потреб адміністративного поділу. Нерідко містом називали населений пункт, економічна роль якого в краї була мізерна. Тому іменування того чи іншого населеного пункту містом не означало виокремлення його ні в юридичному, ні економічному значенні.

      У Російській імперії існувала така номенклатура міських поселень: відносили: міста, містечка і посади. Вони не мали визначених ознак, які б чітко розмежовували один вид міського поселення від іншого. Міста офіційно поділялися на губернські, повітові, безповітові, або заштатні. Останні часто називалися містечками.

      Дослідники народонаселення Росії першої половини XIX ст. зазначали, що одні містечка західних губерній можна назвати коронними містами, вони мали магдебурзьке право, а були перейменовані в містечка після приєднання цих земель до Росії; інші, приватні, відігравали роль ніби промислово-торгових центрів поміщицьких маєтків, деякі з них мали королівські грамоти на проведення ярмарків і торгів та користувалися міськими правами.

       На підставі статті 364 Торгового статуту у містечках (на відміну від сіл) мали право постійно мешкати купці та міщани. Заснування містечок на підставі статті 219 Закону про стани і статті 2819 Торгового статуту було серед привілеїв дворянства. У містечках не могло бути міської думи або ратуші, бо за статтями 339 і 365 Торгового статуту купці, міщани, вільні люди і євреї, які в них жили, повинні були записані до міста того повіту, де знаходиться містечко.
 

      Як бачимо, сам Ковель не був значним містом. У 1798 р. в Ковелі було 456 будинків, в яких жило 1674 осіб, у той час населення інших повітових міст було таким: Кременець - 3528, Новоград-Волинський - 1928, Заслав - 4566, Ковель -1674, Луцьк - 2349, Житомир - 5421, Володимир-Волинський - 3586, Острог - 4098, Овруч - 852, Дубно - 6535, Рівне -2638 осіб. Отже, Ковель належав до найменших за кількістю населення повітових міст, хоча за цією ознакою він вирізняється з навколишніх містечок, майже половина яких мала населення до 500 осіб і стільки ж - до 1000 осіб. (див. таблицю 2). Серед містечок тоді виділялися Маційов і Турійськ як своєю залюдненістю, так і господарським значенням.

      Щодо соціальної структури міського населення, то, як бачимо, міські стани, тобто купці та міщани, виразно переважають в Ковелі. До того ж купецький стан представлений лише в Ковелі. У містечках, в тому числі в Маційові та Гурійську домінують селяни. Майже 6 відсотків міських жителів повіту (а у Ковелі - аж 13) складала шляхта, так звана чиншова, або загродова, яка 30-40-х роках XIX ст. буде переведена до стану однодворців або "граждан". Наявність у містечках духовенства - православного, греко-католицького і римо-католицького - засвідчує про поліконфесійність християнського населення. Вона дещо зміниться до середини XIX ст. внаслідок остаточної ліквідації царським урядом уніатської церкви на українських землях у 1839 р., хоча греко-католицькі парафії найдовше проіснували саме в Ковельському повіті. За етнічною ознакою населення містечок поділялося на українців, поляків, євреїв і циган. Яке було співвідношення між ними в повіті наприкінці 40-х років XIX ст., опосередковано засвідчує таблиця 3, складена на підставі звіту волинського губернатора.

      Оскільки у першій половині XIX ст. конфесійна приналежність переважно поєднувалася з етнічною, тому таблиця 3 виразно засвідчує про безсумнівну більшість українців у складі населення повіту. Соціальна структура населення Ковеля і Ковельського повіту виразно змінилася на середину XIX ст.

      Як бачимо, купці та міщани переважають лише в Ковелі - їх майже 91 відсоток серед мешканців повітового міста, натомість у самому повіті їх у 10 разів менше. З огляду на статус міста зрозумілою стає порівняно велика кількість військових (як кадрових, так і відставних) і чиновників. Одночасно в міста стало менше духовенства і шляхти. Усі ці зміни засвідчили, що протягом десятиліть проходила уніфікація соціальних станів відповідно до норм російського законодавства. Зовнішній вигляд Ковеля мало чим відрізнявся від містечок: на середину XIX ст. Ковель мав суцільну дерев`яну забудову, з винятком двох будинків (див. таблицю 5). У місті налічувалося 5 церков, 2 католицькі каплиці і 5 синагог; усі культові будівлі також дерев`яні.

      У Ковелі як повітовому місті функціонували адміністративні, судові, фінансові та інші установи. Міські стани підпорядковувалися магістрату, який діяв на підставі царських указів від 12 грудня 1796 р. і 23 грудня 1798 р., а також рішення ("мнения") Волинського головного суду 2-го департаменту від 17 березня 1803 р. Тоді було визначений склад магістрату: президент і 6 ратманів. Третину ратманів мали вибиратися від євреїв згідно з указом Сенату від 8 грудня 1802 р. Християнська та єврейська громади міста разом вибирали гмінних для вирішення спільних міських справ та возних для вручення судових позовів, У магістраті "першою особою" був не президент (згодом перейменований на бургомістра), а секретар, який призначався губернським правлінням. Він знався на законах, отримував платню (на відміну від решти членів магістрату), його посада належала до "класних" (тобто входила до "Табеля про ранги"): відповідала чину колезького секретаря. У віданні міських магістрату були карні та цивільні справи купців і міщан міста і містечок Ковельського повіту, для яких він був першою, нижчою інстанцією. Цивільні справи, в яких ціна позову була нижчою 25 рублів, вирішувалися там остаточно, і перенесення справи заборонялося законом. Остаточно вирішувалися і карні справи, за винятком тих, що передбачали такі покарання, як страта, позбавлення честі. Засідання цього міського суду проходити протягом року "безперервно", за винятком "табельних днів" (релігійних і державних свят). Виконання вироків, винесених остаточно міським магістратом, було обов`язком городничого. До середини 30-х років у Ковелі був городничих і один квартальний, а поліцейська команда в кількості 10 осіб набиралася з вільних людей на кошти міських доходів. Ще одним судово-адміністративним органом для міщан була управа благочинія. До її складу входили городничий, два пристави карних і цивільних справ і два ратмани. Городничий призначався Сенатом, а решта вибиралися купецтвом міста на трирічний термін. Управа мала право розглядати малозначні цивільні справи як суд першої інстанції. Верхня межа для позову з таких справ -20 рублів. Очевидно, наявність такого органу пояснювалося великою кількістю цивільних майнових спорів серед городян. Таким чином наділялися дещо розвантажити міські магістрати, прискорити діловодство і судочинство. Указом Сенату від 17 лютого 1838 р. в містах були запроваджені словесні суди для розгляду незначних справ. На серпень 1841 р. в Ковелі він діяв при городничому правлінні. У ході перевірки їх діяльності на початку 40-х років виявилось, що такі судові органи більше сорока років діють у містечках Ковельського повіту: Миляновичах, Мацейові, Вижві, Ратні й Махновці. Вони були засновані ще в 1796 р. на підставі розпорядження генерал-губернатора Тутулміна про відкриття органів управління в містах ("присутственных мест"), У самому розпорядженні не йшлося про відкриття словесних судів у цих приватних містечках, але його вимога "облаштувати присутственні місця для порядку і правосуддя", очевидно, для місцевої влади в Ковелі стала правовою підставою для функціонування словесних судів у містечках. Після тривалої переписки з київським генерал-губернатором на вимогу волинського прокурора вони були закриті наприкінці 40-х років. Господарські функції Ковеля і містечок визначалися, насамперед, як торгових і значно менше - як ремісничих центрів навколишньої округи. У в Ковелі традиційно проходило три-чотири ярмарки: Василівська (1 січня), на свято Вознесіння, Хрестовоздвиженська (14 вересня), Миколаївська(6 грудня). Ярмарки також проходили в містечках повіту: у Мельниці (Георгіївська - 23 квітня, Миколаївська - 9 травня, Ільїнська - 20 липня, Преображенська - 6 серпня, Семенівська - 1 вересня, на Різдво Богородиці - 8 вересня, Миколаївська - 6 грудня), Ратні (Богоявленська - 6 січня, на "масляну" неділю, Георгіївська - 23 квітня, Ільїнська - 20 липня, на Різдво Богородиці - 8 вересня, Покровська -1 жовтня), Турійську (Богоявленська, Миколаївська - 9 травня, Преображенська - 6 серпня, Миколаївська - 6 грудня), Камінь-Каширському (Іванівська -1 березня, Георгіївська - 23 квітня, Миколаївська - 9 травня, Онуфріївська -12 червня, Ільїнська - 20 липня, на Різдво Богородиці - 8 вересня, Дмитрівська - 26 жовтня, Миколаївська - 6 грудня), Несухоїжі (Стрітенська - 2 лютого, на 40 мучеників - 9 березня, Троїцька, Петропавловська - 29 червня, Семенівська - 1 вересня, Покровська - 1 жовтня), Мацейові (на "масляну" неділю, Онуфріївська - 12 червня, 20 червня, Успенська - 15 серпня, Дмитрівська - 26 жовтня, Ігнатівська 20 грудня), Мильцях, Стобихві (Онуфріївська - 12 червня, Дмитрівська - 26 жовтня), Вижві (Петропавловська-29 червня, Семенівська - 1 вересня), Янівці (Дмитрівська - 26 жовтня), а також в селах: Ворокомля (Богоявленська), Церковка, Глуша, Миляновичі (Петропавловська - 29 червня). Загалом ярмарки мали незначний товарообіг і проходили протягом одного дня з періодичністю три-сім ярмарок на рік (див. додаток 1). Однак слід наголосити на ярмарках в Мацейві: це містечко було торговим центром повіту. Регулярними і вагомими були також ярмарки в Несухоїжі. Той факт, що по одній-три ярмарки відбулися в чотирьох селах повіту (Миляновичі в 30-50-х роках у документах називають селом), може свідчити про потребу селян в обміні своїх продуктів на інші товари, а також про відсутність у повіті належного сполучення між населеними пунктами. В інших повітах губернії ярмарки практично не проходили. Стаціонарна торгівля проходила в ятках, крамницях і корчмах. У 20-30-х роках їх кількість була незначною (див. таблицю 6). На середину 50- років кількість вже доходила до 107. Торгівлю в них вели купці.

      У 1848 р. в Ковелі оголосили свій капітал 13 купців 3-ї гільдії на суму 31200 руб. ср., у тому році в усій губернії було 306 купців з капіталом 734400 руб. ср., тобто купці Ковеля та їхній капітал складали всього 4 % від загальної кількості купців і купецького капіталу губернії. Відмінності між купецтвом і міщанами було чітко визначено у маніфесті 1775 р. В ньому говорилось: "Усім тим міщанам, які не мають капіталу понад 500 руб., у майбутньому не називатися купцями, а перейменувати їх міщанами; купців же, які мають капітал понад 500 руб. і стали банкротами, також вписувати у міщани; які ж із міщан дрібним крамом торгують і капітал свій примножать понад 500 руб, тих вписувати у купецтво. Купців же, які мають від 500 руб. і більше, поділити, як і нині, на три гільдії і брати з них по одному відсотку з оголошеного ними по совісті капіталу щорічно, а подушне з них не брати ...". Ремесло і промисли слабо розвивалися в Ковельському повіті. Наприклад, у 1804 році у звіті волинського губернатора зазначено, що в повіті діє один склозавод і одна поташна буда (підприємство по виробництві поташу), а з 1808 року аж до 30-х років практично немає жодної фабрики чи заводу. Деяке зростання починається в 40х роках.

      Поява підприємств шкіряної промисловості та їх зростання може говорити насамперед, про наявність в повіті сировини та ринку збуту обробленої шкіри. Цю думку підтверджує відомість про кількість худоби в Ковельському повіті у 1853 р.: коней -13909 штук (або 3,87 % від загальної кількості в губернії), рогатої худоби - 49686 (7,53 %), овець -42145 (5,04 %), свиней - 27987 (5,43 %), кіз - 1450 (5,25 %). Отже, в першій половині XIX століття Ковель і містечка повіту розвивалися повільно. Ряд містечок перестали виконували торгові функції. За їхнім населенням закріплюється статус селян, що тягне за собою виконання відробіткової повинності. У середині століття спостерігається деяке пожвавлення господарського життя в Ковелі, однак збереження майже суцільної дерев`яної забудови може свідчити, що воно ще не привело до зростання добробуту його мешканців.