Новини
Особистості
Центр правової допомоги
Ковель туристичний
Газета "КОВЕЛЬ СЬОГОДНІ"
Презентації
Ковель і видатні люди
Історія
Суспільно-політичне життя
Соціальна сфера
Економіка
Освіта і наука
Культура
Релігія
Спорт
Стратегія розвитку
Зовнішні зв`язки
Пісні
Журнал ПТАХА
www.muzprostir.com.ua - Все про музику на одному сайтi!

Коломия

Квітка Волині

Квітка Волині

     Глянувши на древню карту міста, без особливих зусиль можна побачити, що Ковельський замок вимальовується нерозквітлим пуп`янком квітки.

      Стародавнє городище з правого боку омивало широке плесо мальовничої Турїї, а там, де річка своїм руслом відходила в сторону, від нашестя ворогів оберігав його глибокий рукотворний рів.

      Легко здогадатися, чому серед боліт, у лісі поселилися древні люди, де з часом виросло місто. Сама природа створила захисні споруди від ворогів. Кмітливому, древньому архітектору лишилося вказати перстом, де викопати глибокий захисний рів, і за рахунок виритої землі підняти площину поселення над рівнем моря. Атлас Волинської області фіксує підвищення від 150 до 200 метрів. "Місто положене на низині над річкою Турією, яка протікала тут кількома рукавами, формуючи кілька сухих островів. На одному з таких островів постав Ковель", - писав О. Цинкаловський.

      Ковельчани були мудрими людьми. Замок мав декілька воріт і мостових споруд. Тут були створені гідрологічні споруди, що утримували воду, яка падала на великі колеса і крутила мукомельний механізм. Така споруда виконувала водночас і захисну функцію, і господарську - використовувалась, як млин.

    Через східні ворота і міст був вихід на дамбу, яка пролягала до вулиці в напрямку Луцька. На дамбі були влаштовані винні погреби, котрі давали відчутний прибуток до казни міста й замку. Дерев`яні шлюзи з дерева утримувати потрібний рівень" води, яка падаючи, крутила колеса млина.

     Високий рівень води, який приносив окремим ремісничим цехам та власникам млинів прибутки за всяких дощів та повеней ставав горем і завдавав збитків для інших мешканців. Із затоплених заплав річки вода забирала сіно, вона добиралась до осель.

      За переказами, якось стався такий випадок. Коли господарі не встигли опустити рівень води і мешканці потерпіли від повені, останні самотужки вирішили дати собі раду: найняли солдат і за ніч викопали широкий рів, а воду пустили поза гідроспорудами. Цей рів, що ішов понад теперішнім ЖЕКом-1, зберігся й до нині. Хоч основну його частину недавно засипали. Місце, де були млини, можна розгледіти й сьогодні. Тут залишились глибокі й широкі ями - вода, спадаючи на них, вимивала землю, а біля села Городелець і з правого боку дамби, що по вулиці Володимирській, як згадка, зостались у воді дерев`яні сваї. Шуміла падаюча вода, крутились колеса, вирувало життя в Ковельському замку. Торгували, купували і продавали, щось виробляли, молились, навчались - жили звичайним буденним життям ковельчани.

     Там, де сьогодні знаходиться ринок, в його східній частині стояв костел святої Анни, якому фундувала і надавала привілеї королева Бона. В 1551 році костел чекала трагедія міжнаціональних протиріч: в часи національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького (1648-1650 рр.) ковельчани спалили і зруйнували костел. Костельні дорогі речі розграбували, а ксьондза позбавили життя. Так ковельчани відповіли на польський гніт і визиск.

      Благовіщенська церква збереглася від часу її спорудження - 1505 року. Вона велично постає перед очима тих, хто в`їздить до міста з боку Львова, чи Володимира-Волинського. А ось Свято- Воскресенська церква декілька разів горіла. Відтак магістрат виділив нове місце, де й сьогодні стоїть урочий камінний собор, А на місці, де була церква, влаштували торгові ряди і міський майдан. Сьогодні на цьому місці спортивні майданчики школи №7. Далі, по вулиці Володимирській (десь в районі п`ятиповерхової житлової споруди), стояла Хресто-Воздвиженська церква, в яку приходили віруючі Будищ, Довгоніс і Люблинця. У районі нинішньої сьомої школи діяла єврейська школа. Ні школи, ні церкви сьогодні немає - все згоріло під час війни. Відроджується нині Введенська церква, що стояла поза замком біля одного з рукавів Турії, на вулиці Модеста Левицького.

   Лише вузенький місток через вулицю Маціївську, а нині Модеста Левицького, нагадує нам, що один з багатьох рукавів Турії заблукав і сюди, загубивши широке русло і мовби знов шукаючи його. Згодом захисні споруди стали непотрібні, втратили свою значимість і водяні млини. Лише контури широкого рову нагадують про городище. Найбільш трагічним це місце виявилось для євреїв. В роки Другої світової війни німці влаштували тут гетто. Це було останнє пристанище євреїв, звідки їх вивозили до Бахівської гори на страту. Час невблаганно міняє значимість місця і міста. Сьогодні Ковель - це ворота України в Європу. До цих воріт прямують автомобілі і люди з Києва, Варшави, Бреста, Львова і інших міст, як до важливого історичного перехрестя.

Пелюстки історії

     Сучасний Ковель нагадує квітку, яка майорить своїми барвами, прикрашаючи українську землю. Киньте небуденний погляд на його карту. Вимальовується синьо-зелене стебло квітки - це річка Турія. Центром квітки є її частинка, що живиться від стебла. Так склалась доля, що теперішнє місто має два центри - історичний, духовний із святинями на місці замку, з Свято-Воскресенським собором та Благовіщенською церквою, а з правої сторони - світський центр міста, де розташовується будинок міської та районної влади.

     Можна заперечувати те, що старе замчище є епіцентром духу і віри ковельчан, адже тут вже немає костелу, згоріла Хресто-Воздвиженська церква.

    І все ж сюди приходять тисячі віруючих, щоб молитись в історичному храмі і через високі хрести передати молитву до Бога. Років тридцять тому світський центр знаходився на головній вулиці Леніна - від Ощадбанку до будинку культури ім. їв. Франка. Як жартували ковельчани: "від Франка до банка". І було це недавно. А сьогодні приємно пройтись квітучим бульваром Лесі Українки, поміркувати про життя-буття в затишному парку, кинути оком на лікувальні заклади, на старі й нові будівлі. Центр міста сягає до найошатнішої споруди - вокзалу. Поверніться до центру і пройдіть понад Меморіалом до пішоходного мосту, ви будете милуватися ковельським "морем" і водоспадом.

      Шостого липня ковельчани саме сюди приходять відзначити День міста. Вранці на Меморіалі загиблим Ковель віддає шану своїм визволителям в роки минулої війни. Під вечір розпочинається прадавнє дійство свята Івана Купала. На невеликому острові біля Турії цілу ніч тривають гуляння, линуть пісні, танці. Шумить, вирує багатотисячне велелюддя. Пливуть у човнах юнаки та дівчата, пускають вінки із свічками. Зійшлись вінки на воді - з`єднались долі молодят. Сміливці шукають квітку папороті і знаходять. Опівночі запалюються великі вогнища. Так Турія відроджує традиції і звичаї міста. Та повернемося до карти. Глянувши від центра в різні боки, побачимо, що житлові квартали розкинулись довкола, немов пелюстки волошки. Скільки їх - сім, вісім? Хто як бачить. Другий Ковель, мікрорайон Ватутіна і Вербка, квартал вулиці Брестської, мікрорайон Володимирської, мікрорайон "Сільмаш", вулиця Незалежності в бік Луцька, житловий сектор правого берега Турії, вул. Шевченка-Грушевського...

      Кожна пелюстка має свою історію та колір. Весною квітучий, білосніжний "другий" Ковель з`явився завдяки будівництву і розвитку залізниці. Вулиця Ватутіна і "горка", як назвали цей район ковельчани, відома своїми військовими частинами і колишніми цегельнями. Планова забудова вималювала мікрорайон Володимирської. Із заводом "Сільмаш" постало однойменне селище. А старе міщанське заселення тулиться біля вулиць Брестської, Володимирської, Модеста Левицького.

      Куди не кинь оком, скрізь зелені дерева, яблуневі і вишневі сади. І пульсує синьо-зелене стебло річки Турії.

Турія

      Річка, яка тече під Богом Туром, а може, й сама народжена стародавнім прекрасним українсько-волинським Богом. Змінюються вірування. Політики раз за разом змінюють назви міст і вулиць, а Турія тихенько пливе собі до старшої сестрички Прип`яті. Виринувши з-під землі десь біля Затурців, вона, мов маленький вуж, пошелестіла на північний захід. Чи, може, то Буг по той бік височини запрошував у гості, і вона погодилась... Але ні, раптом, ніби розсердившись, різко повернула вправо і подалася на північ, через Турійськ, до Ковеля. Розкинула багато своїх рукавів, створивши чудові мальовничі острови, а на них - місто щастя, побігла собі далі через Заріччя, Бузаки і біля Щедрогорищ впала в обійми Прип`яті. По дорозі впадають у річку маленькі притоки, зокрема, Воронка, Чорна, Бобрівка. Турія несе свої води протягом 184 кілометрів. На Ковельщину припадає середня течія річки. Площа басейну Турїї складає 2900 квадратних кілометрів. Річка неквапливо тече із швидкістю одна-дві десятих метра за секунду по невеликому поліському нахилу. Глибина її від 0,8 до З метрів, ширина заплави - від 300 до 1500 метрів.

    Приходить весна, і повінь заливає все довкола. На березень-квітень середній річний стік води складає 30-40 відсотків, на літо і осінь - 50-60, на зиму - всього 20. Пережила Турія далекі від нас часи. Бога Тура купала, терпіла копита татаро-монгольських коней, годувала рибою давніх поселян, своєю водою гартувала чудодійні мечі Данила Галицького. Своєю водою муку молола для польського костелу і для міщан ковельських, розсердившись, не раз виходила з берегів і забирала з собою нажите людське майно. То допомагала купцям сплавляти ліс волинський, а то забирала й чиєсь життя. До речі, гідрологічні спостереження Турії ведуться з 1922 року, щоправда, з перервами. Найвідчутніше в життя річки втручалось XX століття. У 1936 році було спрямлене русло Тури довжиною 1,2 км, яким воно є тепер. 150 тисяч злотих було витрачено, щоб укріпити береги і пустити воду новим шляхом. Дослідження засвідчують, що вода шукає виходи там, де з землі йде позитивна енергетика. Спробуй запереч, що не так! Бо і риби в природному руслі більше, і люди оздоровлюються без ліків та лікарів. Адже в природі діє свій вищий закон. У недалекі радянські часи з річки в районі Блаженника зробили канал, опустивши русло Турії на 2-3 метри донизу. Заростають похилі високі береги каналу. Менше стало качок, риби. Мабуть, плакала тоді Турія. Завойовуємо природу? Хто кого завоює...

      Збудували "Сільмаш", спорудили водосховище. Близько двох метрів глибиною - від мосту до мосту - тепер хвилюється Ковельське море, змагаються на ньому спортсмени. Русло ж, що йшло за Введенською церквою, тепер пересохло. І ще можна було б з цими "мальовничими" втручаннями змиритися, якби не жорстока сила економічного абсурду. Маслосирзавод, крохмальний завод, завод продтоварів, м`ясокомбінат, "Сільмаш", немовби болячки по обох боках Турії, раз за разом із своїх пащек випльовують отруту. Гине риба, гинуть раки, гине природа. Річка знову плаче і знову мовчить. Тече вода і дивиться на мости, а їх багато: Варшавська автострада, пішохідний (Воля - Фабрична), вулиця Незалежності, вулиця Сагайдачного, два залізничних мости, міст об`їзної дороги на Брест - усього сім. Виблисне теплий промінчик сонця і вже по обох берегах відпочивають, купаються - діти й дорослі. Шелестить осока, розквітають квіти, кумкають жаби: "Кум-кума, нашила полотна". І нашила, і вибілила, і випрала, щоб одежу поліщуки мали і жили в достатку.

Болота Ковеля

      Часто-густо до Турії туляться своїми очеретами і зеленою купиною болота. Старожили кажуть, що між кінцем вулиці Незалежності та залізничною електростанцією було непрохідне болото. Качки тут плавали як удома, карасі смоктали солодку лепеху. Трохи далі, де сьогодні розмістилась десята школа, стояло болото з синіми водяними плесами, хоч і мілке, але воно вабило до себе дітлашню. "Встанеш раненько, а жаби райкають свою пісню", - згадує сусід болота Юрченкович, - не передати тієї гарної пісні природи". Непрохідний очерет і торфовище залягали біля річки Чорної. А далі, за залізницею "Ковель-Львів", де штучне водоймище, лежать великі запаси торфу, який ковельчани видобували і ручним, і механізованим способами. Пішло по колу болото, аж до залізничної колії, що на Брест. А далі, між Вербкою і другим Ковелем, по обох боках ріки, - знову заплави і болота.

      Саме там, на мальовничому горбочку, ченці й побудували Свято-Троїцький монастир. Він так привабив князя Курбського, що і тіло своє поховати велів тут. У цьому монастирі побував Тарас Шевченко, який накреслив його контури для книги М. Іванішева. А до церкви весною ішли кладками. Місцеві жителі не страждали від болота, а навпаки, воно було для них в усіх відношеннях рідним. Болото захищало від ворогів. Попробуй поткнись, не знаючи броду, - пропадеш. Легенди розказують, як болото відповідало легковажним або надмірно гарячим і нерозсудливим.

      Одна з них - про Данила Галицького. Спішив князь у Київ, їхав з свого любимого Холма та й заблукав. Супутники, знаючи підступність боліт, умовляли князя знайти дорогу. А він: "Вперед! За мною, боягузи!". І ударив нагайкою свого любимого коня. Не проїхавши й сотню метрів, кінь раптом захропів і провалився в трясовину. Тільки злі бульбашки, немов гноми, вискакували з води і багнюки, щось белькотіли до князя. Кинули рятівну мотузку Данилові і витягли його живого. А улюблений кінь пропав.

      Недалеко звідси, біля Воронки, був мілкий і безпечний татарський брід, яким і татари йшли, і до Києва їздили, і місцевий люд переправлявся. Ще сумніша невдача спіткала Данила Галицького при розбудові Холма. Замовив князь великі дзвони аж у Києві. Відлили умільці співучі велети-дзвони такі, як він хотів, та везти їх не було чим. Мілкі вози не витримували їх. Змайстрували спеціальні сани-волоки і потягнули за 500 верст кіньми. Довга дорога. Не витерпів князь і понісся назустріч. Кортіло: а чого ж так довго? І поспішив на свою невдачу. За Ковелем він побачив невтішну картину - перший волок з найбільшим дзвоном потрапив у трясовину і повільно занурювався у прірву. Топилася рожева мрія князя. Заплакав князь, витер сльози і наказав стратити начальника каравану, що так недбайливо втратив дорогий дзвін. Адже він мав будити в душах православних віру і в Бога, і в рідну землю. Старі люди кажуть, що вночі не раз за другим Ковелем гуде дзвін, стогне з-під трясовини, немов просить визволення.

      Ковельське болото не тільки підступне. В його очеретах у давнину була сила-силенна бобрів, у впадинах водились риба, качки та інше птаство.

      У 1999 році та й раніше багато житлових кварталів затоплювало. У хатах поверх підлоги стояла вода. Гарячі голови, не задумуючись, вказують на водосховище - мовляв, од нього усі біди. Безперечно, в цьому є доля правди. Через те, що не створено проектної дренажної системи, піднята вода сховища шукає собі виходу і підтоплює підвали ближніх будинків, зокрема по вулиці Володимирській та інших. Та головна причина в підтопленні кварталів, будинків в іншому. Віками вода шукала і знаходила свої русла і по рівчаках під відомим нам нахилом стікала вниз в інші болота, водойми і назад - до річки. Проте будівельники не зважали на це. Спорудивши десяту школу і дитсадок, ніхто й не подумав, що необхідно побудувати зливову систему, аби по каналах чи трубах вода йшла далі. Природа не прощає бездумного втручання. Чи то дощ сильний, чи то сніг, а з насипаних і природніх пагорбів вода прямує до впадин, не маючи виходу, заливає городи, подвір`я, підвали. Десятки років терплять збитки люди, а влада героїчні зусилля докладає до спасіння: викачує воду, будує зливову каналізацію, риє канали.

      За Польщі теж не дрімали, тоді укріпили обидва береги річки. Насипали високий вал довжиною 1050 м, що за стадіоном "Локомотив". Він захищав від повені, землі було насипано 36650 кубічних метрів. Двобій продовжується. Одні знову будуються, порушуючи природній баланс; інші щось роблять, щоб цей баланс привести до норми.

      І все ж, якщо неупереджено глянути на поліське болото, молена помітити в ньому неймовірну красу. Ніжно голубі, білі квіти з дрібненькими пелюстками чарують око. На Трійцю ідуть ковельчани на болота і шукають пахучу лепеху. Ніякі французькі парфуми не зрівняються з її неповторним ароматом. А лікувальні особливості лепехи неперевершені. Лепеха звичайна - це поліський женьшень. Сам корінь, настояний на спирті, оздоровлює чоловіків і кличе їх до кохання. Шумить поліський очерет, високий, немов бамбукові хащі. Саме очеретом крили поліщуки свої домівки. До низини і болота тулиться калина - національне дерево українців.

      Немає гарнішого суцвіття, аніж у калини, її чудові китиці нагадують намисто для нареченої. Лікувальні властивості плодів калини всесвітньо відомі. "Очерет мені був за колиску, на болоті я виріс і зріс, я люблю свою хату поліську, я люблю свій зажурений ліс " - так може сказати кожен поліщук. Внаслідок суспільних перекосів слово "полішук" ставало ніби синонімом чогось нижчого, менш вартісного. Але ж це абсолютно не відповідає дійсності. Поліщуки - носії споконвічних традицій, хранителі народної моралі, звичаїв, їхнє розмірене, спокійне, включене в природу життя, по суті, набагато змістовніше, аніж асфальтно-салонне животіння якогось зарозумілого міського обивателя.

Аура міста

      Якщо поглянути на карту України, то дуже рідко молена знайти місто, яке було б так захищене лісами, як Ковель. Оточене широким лісовим масивом, він дихає свіжим, очищеним повітрям. Знаменитий Задибський ліс, потім - Люблинецький і Черкаський. За Мощеною довга смуга лісу сягає до Скулина, Білина, а потім - до Волошок. Дуби і берізки, стрій сосен, вільхи сім`ями, кущі ліщини, верби і крушини - ідуть і йдуть хороводом. Екстрасенси помічають ауру людини. У спокійної людини вона має вигляд тонкої світло-зеленої пелени, що обволікає все тіло. Знервована, слабка людина має ауру, немов зношене, продірявлене полотно. А наше місто має чудову зелену ауру, що створена з чародійного поліського лісу, який є і його легенями, і його аптекою.

      Бо що вже в лісах є, то не передати. Найгарніший відпочинок, кращого немає. Якщо болить - до свого дерева їдь і обіймай його. Адже кожен має своє дерево, яке дає йому силу. Якщо в тебе дуб - їдь до нього і торкайся, якщо берізка, їдь і цілуй, обнімай її. Збирай гриби, плети вінок з квітів... Краса!

      Ковель, маючи прекрасну ауру, заповідає, як потрібно наля1 жити. Але не завжди і не скрізь людина розуміє свій глибинний зв`язок з природою. Захаращені сміттям навколишні ліси - це трагедія і лісу, і людської культури, це прикра хвороба душі. Ми кажемо - рівень цивілізації. Але в чому він? Середньовічні магнати рубали і сплавляли ліс для багатства. Під час війни цивілізований Мантель винищив дуби біля татарського броду. А в наші дні винищено парк на "другому Ковелі".

      Шумить ліс. І годує, і лікує, і оберігає, і оздоровлює. Аура Ковеля береже й захищає ковельчан.

      Не можна не звернути увагу на ще одну прикмету нашою міста. У напрямі всіх можливих доріг, що йдуть від Ковеля, на відстані 15-30 кілометрів розташувались синьоокі озера. Прямуйте в бік Варшави і за 28 кілометрів від Ковеля ви можете помилуватися дивом природи - озером Сомин. "Це найбільше і найголовніше озеро тутешніх околиць", - писав дослідник озер Віктор Лазарук у книзі "Сині очі Волині". І дійсно, глибиною в 56 метрів, Сомин може позмагатися із самим Світязем. І соми в ньому є. 100 гектарів має озеро. "Сомин нагадує гігантську блакитну перелівницю, яку гойдають хвилі полів", - милується В. Лазарук. А тепер подамося в сторону Львова, і за Турійськом, на відстані 22 кілометрів від Ковеля побачимо прекрасне Соловицьке озеро, а круг нього декілька невеликих круглолицих озерець-супутників. І око, і душа радіє цій чудесній природі, а якщо піти по колу від Солович, то не перелічити гарних озер.

      Озеряни, Перковичі, Янівка, Болотне, Пересіка і ближче до Луцької траси - Любитівське. До речі, в Любитівському купались Леся Українка і Модест Левицький. Здолавши якийсь десяток кілометрів, ми потрапляємо в Уховецьке озеро - УХО, що заснуло біля автостради на Київ. І знов по колу - до Скулина. Від Ковеля асфальтобетонним "трактом", а потім - 5 кілометрів сільської дороги, до знаменитого Нечимного. Озеро як озеро. Ліс кругом, очерет, болото і незрівнянна краса. Вона надихнула Лесю Українку на весь світ уславити цю чарівну перлину Ковельщини. Не зупиняймось, а йдімо далі, до Сошичного, там озеро Око, серед лісу, як казка, іскриться на сонці і заглядає в небо, вишукуючи щось таємниче. Мусимо відхилитись кілометрів на десять, зануритися в перлину Полісся - озеро Добре. Якщо Світязь має у воді срібло, то Добре має прекрасні кольори і цілющу, чисту воду. Задалеко забрели в ліси, то повертаймось. Поїдемо в сторону Бреста, там теж зустрінемо неповторне Облапське озеро - спокійне і тихе, немов саме сільське життя. А ще трохи далі по трасі - Пісочне, що стало зоною відпочинку ковельчан. Хлюпоче до нас водою, шелестить очеретом, величаво пливуть лебеді, шурхотять по дну раки, а чорні жучки на піску малюють свої візерунки.

      Погляньте на Ковель: навколо нього, мов парашутиками впали з неба, круглі куполи озер, їх десятки. Промовляють ковельчанам: "Вибирай мене, я твоє. Оздоровлю, дам риби, раків. Наповню тебе спокоєм і красою". Назвіть мені ще таке місто, де б природа так любила, обнімала і ніжила його мешканців. Рікою Турією, лісами, болотами і озерами, які справедливо звуть "Сині очі Волині". Так, але є ще сині очі Ковеля. Незаймана краса. Хтось поставив в Індії храм та залізну колону і це назвали чудесами світу. Природа Волині, ці створені Богом озера, - це також одне з чудес світу. Хоч у Бога чудес не буває. Він кожному дає за заслугами. А нам, волинянам, - цю прегарну природу річок і озер, боліт і лісів.