Архіви категорій: Суспільно-політичне життя

ATMASFERA від «INTEGRO»

     Те, на що довго та з нетерпінням чекала музична спільнота, відбулося 10 лютого на сцені ЦКМ НАУ: гурт «ATMASFERA» презентував диск «Integro».

    «Integro» – це третя музична збірка колективу, у творчому доробку команди альбоми «Знайти» (2006 рік, арт-рок) та «Forgotten Love» (2006 рік, етно).

     Стилістика «Integro» – contemporary та world music. Платівка об’єднала музичну культуру різних народів світу, містить елементи фолку різних країн, окрім української та англійської мов в текстах присутні стародавні тексти.

     Запис «Integro» проходив на White studio, зведенням та мастерингом опікувався Юрій Лич.

     Концепція «Integro» – це цілісність, внутрішня гармонія, справжня любов. Ідейне наповнення альбому – гармонія внутрішнього та зовнішнього, рівність, єднання. Там, де всі рівні, немає місця війні та розбрату.

День Незалежності з Махном

…Як воно було (погляд зсередини)
     Нагадаю, що батьком фестивалю є Олесь Доній та мистецьке об’єднання «Остання барикада», яким сильно дякуєм!

За кадром:

День перший

     Набагато людніший ніж вчора, організований приїзд-доїзд анархістів найколоритнішого штибу, які здебільшого погубилися на вчорашніх жеде та автостанціях. Пошуки місця для вкладання на ніч власного тіла, пошуки градусів у пляшках з-під мінералки, ознайомлення з траєкторією фестивальних дійств.

У кадрі:

     Екстравагантне дійство, що зі своєю анархістською репутацією просто-таки не поміщається у будь-які загальноприйняті формати – своєрідний вияв незалежності України, а також від нав’язаної попсової культури. Поєднання літератури та музики в рамках одного фестивалю стало родзинкою свята з Махном, а символічна постать Нестора Івановича – втіленням волі мистецького руху, правом на самовираження, перш за все в культурному плані. Ну і звичайно ж, патріотичне тло фестивалю – обов’язковий атрибут «Дня незалежності з Махном».

     Літературно-музичний андерграундовий фестиваль відбувався в основному на двох сценах славного міста Гуляйполе – великій та малій, що на стадіоні «Сільмаш» і в Будинку культури, а вели дійство запальні махновські хлопці Руслан Півень і Артем Полежака. Загалом, усе за сценарієм: саунд-чеки, проїзд тачанок гуляйпільськими просторами, козаки з оселедцями, анархісти з рушницями, театралізовані дійства на «Кінному полі», махновські читання з тачанки з участю таких поетів, як С. Поваляєва, С. Жадан, Г. Семенчук, Д. Лазуткін, О. Демченко, Л. Багірова, О. Чупа, а також білорусів, зокрема В. Рижкова, М. Мартисевича, Н. Манцевіча, В. Густава та ще багатьох не менш оригінальних творців поетичного слова.

На малій сцені розповідав свої «заборонені казки» Лірник, а в Будинку культури крутили фільми про Махна – словом, купа розваг на всі смаки й можливості змореного тіла аж до початку святкового концерту, який, власне, грали «Дримба Да Дзиґа», Сергій Жадан та «Собаки в космосі», «Фліт», «Топоркестра», Сергій Бабкін та «Мертвий півень». Але й на цьому крапки не поставиш: фаєр-шоу, барди, перфоманс від театру «homo ludens», пісенна ватра – такою була нічна програма першого фестивального дня.

За кадром:

     Вигуки: «Слава неньці Україні», кучкування навколо хлопця з гітарою, який співає «Лента за лентою», дружня трапеза в малознайомому колі, пошуки справжньої мінералки, бродіння по наметовому містечку, червоно-чорні, синьо-жовті прапори.

День другий

     Знаменитий махновський поетичний слем, анархічний і відвертий, який закінчився вигуками «суддю на мило» та продажем тільняшки Жадана за 50 гривень (такий собі аукціон). Продовжувалися літературні читання та показ фільмів, звичайно, теж махновських. На стадіоні, вже традиційний у фестивальному графіку, «Томатний лідер нації» згуртував бажаючих поцілити в обличчя рідних політиків помідорами, правда, обранці народу були не справжні, а намальовані. І, звичайно ж, «Поетичний боді-арт», теж традиційний, продовжив День незалежності на цілу шеренгу люду, охочого подивитися, як поети натхненно розмальовують оголені груди учасниць перфомансу.

     Зрештою, виступи «IQ-48» з Білорусі, «Крихітки Цахес» та гурту «Бум бокс» з України:-), гурту «Zdob si Zdub» з Молдови завершили фестивальний день, а фестивальну ніч завершили барди: В. Невельський, В. Пироженко, О. Саунд, Леся Рой та гурт «Телері», драм-фаєр програма і повстанська співанка.

За кадром:

     Непоетичний боді-арт, просто хлопець з гітарою, попивання залишків мінералки, графіті на стінках сусіднього намету, бажання зберігати свої фестивальні кеди, щоб дух анархізму був завжди з тобою, як пилюка, якою обліпило те панківське взуття. Ранок.

Тетяна Ворончук
Фотки Андрія Герасимчука

Літній табір «Волинська Січ-2011»

     МГО Молодіжний фонд «Наше майбутнє» та ГО Волинська федерація українського рукопашу гопак запрошує молодь для змістовного і активного відпочинку улітку.

     На Волині, в Турійському районі, поблизу с. Миляновичі, в урочище «Березина», вже 8-ий рік поспіль проходитиме табір «Волинська Січ».

        Ви можете потрапити на такі заїзди згідно із поданими заявками:

І заїзд:
з 4 липня – 10 липня 2011 р.

ІІ заїзд:
з 11 липня – 17 липня 2011 р.

ІІІ заїзд:
з 18 липня – 24 липня 2011 р.

IV заїзд:
з 25 липня – 31 липня 2011 р.

     Програма табору включає:

     • фізичне загартування, тобто ранкові прорухи, пробіжки, спортивні ігри, змагання, плавання, заняття з техніки рукопашу гопака, а також прийоми самозахисту;

     • екстремальні програми (з дозволу батьків): страйкбол, стрільба з пневматичної зброї, стрільба з луків, їзда верхи на конях, веслування на човнах;

     • ознайомлення з природою рідного краю, а саме – вивчення рослинного і тваринного світу Волині, лікувальних властивостей рослин;

     • екологічний туризм, орієнтування на місцевості, короткострокові походи, вивчення правил виживання у різних умовах;

     • пізнавальні лекції з історії України і Волині, вивчення традицій рідного краю, пісень та обрядів, української міфології;

     • культурно-мистецькі конкурси, забави (малювання, поезія), перегляд пізнавальних фільмів.

     Табори проводяться з метою покращення фізичного стану дітей, зміцнення їхнього імунітету; виховання у них поваги до старших, батьків, вчителів та друзів, а також розвитку інтелекту і здібностей.

     Перевага надається дітям із соціально незахищених сімей.

    

     Кількість місць обмежена.

     Про детальнішу інформацію щодо табору можна дізнатися:

     за телефонами:

     (066) 720-52-50
     (093) 450-66-38
     (068) 140-42-80 – Сергій Дружинович

     e-mail: mf-nm@ukr.net


     Розпорядок дня і список необхідних речей дивися тут

Символ щастя

     Історична доля міста багатогранна та складна. Одні міста живуть мирно і розквітають, інші палають в горнилі воєн, революцій. Окремі не витримують випробувань часом і зникають з лиця землі, залишаючись лише в пам`яті.

      Хочеться вийти із загадкових історичних лабіринтів простору й часу і сказати:

      – Ось тут суть істини, ось головне, що об`єднує минуле, сучасне і майбутнє.

      З різних сторін збігаються до Ковеля дороги. Місто відкриває двері для всіх. Кожного подорожнього зустрічає герб міста, розташований на в`їзних знаках. В ньому об`єднались древня і нова історія, сучасне життя і мрії ковельчан. Надзвичайно важко знайти символ, в якому об`єднувалися б найголовніші прикмети та особливості, що визначають суть міста і розкривають його історичну долю. Тому-то ковельчани неодноразово повертались до створення свого символу, своєї головної “візитної картки”.

      Тут доцільно звернутись до відбитку печатки на документі 1782 року. На ній зображено земну кулю, над якою – білий хрест. Вважається, що ця печатка збереглась з часів надання місту Магдебурзького права, тобто з XVI століття. Річ Посполита надавала важливого значення символіці міст. Герб XVIII століття зображав собою земну кулю з хрестом, а під нею – ріку.

      Після створення Волинської губернії спеціальна геральдична комісія розробила новий герб міста. Ковельчани внесли свої пропозиції, в яких пропонувалось помістити тут земну кулю з хрестом і синю стрічку – символ річки Турії. Враховуючи, що в цих пропозиціях не знаходив місця символ Російської імперії – двоголовий орел і не було використано деталей походження назви міста (згідно з легендою, назва міста пішла від слова “Коваль”), комісія не використала цих пропозицій і не прийняла герба.

      Лише в 1852 році затвердили новий герб Ковеля – щит, поділений горизонтально на дві частини. У верхній частині на золотому полі розміщений герб Волинського намісництва з двоголовим орлом (символ імперії), на грудях якого знаходився щит червоного кольору з білим (срібним) хрестом.

    У нижній частині – на червоному тлі – зображено срібну підкову, повернуту шипами донизу і оточену трьома золотими хрестами. Щит увінчувала корона. Як пізніше виявилось, комісія допустила грубу помилку – у верхній частині замість герба Волинської губернії був вміщений герб Новограда-Волинського або Волинського намісництва.

    У 1863 році геральдична комісія розробила новий символ міста. На червоному щиті розташована підкова, оточена трьома хрестами. У верхній частині, в правому кутку, вміщено герб Волині – срібний хрест на червоному полі. Герб увінчаний тризубцевою короною, а по боках – золотим колоссям, яке обплетене Олександрійською стрічкою. Але цей герб, який відповідав усім законам геральдики, не був затверджений, і місто 100 років не мало свого символу.

      Нова спроба створення герба Ковеля у 70-х роках нинішнього століття з точки зору геральдики виявилася не зовсім вдалою. Герб перенасичувався багатьма елементами, які відображали не стільки історію або майбутнє, а переважно соціалістичне сьогодення. На щиті були зображені економічні символи: локомотив, рейки, напівшестерня, яка переходить в житній колосок. Не забули й історичні елементи символіки: у нижній частині була підкова. На щиті вказана дата першої писемної згадки – 1310 рік. Герб розділявся надвоє кольорами: червоним зверху і синім знизу – під колір прапора тодішньої УРСР. Проект архітектора міста Ю. Чеханюка міськрада затвердила, і він діяв до 1993 року.

      Проте життя вимагало створення нового герба, що відображав би геральдичні елементи сучасного Ковеля. Був оголошений конкурс на його кращий проект. Участь у конкурсі взяли фахівці з Рівного, Луцька, Львова І Ковеля. Перемогу здобув львів`янин Л. Гречило.

      Новий герб – це знак, в основі якого – щит, що має червоне (малинове) поле, в центрі якого зображена золота підкова, оточена трьома срібними хрестами. Над щитом розміщена срібна корона. Щит обрамлений золотою прикрасою в стилі барокко. Головний елемент герба – золота підкова в центрі щита. Вона низначає давнє ремесло ковельчан, а також і назву міста. З іншого боку, підкова є символом щастя і благополуччя людей.

      Хай щастить сьогодні і завжди мешканцям цього міста! Срібні хрести нагадують про триєдність світу і християнську основу духу, віри ковельчан. Православна віра була, є і залишається духовним зв`язком віків та тисячоліть. Корона міста – не тільки символічна прикраса щита. Вона ще й нагадує про ковельський замок і про те, що Ковель мав статус міста королівського. За правовим статусом в середньовічні часи на Волині королівськими були ще Луцьк і Володимир-Волинський.

      Необхідно зупинитись і на кольорі герба. Червоний колір – це історичний колір герба Волині. Він символізує відвагу, гарячу любов до Бога, готовність пролити кров за Бога і Батьківщину – Україну.

      Переглядаючи символи міст Києва, Львова, Луцька, Коломиї, Бузька, Володимира, мимоволі приходиш до висновку, що герб Ковеля є найвиразнішим, можна сказати, одним з найкращих – як за проектом, так і за суттю. Герб міста – це візитна картка ковельчан. Ця символіка присутня на місцевих документах, на етикетках товарів. Герб виконує виховну функцію, він вчить любити місто, в якому ти живеш, розвиває гордість за нього. У ньому втілена історія народу, його історична пам`ять, мого культура, його сучасність і майбутнє.

Всесвітній день письменника

     Дорогі письменники, колектив журналу «Птаха» щиро вітає вас із Міжнародним Днем Письменника. Бажаємо, аби душі ваші невтомно працювали, народжуючи нові й нові ?брази, аби Велика Любов зігрівала кожну літеру, написану вами, аби все, що випливло з-під вашого пера, було якісним і непересічним. А ще – вдячних і вдумливих вам читачів!

     Довідка: Всесвітній день письменника відзначається за рішенням 48 конгресу Міжнародного ПЕН-клубу, що відбувся 12-18 січня 1986 року. Нагадаємо, ПЕН-клуб був заснований у Лондоні в 1921 році. Назва організації – абревіатура, утворена першими буквами англійських слів Poets, – поети, Essayists – есеїсти, Novelists – романісти. Абревіатура в цьому випадку співпадає зі словом pen – в перекладі з англійської – ручка.

«Стежками Героїв»

     26-27 лютого на території рівненського Полісся відбувся екстремальний змаг «Стежками Героїв «Доброволець-2011» імені Клима Савура. У змаганні взяло участь близько 40 екстремалів, що представляли 9 команд із різних куточків України: Ковель, Луцьк, Львів, Чернігів, Чернівці, Хмельницький, Радивилів.

     Змагання відбувалося у форматі екстремальної гонки. Команди за контрольний час повинні були подолати понад 50 км важкодоступними та непрохідними місцями Полісся. При цьому кожна команда повинна була відзначитися на всіх контрольних пунктах, які мали стосунок до боротьби УПА на території проведення змагу.

     Результати «Стежками Героїв «Доброволець-2011» ім. Клима Савура такі: команда із Луцька «Меридіани», яка за 13 годин, пройшовши всі контрольні пункти, зайняла 1-ше місце. 2-ге місце посіла чернігівська «Спарта», яка подолала відстань за 18:34 год. 3-тє місце зайняли «X-road» (м. Чернівці), загальний час яких склав 12:27 годин, проте із 15-ти контрольних пунктів вони пройшли лише 14. 4-ою на фініш прийшла команда із Луцька «X-road» із загальним часом 12:52, відзначившись на 14-ти пунктах, а 5-ми стали львівські «Олені», відзначившись лише на 13-ти пунктах і з часом 13:52. Інші 4 команди зійшли із дистанції.

     Переможці змагання були нагороджені цінними призами.
 

Туристичні об`єкти міста та району

МУЗЕЇ
  1. Історичний музей, вул. Олени Пчілки, 11. Тел.: 5-91-00
  2. Музей історії розвитку засобів зв’язку райвузла, вул. Незалежності, 84
  3. Музей історії медицини центральної лікарні, вул. Олени Пчілки
  4. Музей розвитку локомотивного депо, вул. Ветеранів, 13

ПАМ`ЯТКИ ІСТОРІЇ
  1. Пам’ятник Лесі Українки, вул. Незалежності. Дата спорудження: 1991
  2. Пам’ятник Богдану Хмельницькому, вул. Богдана Хмельницького. Дата спорудження: 1954
  3. Меморіальний комплекс на честь робітників локомотивного депо, Сквер локомотивного депо. Дата спорудження: 1969
  4. Православний хрест на честь 2000-річчя Християнства, Біля перехрестя 3-х доріг Брестська, Ватутіна, Я. Мудрого. Дата спорудження: 2000
  5. Пам’ятний хрест і могила в’язнів Ковельської тюрми розстріляних в червні 1941 р., вул. Незалежності, неподалік церкви Андрія Первозваного. Дата спорудження: 2000
  6. Хрест пам’яті жертвам сталінських репресій, вул. Міцкевича. Дата спорудження: 1991
  7. Пам’ятник знак Борцям за волю України, Бульвар Лесі Українки. Дата спорудження: 1996
  8. Меморіальний комплекс Слави, вул. Незалежності. Дата спорудження: 1977
  9. Пам’ятник Т. Г.Шевченку, вул. Т. Г.Шевченка – найвищий в світі. Дата спорудження: 1995
  10. Меморіальна стела «Хрест пам`яті жертв більшовицького террору», вул. А. Міцкевича. Дата спорудження: 2007
  11. Пам’ятник жертвам аварії на ЧАЕС, вул. А. Міцкевича. Дата спорудження: 2008
  12. Пам`ятник жертвам Другої світової війни, вул. Незалежності. Дата спорудження: 1996


КУЛЬТОВІ СПОРУДИ


КОСТЕЛ СВЯТОЇ АННИ

     Найстарішим дерев`яним храмом Ковеля є римо-католицький костел Святої Анни (1771 р.), привезений із села Вишеньки Рожищенського району. Унікальною є двовежева форма храму, що властиво більше для мурованої архітектури. В Україні дерев`яних двовежевих костелів, датованих 18 століття, збереглось лише два. Один із них — у місті Ковелі. Ковельський костел святої Анни має давню історію. Ще в 1551 році королева Бона надала йому великий привілей. Вона фундувала на костел кошти, призначила священику 10 кіп литовських грошей пенсії. Цим привілеєм на столування з кожного дому бралось по грошу, а з селян – півгроша. Костел одержав два поля, мав млин, 10 підданих в селі Воля-Ковельська. Король Ян Казимир в 1658 році затвердив цей привілей і від себе додав, щоб місцеві євреї платили також на костел, за ці гроші утримувався хор з трьох вікаріїв та органіста. Відомо, що під час визвольних козацьких війн костел в 1648 році був поруйнований. 1710 року відбудував воєвода Волинський Ст. Лешинський. У 1854 році в костелі виникла пожежа і знову зруйнувала його. Настоятель храму разом з прихожанами будують нову дерев`яну святиню. Цей костел пережив Першу світову війну, революцію і достояв аж до 1945 року, але був знищений за наказом місцевої влади. З 1924 по 1931 рік велось будівництво нового, кам`яного і найбільшого в Луцькій дієцезії костелу. Ініціатором цієї будови був настоятель парафії Фелікс Шнарбуховський. Після смерті Шнарбуховського будівництво продовжував ксьондз Мар`ян Токажевський, відомий священик, замордований в 1941 році НКВС. В 1944 році костел частково руйнується від вибухів снарядів, а в 1945 році донищується з наказу влади. Після довгої перерви парафія св. Анни відновлює своє служіння в 1992 році. Служба Божа проводилась у старенькому приміщенні на бульварі Лесі Українки, недалеко готелю “Лісова пісня”. У жовтні 1996 року на місці колишнього автобусного парку по вулиці Вербицького постала дерев`яна споруда XVIII століття. Землю для костелу надала місцева влада. Ця споруда зовні облицьована дошками, покрита ґонтами, з двома куполами. Її перевезли з села Вишеньки Рожищенського району. Реставратори відновили її стародавній лик. Так у місті з`явилась одна з найдавніших, 1771 року народження, пам`ятка архітектури. У кам`яний фундамент, на якому розташоване приміщення для ксьондзів, закладено священний камінь, привезений з Єрусалиму. Служіння в римо-католицькому храмі проводиться українською і польською мовами.


СВЯТО-БЛАГОВІЩЕНСЬКА ЦЕРКВА

     Православна церква, що знаходиться практично в центрі міста, має понад 500-літню історію. Належить до пам`яток архітектури. Збудована 1877 року; перебуває у віданні УПЦ КП. Прямокутна кам`яна з п`ятьма куполами споруда Церква Благовіщення пресвятої Богородиці має багатовікову історію, сягаючи часів князів Сангушків, а точніше 1505 року. Будівля церкви з невеликими змінами, що сталися під час ремонтів, благополучно дожила до 1829 року, коли до неї була приписана Хрестовоздвиженська церква. У 1848 році після пожежі і знищення Свято-Воскресенського храму, Свято-Благовіщенська перебирає на себе роль соборної. І перебувала в такому стані аж до 1877 року, до введення в дію Свято-Воскресенського собору. Нова кам`яна церква мов магнітом притягує прихожан. Соборна церква розквітає, а Благовіщенська поступово починає занепадати. Богослужіння припиняється і врешті церква закривається. Вітер перемін своїм крилом овіював Ковель. Розвивається економіка, а з нею і залізниця, збільшується населення і число віруючих. Тимчасово закрита церква з давньою унікальною архітектурою знову починає діяти. З 1901 по 1903 рік церква ремонтується і реставрується. Перша світова війна безжалісно поруйнувала храм і богослужіння знову припиняється. У 1928 році до Ковеля переїжджає майбутній архієпископ Ігор – священик Іван Губа. Він активно включається у відновлення церкви. Засяяв новою позолотою іконостас – і ззовні, і зсередини заусміхались національні кольори, в які була пофарбована церква. Український колорит Благовіщенської церкви доповнює служіння українською мовою, хором деригував лікар-окуліст Микола Пирогов. “Перші совєти”, а пізніше німецька окупація принесли нові випробування для церкви. Іван Губа за радянської влади у 1939-1941 роках вимушений був переховуватися. При німцях Іван Губа деякий час ще правив службу, але наближається кінець війни і єпископ Ігор виїжджає до Нью-Йорка. А згодом політика сталінського режиму безжалісно руйнує церкви. Цю естафету продовжили нові комуністичні правителі 60-70 років. Церква знову припиняє богослужіння і закривається. Рік за роком унікальне приміщення руйнується, занепадає. Згодом приміщення було знесене, а на його місці побудований спорткомплекс «Спартак». На руїнах церкви виросла нова квадратна будівля із спортзалами, та вітер демократичних змін пробудив активність віруючих, які за підтримки влади відвоювали спортивні приміщення для богослужінь. У великому спортивному залі з`явився іконостас. Частина ікон та інвентаря збереглися у Воскресенському соборі. Таким чином, спортивна споруда перетворена у храм віри православної.

СВЯТО-ВОСКРЕСЕНСЬКИЙ СОБОР

     Сучасний Свято-Воскресенський собор, що знаходиться на перехресті вулиць Незалежності і Сагайдачного, зведений у 1877 році. Храм представляє собою кам’яну споруду з п’ятьма банями, що в основі мають вигляд хреста. До фасаду прибудований присінок, на фронтоні є розпис: зустріч Ісуса Христа з Марією Магдалиною після Воскресіння. Дещо більший притвор завершується масивним хрестом. Свято-Воскресенський собор і сьогодні є одним з найкрасивіших архітектурних пам’яток XIX століття у м.Ковелі.

ТУРИСТИЧНІ ОБ’ЄКТИ КОВЕЛЬСЬКОГО РАЙОНУ

     ЛІТЕРАТУРНО-МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ-САДИБА ЛЕСІ УКРАЇНКИ в с. Колодяжне зі своїм сектором “Лісова пісня” в урочищі Нечимне. Село Колодяжне знаходиться в одному з чарівних куточків Волинського Полісся. Розташоване на віддалі кілометра на схід від Ковеля, обабіч дороги Київ-Брест, головна вулиця села перетинає шосе і залізничну колію Київ-Рівне-Ковель. Село давнього походження. Воно згадується в документальних джерелах 1583 року у зв’язку з перебуванням на Волині князя Андрія Курбського. Збереглися перекази про те, що в центрі села були два великі колодязі, їх вода славилась чудовим смаком. Проїжджі зупинялися тут, щоб напитися. Мабуть, саме тому й поселення назвали Колодяжним. На весь світ воно стало відомим завдяки Лесі Українці та Олені Пчілці, які жили і творили тут. На місці Косачівської господи волиняни мають комплекс споруд на території 6,3 га землі – Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки, який було відкрито у 1949 році і який є філіалом Волинського краєзнавчого музею. Як свідчать архівні документи, батько Лесі Українки Петро Косач восени 1868 р. придбав у Колодяжному 471, 44 десятин землі з прилеглими до нього урочищами. Живучи в Луцьку, навесні 1879р., він розпочав у селі планову забудову, власне, будівництво того дому, що звався в родині “великим”, згодом “старим”, а серед колодяжненців “палацом”. 1882 р. будівництво було закінчено, і родина переїхала на постійне життя : батько, мати, Михайло, Лариса і Ольга. Менші діти – Оксана, Микола, Ізидора народились в Колодяжному. В Колодяжному почалася активна літературна творчість та видавнича діяльність Ольги Петрівни Косач (літературний псевдонім – Олена Пчілка). В експозиції музею представлені меморіальні речі Лесі Українки і родини Косачів, прижиттєві видання творів письменниці та Олени Пчілки. Виставка в музеї розділена на чотири експозиційні зали – “Волинськими стежками Лесі Українки”, “Колодяжне – колиска Лесиного таланту”, ”Крізь все життя – до “Лісової пісні””, “Історія садиби Косачів. Трагедія родини”. У 2004 році в урочищі Нечимне був відкритий музей “Лісової пісні”.

    РЕЗИДЕНЦІЯ ВІЛЬГІВ, с. Голоби Пам`ятник архітектури підйому парадного палацового будівництва. Садибний будинок, поч. ХХ ст. В другій половині XVIII ст. в центрі сучасного парку знаходився палаццо дворян Вільгів, пам`ятник архітектури піднесення парадного палацового будівництва. Садибний будинок поч. XX ст. побудований на фундаменті зруйнованого палацу, пізніше він перебудовувався. Цегляний, двоповерховий, у плані складної конфігурації. Садибні ворота, друга половина XVIII ст. Це був головний в`їзд у садибу (XVIII-XIX ст.ст.), розташовану в центрі міста і що займає велику територію з густим парком і звіринцем, оточеним високою цегельною стіною. До кінця XIX ст. в`їзні ворота вже були єдиним спорудженням, що залишилося від первісної забудови. Паркова територія при реконструкції селища була прорізана вулицею і в`їзні ворота утратили своє пряме призначення. Ворота цегельні, прямокутні в плані, з арковим проїздом (закладений). Покриті чотирискатним дахом із заломом.

     ЦЕРКВИ СВЯТО-ГЕОРГІЇВСЬКА ЦЕРКВА, с Голоби Збудована у 1783 році чернігівським воєводою Людовіком Вільге як греко-католицька. Храм є пам’яткою перехідного типу від бароко до класицизму, поруч з яким ажурна дерев’яна дзвіниця в стилі народної архітектури Волині. В 1885 році черепичний дах був замінений залізним. Храм цегляний, оштукатурений, однонефний, з п’ятигранною апсидою і двома вежами по західному фасаді. Вежі – двоярусні, завершені куполами. Фасади розчленовані лопатками. Перекритий дерев’яною стелею в XIX ст., яка замінила перекриття. В середині зберігається дивовижної краси образ Матері Божої, перенесений зі зруйнованої церкви василіан у сусідньому селі Погіньки. Окрім розкішного іконостасу, у церкві можна побачити дивовижний розпис «Адам у раю». На південний захід від церкви розташована дзвінниця. Дерев’яна, двоярусна, квадратна в плані. Перший ярус – рублений, покритий широким причілком, другий – каркасний з відкритою круговою аркадою. Чотирьохскатний дах покритий гонтою. Композиція дзвіниці характерна для дерев’яної архітектури XVII – XVIII cт. В храмі знаходилася ікона Юрія Змієборця написана в XVI cт. (зараз на зберіганні в музеї волинської ікони). Найдавніше зображення святого, культ якого у межах області був дуже поширений.

     КОСТЕЛ МИХАЇЛА с. Голоби(1711-1728 рр.) Цегляний, оштукатурений, хрестоподібний в плані. Над нартексом – дерев’яна башта – дзвіниця, що замінила зруйновану під час Першої світової війни. Зверху – хрестоподібні і сферичні перекриття. Фасади пам’ятки позбавлені декору. Стіни і верх розписані темперою (XVIII ст.). У XVIII – XIX ст. в центрі Голоб знаходилась садиба, яка займала велику територію з густим парком і звіринцем, оточеним високою цегляною стіною. До кінця XIX ст. в’їзні ворота до садиби залишились єдиною спорудою від початкової забудови. Це пам’ятка архітектури періоду піднесення парадного палацового будівництва. Ворота цегляні, оштукатурені, прямокутні в плані, з арочним проїздом на першому поверсі. Покриті чотирьохскатним дахом із заломом. Садибний будинок початку XX cт. побудований на фундаментах зруйнованого палацу, пізніше перебудовувався. Цегляний, двоповерховий, в плані складної конфігурації. Головний вхід позначений шістьма тосканськими колонами, які підтримують напівкруглий балкон. Недалеко від садиби розміщені три паркові скульптури XVIII cт., які є яскравим прикладом монументальної скульптури Волині. З усього розмаїття дерев сусіднього парку залишився пірамідальний дуб та червонолистий бук.


     ЦЕРКВА СВЯТОГО ДМИТРА СОЛУНСЬКОГО в селі Гішин. Датована 1567 роком. Є найдавнішою пам’яткою дерев’яної архітектури Волині. Храм перебудовувався і ремонтувався в XVIII і XIX століттях. Стоїть він на березі тихоплинної Турії, збудований без жодного цвяха, кріплений дерев’яними тиблями. Дерев’яна, трьохзрубна, одноверха, з одним ярусом дзвіниці над бабинцем – композиція, яка рідко зустрічається на Волині. В споруді значно виділяється квадратний в плані центральний зруб, врівноважений зі сходу і заходу рівноширокими і рівновисокими п’ятигранною апсидою і прямокутним в плані бабинцем. Останній не має вікон – характерна особливість ранніх дерев’яних церков. Оригінальним є формування внутрішнього простору центрального зрубу. Його стіни переходять у високий чотиригранний пірамідальний зруб, зверху якого призматичний четверик – лампа, зашитий плафоном і увінчаний маківкою (XIX ст.). Це єдина з таким перекриттям пам’ятка на Волині, що являє собою найбільш архаїчний тип української дерев’яної церкви. Під покрівлею збереглась унікальна в архітектурі конструкція древнього карніза – у вигляді напіварки – кронштейна. Східний зруб був перекритий зімкнутим зрубним зводом, від якого в даний час збереглась лише нижня обшальована частина, схована ззовні під високим дахом з куполом. Конструкція дзвіниці – всередині каркасно-арочна з різьбленими кронштейнами, укріплена тиблями. В XIX ст. вона була обшальована і піднята. В інтер’єрі бабинець поєднується з основною частиною храму вигадливою фігурною аркою – вирізом, з обох боків якої збереглись фрагменти декоративного розпису (XVI ст.). В храмі знаходяться ікони XVII ст., написані темперними фарбами.

     СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКА ЦЕРКВА, в селі Дроздні. Один з дерев’яних, хрестоподібних в плані храмів. датована 1710 роком. Всі рукави однакової ширини, але бокові вкорочені по поперечній осі, що підкреслює компактність об’ємів і їх розвиток у висоту. Вертикальний акцент особливо посилюється в інтер’єрі, де всі зруби поєднуються один з одним і центральним нефом через широкі прогалини, завдяки чому весь простір здається єдиним. Значний по своїм розмірам купол своєрідної грушоподібної форми лежить на високому восьмирику. Форма її зроблена під впливом перекриттів камінної архітектури. В 1888 році до бабинця була прибудована дзвіниця.

     СВЯТО-УСПЕНСЬКИЙ ХРАМ в Доротищах. Як фортеця вже 230 років стоїть – цегляна, оштукатурена, трьохчастинна по типу. Середня частина в плані наближена до квадрату з симетрично прямокутними рівновисокими апсидою і передньою частиною храму. В результаті склалась композиція, що характерна для українських дерев’яних церков. Вирішення внутрішнього простору відповідає схемі інтер’єру дерев’яної споруди і традиціям бароко XVIII cт. Низька без природного освітлення передня частина будівлі з хрестоподібним перекриттям підкреслює високо розкритий під напівсферичним верхом простір нефа. Над центральною частиною перекриття півциркулярне. Храм покритий двосхилим дахом, увінчаною по коньку в центральній частині стилізованою маківкою (др. пол. XIX ст.). Фасади притвору і абсиди мають утоплені панелі з фігурним вирішенням їх кутів. На східному фасаді два барочних фронтони, на західному – один, аналогічний одному з східних фронтонів. По осі споруди розташований невеликий декоративний двоярусний барабан з куполом. В комплексі з церквою, на південь від неї, розташована цегляна, квадратна в плані, двохярусна дзвіниця (четверик на четверику) кінця XIX ст. Художню цінність являє частково збережений в інтер’єрі настінний темперний розпис кінця XVIII ст. виконаний в іллюзіоністичній манері. Являє собою зображення католицького вівтаря в стилі бароко і Архістратига Михаїла в нижньому ярусі. Професіоналізм виконання розпису дозволяє віднести її до майстрів Львівської школи монументального іллюзіоністського живопису, заснованої І. Строїнським, на північній і південних стінах апсиди збереглись два погрудних зображення євангелістів в медальйонах.

     ЦЕРКВА ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ, с. Любитів. Унікальна історична пам’ятка архітектури. Зовні на церкві, на верхньому місці розміщена давня ікона Пресвятої Богоматері з Богодитятком на лівій руці, вгорі в колі променів – зображення святого Духа. Церква має три дзвони. Великий, вагою майже 300 кілограмів, литий 1876 року з зображенням Спасителя та Іоанна Хрестителя.