Зима, така собі бабуня у білій пуховій хустці, у теплющому кожусі, на санях,лижах або сноуборді (у фігуристки вона точно не годиться), досить-таки суперечлива особа. Взяти до уваги хоча б той факт, що називають її усі холодною порою року, але ж приносить вона стільки тепла(!) разом з оберемком свят. Або ще один парадокс: як можна відчути справжнє тепло, не знаючи, що таке холод? Зрештою, цю тему можна розвивати, напевно, до безконечності, та мова трохи про інше.
    Не знаю, як у вас, а у мене з приходом зими починається якийсь дуже трепетний період. Ще задовго до новорічних свят, ще тільки, коли починають з’являтися на вітринах магазинів прикраси для ялинок, вітальні листівки... я впадаю у дивний стан, коли печально і радісно водночас, коли від запаху ялинки і мандаринів наступає легке запаморочення, коли споглядання усієї новорічної атрибутики змушує серце прискорено калататися, а розум – видобувати з пам’яті пригорщі спогадів про дитинство...
    Так, зима невпинно наступає святами. Не встиг ще Андрій розпрощатися, як годиться... ні, все-таки про Андрія на кілька слів спинюся. Не можу оминути увагою таке магічно-таємниче свято. Одні гадання чого варті! Коли збирається гурт молоді... і (не поспішайте зі здогадами) можна, справді, тільки поворожити. Це так романтично (навіть для тих, хто відмахується від цього), коли дівцатка не без цікавості дістають з-під подушки папірець з іменем або ловлять губами персні з тарілки (з водою) – за якою спробую витягне свій перстеник, через стільки років заміж вийде. Деякі з переданих нам попердніми поколіннями ворожінь, звісно, вичерпали себе або їх унеможливив технічний (чи будь-який інший) прогрес. Наприклад, у наш час годі кидати дівцаткам свій берцик або чобіток з 10-12-сантиметровим каблучком через 5-,7- чи 9-типоверховий будинок. Щонайменше це може закінчитися побитими шибками, і не факт, що за ними знайдеться неодружений парубок... і що історія матиме казкове продовження та щасливе закінчення. Щодо хлопциків, то про їх методи гадань не можу поділитися практичними знаннями (оскільки бавилася у гадання лише у статусі дівцинки). Та у будь-якому разі Андрій з усіма його магічними штучками попрощався з нами до наступного року. А незабаром завітає до нас Святий Миколай з детальним звітом про нашу слухняність/неслухняність у вигляді подарунків. І зовсім необов`язково під подушку, інколи у житті такі "миколайчики" несподівано і в дуже-дуже потрібний момент з`являються, що так чи інакше починаєш вірити у чудеса. Та й під подушкою їх знаходити - теж неабияка приємність. Усі ж ми, що називається, "родом з дитинства". Отож, хто був слухняним? - Тому Миколай готує щось гарненьке чи смачненьке, чи приємненьке - кому що до душі та кому чого бракує. А неслухняним - жменьку вуглинок у кращому випадку. Але ж ми всі слухняні :) правда? Просто часом трохи обезбашені, обездашені, без царя в голові - але ж це лише заради драйву і адреналінчику, а так ми - паїньки.
    Отож, чекаємо Миколая. А журнал "Птаха" трішки допоможе дідусеві Миколаю, щоб старенькому легше було, підсобить миколайчиками для творчих, ні-ні, креативних (так модніше!) дівцаток і хлопциків. Зрештою, і сам журнал "Птаха" - нічогенький миколайчик!

 Оля Ляснюк