... закінчення
Звук автомобіля, який проїжджав вулицею, змусив її вирватися з того марева, в якому вона перебувала...
Набравши повні груди повітря і подумки нокаутувавши всі негативні роздуми, вона вирішила, що хоче бути поряд з ним! Байдуже, які це матиме наслідки, байдуже до того, що скажуть люди, байдуже, байдуже, байдуже... Вона просто кохала і хотіла, щоб він був з нею, все одно, що її не кохає, все одно, що ВОНИ будуть разом не за спільним бажанням, а завдяки магії.
„Мені все одно!” - сказала підсвідомість.
- Можна вас? – забринів голос.
- А я думала, Ви вже не наважитесь ні на що, так довго у нас ще ніхто не затримувався.
ВОНА поглянула на годинник та відсахнулася, знову глянула, переконуючи себе, що це витвір уяви, але ні, годинник показував за хвилину північ, а вона прийшла сюди біля восьмої вечора. Та це вже було не суттєво, вона зважилась на найрішучіший крок у своєму житті... Голос її тремтів, сльози кришталевими цівками збігали по блідому обличчю, і ВОНА, зібравши докупи залишки мужності та рішучості, заговорила:
- Я хочу бути поряд з НИМ (крамниця бажань, мала одну особливість: там не потрібно було нічого уточнювати, просто сказати - і все, працівники знали, що робити далі).
- Добре, не питання , - випалила давно завчену фразу продавець, вибиваючи щось на дивному апараті, схожому на серце, - але ні, зачекайте...
- Перепрошую, щось не так?- ЇЇ голос тремтів, наче пелюстка на вітрі. -
Та так усе, так! Просто морочите мені голову дурницями, не можу я виконати Ваше бажання !
- Чому?
- А тому...- її промову обірвав на півслові новий клієнт, який зайшов до крамнички.
„Якийсь ВІН дивний, - подумала продавець, - взимку з трояндами, мабуть, останній романтик „Голівуду”.
ВОНА ж завмерла і терпляче чекала відповіді, але одна річ змусила її здригнутися: відчуття запаху до болю знайомого парфуму і те, як чиясь рука торкається волосся. Вона озирнулась, і серце мало не вискочило з грудей - це був ВІН!
- От уже ці закохані, - мовила продавець і, не звертаючи уваги на пару, яка стояла і ніби зливалася воєдино поглядом, почвалала до себе в комірчину.
А вони стояли і дивились, довго-довго... У ЙОГО очах застигло благальне „пробач”, а ВОНА щасливим поглядом відповідала: „Пробачаю, бо кохаю!”

АТУМ