| Карпатський фест і луцька злива |
Сьогодні шалена гроза: грім-блискавки, скажені бульбашки по калюжах і жодної нормальної душі за вікном. І мені згадалася попередня злива. Тільки там замість багатоповерхівок за кватирками – гори за Дністром, замість плейлістів-вінампів — сцена з гітаро-барабано-адреналінами, а замість... Та що казати — там усе було іншим, живішим. Там — це на фестивалі українського формату «Уніж».
Даруйте за непослідовність, але, як сказала одна моя знайома, то був культурний шок: не десь там, за далеким кордоном, а в нас, в Україні, люди реально можуть бути Людьми. Заїжджений список, вбитий у голову кожного ще зі школи — поважати оточуючих, не гадити під себе, пам’ятати, хто ти, не бути, даруйте, бидлом — на порозі фесту перейшов із розряду показових прийомчиків у загальне правило свідомості.
...Ну то от, про зливу. То був перший день фестивалю «Уніж». Точніше, вечір. Точніше, ніч із громами-блискавками після спекотного карпатського дня. Увечері люд типу нас, аборигенів із наметового містечка, зібрався до сцени: хто під, хто до, хто валявся на траві, дивився в гірське небо і просто ловив враження…
…Асфальтна злива за вікном принишкла. А після тієї, коли гроза вирубала електрику на всій території фесту, коли «От Вінта» у темряві ніхто не міг не те що побачити — почути — за нічними коломийками грому-зливи, коли ті ж «Отвінти» під вигуки мокрющого щасливого натовпу палили темряву феєрверками, ми ховалися від карпатського неба в темні намети. І вони були набагато м’якші та зручніші за моє акуратне ліжко потойбіч луцького дощу. Тієї ночі ми під супровід зливи співали «Шабелину», наступної до нашого вогнища із сусіднього намету прибився пан Андрухович власною персоною, а останньої, третьої, ми хотіли залишитися там назавжди. Там було надто багато, аби втиснути це у будь-яку кількість символів. Там просто треба було бути.
І знаєте, мій плейліст зараз живіший, ніж будь-коли. Бо з «Гайдамаками», які рвуть мої колонки, ми дивилися в одне карпатське небо, бо гурт «Перкалаба», який далі у списку, — жив у сусідньому наметі і т.д. і т.п. Бо ми відкрили для себе тих, кого могли просто пропустити в шаленому потоці звуків-вражень-слів. Бо, врешті-решт, я сама після тих трьох днів — наче та, що ожила із заїждженого плейліста. Чого і вам бажаю
***
Щойно мені на електронку прийшов лист: «Як було заявлено під час першого фестивалю українського формату, територія Унежа має стати постійно діючим майданчиком для українських проектів. Вже у серпні Кузня збирає форматний люд на спільне святкування Дня Незалежності України. 23-24 серпня в Унежі — свято Незалежності. Музичну частину фесту представлять найкращі гурти та виконавці країни, що у своїй творчості оспівують українську героїку («Хорта», «От Вінта», «Самі свої», «Рутенія», «Сад», «Тінь Сонця», «Брем Стокер», Володимир Вермінський, Едуард Драч та інші).»
То буде серпень. А далі — осінь. А восени треба згадувати.
Не проспіть своє літо.
Переповіла Віта Литвак
Фотки Вови Яроша
|
| Обговорити |
|
|
|
|
 |
Березень 2009 |
 |
| ПН |
ВТ |
СР |
ЧТ |
ПТ |
СБ |
ВС |
|
|
|
|
|
|
1 |
| 2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
| 9 |
10 |
11 |
12 |
13 |
14 |
15 |
| 16 |
17 |
18 |
19 |
20 |
21 |
22 |
| 23 |
24 |
25 |
26 |
27 |
28 |
29 |
| 30 |
31 |
|
|
