Привіт! Сьогодні ми будемо допитуватися, у чому секрет успіху, у найепатажнішої та найдрайвовішої блонди країни – DJ Spartaque;)

     – Ти щойно відіграв у Ковелі, а перед цим був у Луцьку, які в тебе враження? Дуже різниться публіка?
     – Ти знаєш, порівнювати, певно, не варто, бо рейв і виступ у клубі – це дві дуже великі різниці. Хоча що там, що тут я постарався і витиснув із себе максимум позитивних емоцій та енергетики, і постарався на повну віддатися людям. Думаю, вони це запам’ятають надовго.
     – Скільки років ти вже в ді-джеїнгу, та як за цей період деформувались твої музичні вподобання?
     – Безумовно, є речі та люди, які деформують тебе протягом твого життя, і я не виняток. Так і зараз я готовий до всіляких експериментів, прослуховувань нового матеріалу. Я, певне, один з перших ді-джеїв України, який на свій страх та ризик перейшов на мінімал-тек, і почав активно відстоювати цю позицію. Але знаєш, я, у принципі, задоволений тому всьому, що зараз відбувається. І думаю, тому що я тоді пішов ва-банк, зараз мінімал-тек в основному, а це десь відсотків 80% в Україні, асоціюють з моїм іменем. Ну, тобто зараз «збираємо вершки»! 
     – Що є для тебе найдорожчим у житті?
      – Найдорожчим у моєму житті для мене є моя дружина. Тобто моя дівчина, з якою я живу в громадянському шлюбі, і можу з упевненістю називати її дружиною, хоча інколи вона буває вреднючкою. Моя «мала», яку я, до речі, перевіз із Харкова у Київ, є найдорожчою у житті.
     – Що ти найбільш за все цінуєш у людях і що зневажаєш?
     – Зневажаю найперше пристрасть до наркотиків. Ціную відвертість. Мені набагато приємніше спілкуватися з людиною, якщо я, до прикладу, познайомився з нею десь біля барної стійки, і вона не знає, хто я такий. Коли людина у розмові навіть не зачіпає теми ді-джейства, мені набагато приємніше з нею спілкуватися.
     – Є гарна приказка «Скажи мені хто твій друг, і я скажу хто ти»…- чи багато у тебе друзів? Як часто ви бачитесь?
     – Чотири друга в мене справжніх, і всі вони у Харкові. Не бачились дуже давно.
     – Скажи, як ставляться твої рідні до того, чим ти займаєшся? На початках твоєї кар’єри в тебе були якісь непорозуміння з батьками…
     – Скажу так: наразі все добре. Батьки мене зрозуміли і у всьому підтримують. Хоча спочатку було дійсно складно, але ті проблеми довелось переступити і йти далі.
     – Ти був слухняною дитиною чи зірвиголовою?
     – Це дуже відносне поняття. Так, ми, звичайно, билися і між собою з хлопцями, і били чужих, але я назавжди в очах вчителів та батьків лишуся хорошою дитиною;)
     – У кожної людини є якийсь страх. Чого боїться DJ Spartaque?
     – Літаків. Я майже щотижня по декілька разів літаю літаком, а все-таки дуже цього боюсь.
     – І як ти це переживаєш?
     – Я випиваю дві чарки коньяку;)))))… або якісь антидепресанти, або взагалі протягом всього рейсу сиджу блідий;(
     – Стеживши за тобою на різних паті, помітила, що ти дуже багато палиш. Це якось тобі допомагає сконцентруватися?
     – Я палю виключно за пультом. Я, взагалі, не переношу запаху диму. Я курю тільки включно за пультом, це якийсь пунктик.
    – Любиш ти грати бек-ту-бек?
     – Ой ні…просто ну дуууже не люблю, хоча частенько доводиться.
     - Чи береш ти участь у благодійних акціях?
     - Ти знаєш, я не настільки багато заробляю, щоб брати участь в подібних акціях. Я б краще відкрив якийсь фонд допомоги собі;)))))
     – Безумовно, кожен твій виступ – це шоу, це свято… які найяскравіші спогади з клубів?
     – Знаєш, за час моєї роботи, мої спогади злились в одну суцільну світлу кулю радості. Але повір, насправді, оці всі виїзди, оці тусовки - з часом воно все дуже приїдається. Для людей це «приїзд Спартака!!!!!!!!!!!!!!», а для мене це – звичайна тусовка, яка була в мене вчора, позавчора, позапозавчора… І ці крики «Спартак!Спартак!», вони мені вже не приносять того задоволення, як, скажімо, рік тому. Насправді це дуже жахливо, мені це дуже не подобається, і спілкуючись із більш досвідченими ді-джеями, я ще раз у цьому переконуюся. З часом оцей «РУЛЕЗ» втрачається, і без нього тяжко, дуже тяжко.
     – Коли випадає повноцінний вихідний, чим ти зазвичай займаєшся?
     – Лажу голяка по квартирі, лажу в інтернеті, НЕ ВКОНТАКТІ. Заходжу на різні сайти, зідзвонююся зі знайомими.
     – Як впливає твій настрій на музику?
     – Може, на музику воно й ніяк не вплине, а от на подачу дуже суттєво. Я можу після ді-джея стати відіграти усі його треки один в один тільки з іншою подачею, і люди будуть кричати і аплодувати мені, а про попереднього навіть не згадають. Реально: справа в подачі, і настрій на цей аспект дуже впливає. Просто прикинь, що буде грати ді-джей, у якого дууууууууже поганий настрій, і подумай, чи захочеш ти під таке танцювати?
    – Якби тобі запропонували охарактеризувати себе одним словом, яке б слово це було?
     – Блонда!;))))))
     – Твій імідж – це якийсь PR-хід чи твій вибір?
     – Я почав фарбувати волосся після одинадцятого класу, насправді мені це дуже подобається. Вперше я пофарбувався у восьмому класі влітку. Вчителі того не сприйняли, ніхто, взагалі, того не сприйняв, навіть бабуся моя, в якої я на той час жив, вигнала мене, тим самим відправивши мене до мами.
     – А натуральний колір волосся який?
     – Десь такий як брови, темно-русий.
     – Останнє питання: про що ти мрієш?
     – Сама ж знаєш, у кожної людини є якісь мрії… Щодо мене, то, певне, я хочу завоювати більш високі позиції. Я стараюся і впевнено, у принципі, йду до цього. Щоб не бути голослівним, то рейтинги говорять самі за себе. Та знаєш, як казав Вадим Гасанов, радіоведучий на Харківських радіостанціях, «Наші мрії – це плани Бога щодо нас».