Ні. Я ніколи не любила осені. Для мене вона була задиркуватою нахабою, яка вривається після спекотного літа, розкидається «ніяким» настроєм, сонливістю, депресією, а потім іде собі геть...
    Ні. Я таки не любила її: з колючими дощами та сірими туманами, просоченими гірким димом.
    Ні. Я не любила...
    А потім з’явився ти. Від тебе віяло зверхністю і холодом. Ти був, як вона: увірвався, збентежив, причарував, довів до депресії, а потім пішов...
    А я? Стала бродити тротуарами і вперше в житті прислухалася, як шарудить опале листя під ногами. Вдихала на повні груди холодне осіннє повітря. Купила собі кумедного шалика...
    Спасибі, що навчив мене любити осінь.