Сьогодні, любі друзі, я надягаю на себе старого подертого жакета, чоботи із задертими догори носами, намотую на голову бандам, за пасок засовую два пістоля і в образі юної піратки їду до Луцька… на майстер-клас грози моря українського саунду гурту „Моторолла”. Потрапивши у місце, де був запланований виступ, поринаю у рідну серцю атмосферу часів, в яких живі пірати і морські чудовиська. Око тішить продуманість деталей… і дизайн, і персонал… і саме приміщення, хочеться самій вийти до мікрофона і загорланити разом з браттями-моряками «Йо-хо-хо, і пляшка рому…». Щиро і несамовито!!!

    Навколо гул, як на портовому базарі, людей багато і в усіх дуже задоволені обличчя, ще б пак, адже рабів тут ніхто не продає:-)! Усі чекають на визначну подію, і як розбурхане море, що досить колоритно виглядає на фоні мегаполісу, про щось теревенять.

    Що ж до людейприсутніх, то це були непересічні самобутні особистості. І це не занадто голосно сказано, а цілком виправдані висновки, які підтверджувались гарними манерами, і ще один факт, який тішить душу – повсюди бриніла рідна мова. І було круто відчувати себе частинкою цього осередку культурного життя.

    І звичайно ж, виступ, який потішив усіх прихильників гурту своєю жвавістю і оптимізмом. Хвиля потужного звуку з прекрасним вокалом заполонила «Кораблик», який до того собі тихо-мирно коливався на хвилях буденного життя. Прозвучало дуже багато нових пісень, на рівні з якими старіші (які лунали також у той вечір) відрізнялись хіба що тим, що разом з вокалістом гурту їх співав увесь зал (бувало, що й навіть я підхоплювала якусь знайому нотку і починала мугикати собі під ніс:-)). Саме виконання порадувало тим, що воно не було сухим і, скажімо, може трошки грубо, але правдиво – воно не було комерційним… а ще потішив інтерактив. Це було круто, адже коли людина, яка доносить до тебе свої почуття через пісню, ще й прекрасно може поділитися переживаннями і радостями крізь призму слів, то це, взагалі, фантастично, як на мене. Фантастичним був і сам виступ, гроза морів, себто „Моторола”, ще раз довела, що не перевелися-таки файні й талановиті хлопці в нас на Україні.

    Та й, узагалі, що там казати, атмосфера, яка панувала в залі, була просто справжньою (під цим словом кожен нехай зрозуміє своє).
    А виступ був рідним і живим, аж відчувалась гордість за себе, за людей, за державу. Бо в суцільному… обстановка, музика, світло, звук, люди… створили навколо себе маленьке диво… і назва тому радість)))) І от коли це все скінчилось, я щаслива (хоча трішки втомлена), на повних вітрилах помчала додому. А супроводжував мене позитив, дарований тим прекрасним дійством, купою приємних вражень… і звичайно ж попутнім вітром…:-)