У попередньому випуску „Птахи” ми пропонували матеріал про таланти та здібності людей з особливими потребами у світі. У цій статті ви зможете прочитати про 4-х українців з особливими потребами, які досягли своєї чудової мети.
     Українська танцюристка – Євгенія Волошина – недавно була гостем передачі «Танцюю для тебе» телевізійного каналу «1+1». Після тяжкої хвороби в дитинстві вона втратила слух. Незважаючи на це, вона закінчила хореографічне училище, понад 10 років тому Євгенія організувала власний танцювальний колектив «Фенікс». Нині Є. Волошина – керівник театру «Райдуга» та колективу «Фенікс» у місті Одеса. Це єдиний в Україні танцювальний колектив, який складається з людей, що погано чують чи майже не мають слуху. Подібного колективу немає не лише в Україні, але й у всій Європі! Вона сказала: «Я сама дуже дисциплінована людина, у мене досить жорсткий характер, коли я чогось захочу – ніхто мене не зупинить! Мій девіз: або все робити на найвищому рівні, або нічого не робити взагалі!».
     Ілона Слуговіна зі своїм партнером Олександром Івановим здобули золото на чемпіонаті світу зі спортивних танців на візках серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату. У жовтні 2008 року у Мінську (Білорусь) відбувся чемпіонат також зі спортивних танців на візках, у змаганнях золото одержала пара Надія Вербицька – Іван Сівак у категорії „латино-американські танці”. За підсумками участі у чемпіонаті світу зі спортивних танців на візках команда України посіла третє загальнокомандне місце, завоювавши 3 нагороди, серед них 2 – найвищого ґатунку.
     Ще один український чемпіон – Андрій Калина. Він виборов одну з 24-х українських золотих медалей на параолімпійських іграх у Китаї у 2008 р., встановивши новий світовий рекорд на дистанції 100 м брасом із результатом 1.07.01. Загалом з Китаю Андрій привіз 3 медалі. Також вигравав на попередніх параолімпійських іграх. А. Калина – першокласний плавець, та у нього ампутована ліва рука. Українські спортсмени завжди старанно готують до змагань тіло і розум, тому вони здобули 74 медалі в Пекіні.
     На Волині живе Володимир Фінюк, який у 2007 зі своїм дванадцятирічним сином вирішив іти пішки з Луцька до Києва. З травня до липня 2007 р. вони йшли до мети, долаючи відстань 400 км! Володимир сказав: «Залишкові явища після перелому хребта. Без милиць не можу ступити жодного кроку... Акція наша цікава, мужня, трудова, а не просто мітингова, показушна, і звернення до людей за допомогою не «шкурне» і жебрацьке, а є дружнім запрошенням співучасті у боротьбі і перемозі над немічністю і безвихіддю. Тому підтримка пішого інвалідного переходу Луцьк – Київ на милицях у будь-якій формі є проявом людяності, а не жалісливою «подачкою». Журитись – не для мене теперішнього».
      Люди з особливими потребами в Україні (і в кожній країні світу) у повсякденному житті стикаються з труднощами. Трапляються як фізичні перепони (сходи, вибоїсті тротуари і т. д), так і моральні, – коли інші не розуміють талантів та здібностей цих людей, яким (як і нам усім) потрібні увага і повага. Не тільки 3 грудня, але й щодня ви можете підтримувати „особливих” людей, стати для них друзями та розгледіти їх здібності, а не фізичні вади.