У всіх і всього є свої обличчя. Наше місто теж обрало собі обличчя, так би мовити, в особі Дубінчук Іванни, ковельчанки та студентки Львівського регіонального інституту державного управління при Президентові України.
    - Для початку розкажи, як ти дізналась про конкурс?
    - Про конкурс я дізналася від свого тренера з танців Ігора Дмитровича. Спочатку не хотіла брати участі, потім і Ігор Дмитрович, і Ольга Борисівна - директор Центру соціальних служб для сім`ї і молоді - почали вмовляти. Ну я і погодилась.
    - Як тривала підготовка до конкурсу?
    - Репетиції проходили по вівторках та четвергах. І я кожного разу зі Львова на них приїздила. Мені було легше, ніж іншим конкурсанткам, адже я займаюсь танцями і вже знаю, як треба гарно ходити, як правильно спину тримати. А на конкурсі я просто собі ходила та посміхалась, не задумувалась над тим, як краще себе подати.
    - Чи були якісь казуси під час підготовки та під час проведення конкурсу?
    - Так, звичайно були. В однієї дівчини номерка під час конкурсу не стало. Просто нам їх поклали на стіл і кожен розібрав собі. Вона теж взяла собі номер, здається, дівчинка під номером 8, - то ми потім всю комірчину перерили в його пошуках. Але нічого, все нормально, Ольга Борисівна пішла зробила новий номер, добре, що час ще був. Потім одна дівчинка, не пам’ятаю хто, принесла той номерок, і її запитали: «Це той самий номерок чи інший?». А Ігор Дмитрович, за нас так вболівав, переживав, сказав, що це інший. Але мені здається, що це була така собі конкуренція.
    - Які перші враження від перемоги?
    - Я себе не налаштовувала на перемогу, я просто виступала. Хотіла виступити. Плакала. Ольга Борисівна на репетиції сказала, що хто виграє міс Ковель треба сказати слова вдячності. Я навіть їх не придумувала. Сказала все від душі, хоча, можливо, і мало сказала, про спонсора свого не згадала, що дуже шкода. І ще хочу сказати, що ніхто не знав, який головний приз. Потім стало відомо, що головний приз – телевізор. Я дуже хотіла телевізор, бо в мене в гуртожитку його немає. І виграла той телевізор. Я була, якщо чесно, в шоці.
    - Кожен ранок після успіху особливий. Пам’ятаю одна героїня сказала: «Мені навіть кава смачніша була». Який був твій ранок наступного дня?
    - Звичайний ранок, але коли я вийшла на вулицю (я забула про той конкурс, оскільки були інші справи), я потім згадую, що я виграла, титул міс Ковеля , голову відразу підняла спину випрямила.
    - Гордість за себе…
    - Ну взагалі, я людина не гордовита. Я можу і в місті, і в селі працювати – мені однаково. Просто було дуже приємно. До мене друзі дзвонили, вітали, по телебаченню показували. Було дуже приємно.
    - Чи збираєшся надалі брати участь у подібних заходах?
    - Якщо буде можливість та буде фінансування, то можливо, і так. А так зі своєї кишені...
    - "Міс Львова" не прагнеш здобути?
    - "Міс Львова"? Я була на тому конкурсі у якості глядача. Мені не сподобалось. Не сподобалась організація, як на місто Львів. Там все так було напружено, мені здається, що тут у нас було краще.
    - Які плани на майбутнє?
    - Зараз навчаюся, працюю. Хочу і надалі там працювати і поступити в магістратуру. А відпочивати танцями.
    - Ти давно займаєшся танцями?
    - З п’ятого класу. Спочатку займалась в одних тренерів. Потім була перерва рік. А потім почала заняття в Ігоря Дмитровича.
    - Що побажаєш журналу та його читачам?
    - Журналу – успіхів та процвітання. А читачам… вірити в себе.