Новини
Особистості
Центр правової допомоги
Ковель туристичний
Газета "КОВЕЛЬ СЬОГОДНІ"
Презентації
Ковель і видатні люди
Історія
Суспільно-політичне життя
Соціальна сфера
Економіка
Освіта і наука
Культура
Релігія
Спорт
Стратегія розвитку
Зовнішні зв`язки
Пісні
Журнал ПТАХА
www.muzprostir.com.ua - Все про музику на одному сайтi!

Коломия

Культурно-просвітницька діяльність князя Андрія Курбського на Ковельщині: міф чи реальність?

Культурно-просвітницька діяльність князя Андрія Курбського на Ковельщині: міф чи реальність?
      Образ князя Андрія Курбського, який існує в науковій літературі, не може не вражати. З одного боку, високопоставлений аристократ-феодал, який бере активну участь у політичному житті, талановитий полководець, життя якого проходить у постійних військових походах. А, з другого боку, організатор одного із перших просвітницьких осередків на українських землях, інтелектуал-гуманіст, що цікавиться античною філософією та творами "отців церкви", перекладає їх церковно-слов`янською мовою і для цього навіть в похилому віці вивчає латинську мову, веде активне листування, пише історичні праці тощо. Ну чим не титан Відродження? Та й навіть серед титанів Відродження ми не знаходимо людей, котрі б так, як А. Курбський, поєднували непоєднуване - меч та перо.

      "Канонічна" біографія цього князя, витворена російською історіографією та літературознавством, виглядає приблизно таким чином. Народився він близько 1528 р. Походив із роду князів Ярославських. У 1549 р. А. Курбський мав дворовий чин стольника Цар Іван Грозний у серпні 1550 р. призначив його на відповідальний пост воєводою в Пронськ. Через рік А. Курбський був зарахований у тисячники. В 1551 -1552 рр. ніс військову службу почергово у Зарайську, Казані та Киширі. Під час взяття Казані в 1552 р. проявив себе як талановитий полководець. У 1553-1555 р., командуючи російськими військами, придушував повстання поволзьких народів. У 1556-1557 рр. А.Курбський входив до складу "вибраної ради" - найбільш наближених людей до Івана Грозного. Тоді ж він отримав боярський чин. В 1558 р. почалася Лівонська війна. Під керівництвом А. Курбського було здійснено ряд успішних військових операцій. Йому вдалося взяти Нейгауз, Дерпт, Вітебськ.

      Однак з якихось причин А. Курбський потрапив у немилість до Івана Грозного і в ніч на 30 квітня 1564 р. втік до Великого князівства Литовського. Поступивши на службу до литовців, він отримав ряд земельних володінь - багату Ковельську волость і місто Ковель із замком, які раніше належали королеві Боні, староство Кревське, а пізніше Смідинську волось та помістя в Упітській волості. Взимку 1565 р. брав участь у поході польсько-литовського війська на Великі Луки, командуючи 15 тисячним загоном. У 1575 р. бився проти татар, які нападали на Волинь. У 1579 р. разом зі своїм загоном брав участь у взятті Полоцька Стефаном Баторієм.

     Окрім того, А. Курбський не стояв осторонь від внутрішньополітичного життя. Перебував у Любліні під час сейму 1569 р., коли була укладена державна унія між Польщею та Литвою, обирався депутатом від Волинського воєводства на елекційний сейм 1573р.

      Чимало уваги князь приділяв вирішенню господарських питань та сімейних справ. Його перша дружина була ув`язнена Іваном Грозним і померла. У 1571 р. А. Курбський одружився на княгині Марії Юріївні Гольшанській. Однак цей шлюб не був для нього щасливим. Пізніше, у 1579 р., він одружується вдруге на Олександрі Петрівні Семашко.

      Здавалось, при такому бурхливому житті не повинно було б залишатися місця для вчених занять. Однак до нас дійшли т.з. "Збірники Курбського", які датуються не раніше останньої третини ХVІІ ст. [Вперше корпус творів А. Курбського був опублікований у 1833 р. російським вченим М. Устряловим, див.: 7. Потім ці твори неодноразово перевидавалися, див. бібліографію їхніх видань: 9, с. 501]. У цих збірниках вміщені твори, що дають підстави говорити про А. Курбського, як про інтелектуала. Найбільшу увагу дослідники звертають на його твір "Історія про великого князя Московського", а також на переписку А. Курбського та Івана Грозного.

      А. Курбському також приписують компілятивну "Історію про восьмий собор", яку ніби то він склав у 80-і роки ХVІ ст. Однак джерелом цього твору є твір Клірика Острозького "Історія про лістрийський, тобто розбійницький, Ферарський чи Флорентійський собор", опублікований у Острозі в 1598 р. Сумнівно, що вказаний твір Клірика Острозького був створений за життя А. Курбського, який помер у 1583 р. Схоже, "Історія про восьмий собор" належала іншому автору. До "Збірників Курбського" входить ряд листів до різних осіб, які приписуються цьому князю. Це - "Відповідь про правдиву віру Івану многовченому", три листи до князя Костянтина Острозького, по два листи до пана Федора Бокія Печихвостовського, віденського друкаря Кузьми Мамонича та старця Васьяна, а також по одному листу до учня старця Артемія Марка Сарихозіна, до якогось старця в Печерський монастир, шляхтичів Кодіяна Чаплича, Остафія Грецького, Древінського, княгині Чорторийської, львівського міщанина Семена Сідляра, а також до невідомого кореспондента під назвою "Ответ восточных или щит церкви правоверной". Із них датовані лише три листи - до К.Чаплича (21 березня 1575 р.), Древінського (1576), С.Сідляра (січень 1580). Листи до К.Острозького, в яких йдеться про книгу П.Скарги "Про єдність костелу божого...", могли зявитися не раніше 1577 р., тобто року виходу цієї книги. Ймовірно, вся ця переписка відноситься десь до другої половини 70-их - початку 80-их рр. ХVІ ст.

       Вказані листи носять полемічний характер. Так, наприклад, у листах до К. Острозького критикується "аріанин" Мотовило, який написав полемічну відповідь на книгу П. Скарги "Про єдність костелу божого...", у листі до К. Чаплича засуджуються російські єретики Феодосій Косой та Ігнатій, у листі до княгині Чорторийської робляться застереження щодо її намірів віддати дітей навчатися в єзуїтський колегіум і т. д. Загалом автор листів виявляє неприйняття католицизму, але особливо вороже налаштований він проти реформаційних учень.

      Існує думка, ніби А. Курбський у своєму селі Миляновичі (Мильці), що на Ковельщині, зорганізував гурток, який займався перекладами на церковно-слов`янську мову творів Іоана Златоуста, Іоана Дамаскіна й можливо інших "отців церкви". До цієї справи князь залучив Михайла Андрійовича Смоленського (із роду княжат чернігівських), що здобув освіту в Кракові та Італії, а також якогось талановитого юнака Амброжія. Сам же князь на старості літ вирішив вивчити латинську мову. Всі ці уявлення про Миляновицький осередок грунтуються на інформації, яка є в "Збірниках Курбського", зокрема в приписуваній йому передмові до "Нового Маргарита".

      Саме завдяки діяльності цього осередку й ніби з`явилася збірка "Новий Маргарит", куди ввійшли твори Іоана Златоуста в перекладі церковно-слов`янською мовою, а також більш досконалий переклад філософського твору "Джерело знання" Іоана Дамаскіна. А.Курбському та його соратникам приписують переклади творів Василія Великого, Григорія Богослова, Діонісія Ареопагіта та деяких інших авторів. При цьому вказані переклади робилися не лише з грецької, а й латинської мов. Як зазначалося вище, "Збірки Курбського", куди ввійшли приписувані цьому князю твори та переклади, були укладені в Москві десь у останній третині ХVІІ ст.

      Це був час, коли в Москву хлинули інтелектуали-емігранти з України. Вони були конче потрібні для Російської держави, яка активно розвивалася. Однак у Московії їх часто сприймали як "недостатньо правовірних", а то й як єретиків, котрі зазнали західних (католицьких і протестантських) впливів. Тому їм постійно доводилося демонструвати свою правовірність.

      У цьому плані непогано могли б послужити "Збірники Курбського", які, скоріше всього, були укладені українськими емігрантами. Адже ці збірники демонстрували, що на українських землях були традиції відстоювання чистоти православної віри. Вказані традиції пов`язувалися з московитином А. Курбським. (Ну чим не демонстрація ідеї спільності росіян і українців, яка в той час була так необхідна для українських емігрантів у Московії). Збірники також показували, що в А. Курбського було відносно широке коло соратників на українських землях, які разом із них відстоювали чистоту православ`я, боролися з різними єресями (в т. ч. й російськими єретиками!).

      Українських емігрантів, які опинилися в Московії, не міг не шокувати деспотичний режим у цій державі. Як-не-як вони звикли до певної свободи. Листи ж А. Курбського до Івана Грозного і особливо його "Історія про великого князя Московського" виглядали як заперечення цього деспотизму. Освячені авторитетом відомої людини, вони не могли не імпонувати українським емігрантам. Тому можемо припустити, що міф про А. Курбського був витворений саме в середовищі цих емігрантів.

      Друге дихання цей міф отримав у 30-40-х рр. XIX ст. У той час перед царським урядом постало питання ліквідації уніатської церкви на Правобережній України, яка порівняно недавно ввійшла до складу Росії. Йшлося про православізацію та русифікацію цього краю. Необхідно було довести, що цей край "істонно російський", що його населення намагалося зберегти чистоту православ`я і вело боротьбу із західними, передусім католицькими, впливами. Для обгрунтування такої думки здійснювалася певна наукова робота, вишукувалися відповідні документи.

      У цьому контексті цілком зрозумілою стає публікація в 1833 р. М. Устряловим творів, приписуваних А. Курбському, поява в 1849 р. двохтомного дослідження В. Іванашева "Життя князя Андрія Курбського в Литві і на Волині", а також багатьох інших праць, присвячених А. Курбському. При цьому переважно акцентувалася увага на його діяльності в плані захисту православ`я на Волині. Водночас описувана різними російськими авторами культурно-просвітницька діяльність цього князя у волинському краї ніби свідчила про перевагу російської культури ХVІ ст. над культурою українською. Адже А. Курбський, виявляється, консультував з богословських питань самого князя К. Острозького - засновника Острозької академії, першого вищого навчального закладу на східно-слов`янських землях!

      Міф про А. Курбського виявився корисним не лише для російського самодержавства. Російські інтелектуали прозахідного спрямування ладні були побачити в особі А. Курбського першого "західника". Так, М. Добролюбов, характеризуючи "Історію про великого князя Московського", писав, що це перша історична праця "написана частково уже під впливом західних ідей; нею Росія відсвяткувала початок свого визволення від східного застою та вузької односторонності понять".

      На жаль, міф про А. Курбського був безкритично сприйнятий не лише російськими, а й українськими дослідниками. Так, М. Гру шевський, пишучи про культурні рухи в Україні в ХVІ ст., чимало уваги приділяє особі М. Курбського, характеризуючи його як видатного інтелектуала, творця Меншовицького осередку.

      Подібні характеристики цього князя зустрічаються в роботах багатьох інших українських авторів. Не був винятком у цьому плані й автор цієї статті.

      Про А. Курбського зараз існує величезна література. У багатьох роботах він подається як інтелектуал гуманістичного спрямування. Власне, діяльність А. Курбського-інтелектуала зараз виступає не стільки предметом наукових досліджень, скільки предметом своєрідної наукової віри.

       Цю віру спробував похитнути американський вчений Едвард Кінан, опублікувавши в 1971 р. дослідження, в якому доводилося, що переписка А. Курбського та І. Грозного є фальсифікатом. Гіпотеза Е. Кінана викликала бурхливу реакцію й дискусію в науковому світі. Незважаючи на велике число критиків американського вченого, важко сказати, що заперечення його гіпотези було достатньо аргументоване.

      Ми поділяємо точку зору Е. Кінана, що твори, які приписуються А. Курбському (чи, принаймні, більша їхня частина), не могли йому належати.

      Варто враховувати, що Московське князівство першої половини ХVІ ст. де виріс і сформувався А. Курбський, аж ніяк не було державою, де процвітали наука й освіта. У плані культурного розвитку воно явно поступалося не лише Західній Європі, а й сусіднім українським та білоруським землям. Грамотність у цій державі була уділом лише незначної групи духовних осіб та чиновників. Щодо тогочасної російської аристократії, то грамотність, "книжність" для неї були і не потрібні, і не характерні. Дуже сумнівно, що реальний А. Курбський взагалі вмів читати й писати. Російські дослідники, ймовірно, свідомо закривали очі на факти, які давали підстави говорити про неграмотність А. Курбського. Порівняно недавно німецька дослідниця Інга Ауербах опублікувала однозначні архівні документи, із яких випливало, що А. Курбський не вмів писати свого імені кирилицею, точніше заявляв, що не вміє. Щоправда, І.Авербах допускає, ніби А. Курбський надиктовував атрибутовані йому тексти. Знайдений лише підпис А. Курбського латинськими літерами, але він говорить, що його автор ледь вмів розписуватися. Очевидно, князь, опинившись у Великому князівстві Литовському, змушений був оволодіти якимись азами "латинської грамоти". Бо без цього йому було важко займатися й військовими, і господарськими справами. Принаймні, треба було вміти хоча б розписуватися.

       Дуже дивним виглядає інтерес А. Курбського до захисту православної церкви, що виражалося в написанні полемічних писань і в перекладацькій діяльності. Багато російських авторів намагалися пояснити це явище чисто психологічно. Мовляв, князь, зрадивши царя Івана Грозного, відчував душевний дискомфорт. І щоб ліквідувати його, компенсувати свою зраду, почав захищати православ`я. Такий психологічний аргумент виглядає малопереконливо.

      Реальні інтереси А. Курбського не потребували захисту православної церкви. Можна, звичайно, допустити, що робив він це з Ідеалістичних мотивів. Але до ідеалістів, схоже, князь не належав, адже він без проблем перейшов на бік короля-католика і служив йому вірою й правдою. Та й життя А. Курбського, яке проходило у військових походах, політичних інтригах, судових тяжбах, не залишало місця для ідеалізму

      Щоправда, деякі дослідники намагаються представити А. Курбського як учня чи послідовника Максима Грека - гуманіста Михайла Триволіса, який, в силу певних обставин, опинився в Московії. Звідси, мовляв культурно-просвітницька й гуманістична орієнтація А. Курбського. Однак М. Грек, перебуваючи в Московії, фактично знаходився в ізоляції. До того ж, наскільки відомо, князь зустрічався з М.Греком лише раз, навесні 1553 р. у Троїце-Сергіївському монастирі, коли супроводжував царя із сім`єю на богомілля в Кирило-Білозерський монастир. Схоже, ця зустріч носила епізодичний характер і не могла справити помітного впливу на долю А. Курбського. Тому немає серйозних підстав вважати його учнем чи послідовником М. Грека.

      Дуже дивною виглядає т.з. "литовська переписка" А. Курбського. Наприклад, чого вартують його два листи до К. Острозького, в яких він рецензує відповідь Мотовила на книгу Петра Скарги "Про єдність костелу божого...". Виявляється, А. Курбський, який навіть не вмів розписатися кирилицею й з великими труднощами розписувався латинськими літерами, не лише осилив великий за об`ємом польськомовний трактат П. Сарги і відповідь на нього, але й продемонстрував чималу компетентність у питаннях православного богослов`я. Або візьмемо листи А. Курбського до міщан - К. Мамонича та Семена Сідляра. Невже князь, який був надзвичайно високої думки про своє аристократичне походження, міг опуститися до спілкування на рівних із простолюдинами? Та й взагалі складається враження, що всі ці "литовські листи"` написані духовною особою, яка переважно переймалася церковними проблемами.

      Враховуючи рівень грамотності й освіченості А. Курбського, важко повірити в його перекладацьку діяльність і в те, що саме йому належить передмова до "Нового Маргарита".

      Е. Кінан вважає, що "Новий Маргарит", "О силогізме витолковано", а також "литовські листи", які приписуються А. Курбському, були створені приблизно в той період, коли жив цей князь (орієнтовно з 1575 по 1607 рр.). Але належали вони іншій людині (чи людям). "Багато з цих автентичних текстів, - пише дослідник. - містять самопосилання на якогось "Андрія", "Андрія Ярославського" або "Андрія Курпського" (останній згадується здебільшого в пізніх списках, заголовках чи додатках). Деякі з них мають примітки на полях (часто переписані разом із текстом, іноді в нього включені), позначені як "сказ Андрея". На думку Е. Кінана, автором цих текстів виступав волинський чернець Андрій Ярославський, що походив із галицького міста Ярослава - досить розвинутого на той час торгово-ремісничого й культурного центру. Андрій Ярославський відомий тим, що в квітні 1585 р. уклав у Львові "Учительне Євангеліє", вмістивши до нього численні переклади відповідних коментарів, у т.ч. з латиномовних видань Іоана Златоуста, які використовувалися при перекладі "Нового Маргариту".

      На користь авторства Андрія Ярославського говорить і ряд опосередкованих даних. У той час саме галицькі землі в основному давали інтелектуалів, що виступили ревнителями православ`я в східно-слов` янському регіоні. Автор же "литовських листів" А. Курбського саме й виступає як такий ревнитель. Також географія кореспондентів автора "литовських листів" скоріше свідчить на користь того, що вони писались зі Львова, а не з волинського Полісся. Наприклад, звідки міг А. Курбський знати якогось львівського міщанина Семена Сідляра? Автор "литовських листів" значну частину своєї кореспонденції направляє до Острога та Вільно. Саме з цими містами підтримували інтенсивні контакти львівські братчики, з якими, ймовірно, мав справи Андрій Ярославський. Так, у листах, посланих у Вільно до К. Мамонича, звучить пропозиція віленським братчикам розглянути деякі релігійні питання. При цьому автор показує, що він розбирається в особливостях братського руху. Також іншими адресатами "литовських листів" є переважно жителі південної Волині, які могли контактувати з львів`янинами.

     Виходячи з вищесказаного, ми приходимо до наступних висновків. Князь А. Курбський, перебуваючи на Волині, зовсім не займався культурно-просвітницькою діяльністю, яку йому приписують. Не існувало також Миляновицького культурного осередку. Це все міф, який має свою логіку розвитку.

     Схоже, цей міф створили українські емігранти-інтелектуали в Московії в кінці ХVП ст. Результатом цього міфу стали "Збірники Курбського", куди ввійшли автентичні тексти українських авторів кінця ХVІ - початку ХVІI ст. Очевидно, українським авторам належить і апокрифічне листування князя А. Курбського та царя Івана Грозного, а також "Історія про великого князя Московського". У кінці ХVІI ст. міф про культурно-просвітницьку діяльність А. Курбського допомагав українським емігрантам ввійти в московське середовище.

     Відродження цього міфу відбулося в 30-40 рр. XIX ст. Тоді він набув науковоподібного характеру й фактично служив імперським цілям російського самодержавства. Продовжив цей міф своє життя і в радянські часи, "доводячи" думку про високий розвиток російської культури в допетровський період.

     Можливо, нарешті настав час покінчити з цим міфом. І замість того, щоб повторювати фантазії про культурно-просвітницьку діяльність А. Курбського, варто було б з`ясувати, хто з українських авторів написав твори, що приписують цьому князю, і хто спричинився до творення міфу про А. Курбського-просвітника.