Новини
Особистості
Центр правової допомоги
Ковель туристичний
Газета "КОВЕЛЬ СЬОГОДНІ"
Презентації
Ковель і видатні люди
Історія
Суспільно-політичне життя
Соціальна сфера
Економіка
Освіта і наука
Культура
Релігія
Спорт
Стратегія розвитку
Зовнішні зв`язки
Пісні
Журнал ПТАХА
www.muzprostir.com.ua - Все про музику на одному сайтi!

Коломия

Туристичні об`єкти міста та району

Туристичні об`єкти міста та району
МУЗЕЇ
  1. Історичний музей, вул. Олени Пчілки, 11. Тел.: 5-91-00
  2. Музей історії розвитку засобів зв’язку райвузла, вул. Незалежності, 84
  3. Музей історії медицини центральної лікарні, вул. Олени Пчілки
  4. Музей розвитку локомотивного депо, вул. Ветеранів, 13

ПАМ`ЯТКИ ІСТОРІЇ
  1. Пам’ятник Лесі Українки, вул. Незалежності. Дата спорудження: 1991
  2. Пам’ятник Богдану Хмельницькому, вул. Богдана Хмельницького. Дата спорудження: 1954
  3. Меморіальний комплекс на честь робітників локомотивного депо, Сквер локомотивного депо. Дата спорудження: 1969
  4. Православний хрест на честь 2000-річчя Християнства, Біля перехрестя 3-х доріг Брестська, Ватутіна, Я. Мудрого. Дата спорудження: 2000
  5. Пам’ятний хрест і могила в’язнів Ковельської тюрми розстріляних в червні 1941 р., вул. Незалежності, неподалік церкви Андрія Первозваного. Дата спорудження: 2000
  6. Хрест пам’яті жертвам сталінських репресій, вул. Міцкевича. Дата спорудження: 1991
  7. Пам’ятник знак Борцям за волю України, Бульвар Лесі Українки. Дата спорудження: 1996
  8. Меморіальний комплекс Слави, вул. Незалежності. Дата спорудження: 1977
  9. Пам’ятник Т. Г.Шевченку, вул. Т. Г.Шевченка – найвищий в світі. Дата спорудження: 1995
  10. Меморіальна стела «Хрест пам`яті жертв більшовицького террору», вул. А. Міцкевича. Дата спорудження: 2007
  11. Пам’ятник жертвам аварії на ЧАЕС, вул. А. Міцкевича. Дата спорудження: 2008
  12. Пам`ятник жертвам Другої світової війни, вул. Незалежності. Дата спорудження: 1996

КУЛЬТОВІ СПОРУДИ

КОСТЕЛ СВЯТОЇ АННИ
     Найстарішим дерев`яним храмом Ковеля є римо-католицький костел Святої Анни (1771 р.), привезений із села Вишеньки Рожищенського району. Унікальною є двовежева форма храму, що властиво більше для мурованої архітектури. В Україні дерев`яних двовежевих костелів, датованих 18 століття, збереглось лише два. Один із них — у місті Ковелі. Ковельський костел святої Анни має давню історію. Ще в 1551 році королева Бона надала йому великий привілей. Вона фундувала на костел кошти, призначила священику 10 кіп литовських грошей пенсії. Цим привілеєм на столування з кожного дому бралось по грошу, а з селян - півгроша. Костел одержав два поля, мав млин, 10 підданих в селі Воля-Ковельська. Король Ян Казимир в 1658 році затвердив цей привілей і від себе додав, щоб місцеві євреї платили також на костел, за ці гроші утримувався хор з трьох вікаріїв та органіста. Відомо, що під час визвольних козацьких війн костел в 1648 році був поруйнований. 1710 року відбудував воєвода Волинський Ст. Лешинський. У 1854 році в костелі виникла пожежа і знову зруйнувала його. Настоятель храму разом з прихожанами будують нову дерев`яну святиню. Цей костел пережив Першу світову війну, революцію і достояв аж до 1945 року, але був знищений за наказом місцевої влади. З 1924 по 1931 рік велось будівництво нового, кам`яного і найбільшого в Луцькій дієцезії костелу. Ініціатором цієї будови був настоятель парафії Фелікс Шнарбуховський. Після смерті Шнарбуховського будівництво продовжував ксьондз Мар`ян Токажевський, відомий священик, замордований в 1941 році НКВС. В 1944 році костел частково руйнується від вибухів снарядів, а в 1945 році донищується з наказу влади. Після довгої перерви парафія св. Анни відновлює своє служіння в 1992 році. Служба Божа проводилась у старенькому приміщенні на бульварі Лесі Українки, недалеко готелю "Лісова пісня". У жовтні 1996 року на місці колишнього автобусного парку по вулиці Вербицького постала дерев`яна споруда XVIII століття. Землю для костелу надала місцева влада. Ця споруда зовні облицьована дошками, покрита ґонтами, з двома куполами. Її перевезли з села Вишеньки Рожищенського району. Реставратори відновили її стародавній лик. Так у місті з`явилась одна з найдавніших, 1771 року народження, пам`ятка архітектури. У кам`яний фундамент, на якому розташоване приміщення для ксьондзів, закладено священний камінь, привезений з Єрусалиму. Служіння в римо-католицькому храмі проводиться українською і польською мовами.

СВЯТО-БЛАГОВІЩЕНСЬКА ЦЕРКВА
     Православна церква, що знаходиться практично в центрі міста, має понад 500-літню історію. Належить до пам`яток архітектури. Збудована 1877 року; перебуває у віданні УПЦ КП. Прямокутна кам`яна з п`ятьма куполами споруда Церква Благовіщення пресвятої Богородиці має багатовікову історію, сягаючи часів князів Сангушків, а точніше 1505 року. Будівля церкви з невеликими змінами, що сталися під час ремонтів, благополучно дожила до 1829 року, коли до неї була приписана Хрестовоздвиженська церква. У 1848 році після пожежі і знищення Свято-Воскресенського храму, Свято-Благовіщенська перебирає на себе роль соборної. І перебувала в такому стані аж до 1877 року, до введення в дію Свято-Воскресенського собору. Нова кам`яна церква мов магнітом притягує прихожан. Соборна церква розквітає, а Благовіщенська поступово починає занепадати. Богослужіння припиняється і врешті церква закривається. Вітер перемін своїм крилом овіював Ковель. Розвивається економіка, а з нею і залізниця, збільшується населення і число віруючих. Тимчасово закрита церква з давньою унікальною архітектурою знову починає діяти. З 1901 по 1903 рік церква ремонтується і реставрується. Перша світова війна безжалісно поруйнувала храм і богослужіння знову припиняється. У 1928 році до Ковеля переїжджає майбутній архієпископ Ігор - священик Іван Губа. Він активно включається у відновлення церкви. Засяяв новою позолотою іконостас - і ззовні, і зсередини заусміхались національні кольори, в які була пофарбована церква. Український колорит Благовіщенської церкви доповнює служіння українською мовою, хором деригував лікар-окуліст Микола Пирогов. "Перші совєти", а пізніше німецька окупація принесли нові випробування для церкви. Іван Губа за радянської влади у 1939-1941 роках вимушений був переховуватися. При німцях Іван Губа деякий час ще правив службу, але наближається кінець війни і єпископ Ігор виїжджає до Нью-Йорка. А згодом політика сталінського режиму безжалісно руйнує церкви. Цю естафету продовжили нові комуністичні правителі 60-70 років. Церква знову припиняє богослужіння і закривається. Рік за роком унікальне приміщення руйнується, занепадає. Згодом приміщення було знесене, а на його місці побудований спорткомплекс «Спартак». На руїнах церкви виросла нова квадратна будівля із спортзалами, та вітер демократичних змін пробудив активність віруючих, які за підтримки влади відвоювали спортивні приміщення для богослужінь. У великому спортивному залі з`явився іконостас. Частина ікон та інвентаря збереглися у Воскресенському соборі. Таким чином, спортивна споруда перетворена у храм віри православної.

СВЯТО-ВОСКРЕСЕНСЬКИЙ СОБОР
     Сучасний Свято-Воскресенський собор, що знаходиться на перехресті вулиць Незалежності і Сагайдачного, зведений у 1877 році. Храм представляє собою кам’яну споруду з п’ятьма банями, що в основі мають вигляд хреста. До фасаду прибудований присінок, на фронтоні є розпис: зустріч Ісуса Христа з Марією Магдалиною після Воскресіння. Дещо більший притвор завершується масивним хрестом. Свято-Воскресенський собор і сьогодні є одним з найкрасивіших архітектурних пам’яток XIX століття у м.Ковелі.

ТУРИСТИЧНІ ОБ’ЄКТИ КОВЕЛЬСЬКОГО РАЙОНУ

     ЛІТЕРАТУРНО-МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ-САДИБА ЛЕСІ УКРАЇНКИ в с. Колодяжне зі своїм сектором “Лісова пісня” в урочищі Нечимне. Село Колодяжне знаходиться в одному з чарівних куточків Волинського Полісся. Розташоване на віддалі кілометра на схід від Ковеля, обабіч дороги Київ-Брест, головна вулиця села перетинає шосе і залізничну колію Київ-Рівне-Ковель. Село давнього походження. Воно згадується в документальних джерелах 1583 року у зв’язку з перебуванням на Волині князя Андрія Курбського. Збереглися перекази про те, що в центрі села були два великі колодязі, їх вода славилась чудовим смаком. Проїжджі зупинялися тут, щоб напитися. Мабуть, саме тому й поселення назвали Колодяжним. На весь світ воно стало відомим завдяки Лесі Українці та Олені Пчілці, які жили і творили тут. На місці Косачівської господи волиняни мають комплекс споруд на території 6,3 га землі - Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки, який було відкрито у 1949 році і який є філіалом Волинського краєзнавчого музею. Як свідчать архівні документи, батько Лесі Українки Петро Косач восени 1868 р. придбав у Колодяжному 471, 44 десятин землі з прилеглими до нього урочищами. Живучи в Луцьку, навесні 1879р., він розпочав у селі планову забудову, власне, будівництво того дому, що звався в родині "великим", згодом "старим", а серед колодяжненців "палацом". 1882 р. будівництво було закінчено, і родина переїхала на постійне життя : батько, мати, Михайло, Лариса і Ольга. Менші діти - Оксана, Микола, Ізидора народились в Колодяжному. В Колодяжному почалася активна літературна творчість та видавнича діяльність Ольги Петрівни Косач (літературний псевдонім – Олена Пчілка). В експозиції музею представлені меморіальні речі Лесі Українки і родини Косачів, прижиттєві видання творів письменниці та Олени Пчілки. Виставка в музеї розділена на чотири експозиційні зали – “Волинськими стежками Лесі Українки”, “Колодяжне – колиска Лесиного таланту”, ”Крізь все життя – до “Лісової пісні””, “Історія садиби Косачів. Трагедія родини”. У 2004 році в урочищі Нечимне був відкритий музей "Лісової пісні".

    РЕЗИДЕНЦІЯ ВІЛЬГІВ, с. Голоби Пам`ятник архітектури підйому парадного палацового будівництва. Садибний будинок, поч. ХХ ст. В другій половині XVIII ст. в центрі сучасного парку знаходився палаццо дворян Вільгів, пам`ятник архітектури піднесення парадного палацового будівництва. Садибний будинок поч. XX ст. побудований на фундаменті зруйнованого палацу, пізніше він перебудовувався. Цегляний, двоповерховий, у плані складної конфігурації. Садибні ворота, друга половина XVIII ст. Це був головний в`їзд у садибу (XVIII-XIX ст.ст.), розташовану в центрі міста і що займає велику територію з густим парком і звіринцем, оточеним високою цегельною стіною. До кінця XIX ст. в`їзні ворота вже були єдиним спорудженням, що залишилося від первісної забудови. Паркова територія при реконструкції селища була прорізана вулицею і в`їзні ворота утратили своє пряме призначення. Ворота цегельні, прямокутні в плані, з арковим проїздом (закладений). Покриті чотирискатним дахом із заломом.

     ЦЕРКВИ СВЯТО-ГЕОРГІЇВСЬКА ЦЕРКВА, с Голоби Збудована у 1783 році чернігівським воєводою Людовіком Вільге як греко-католицька. Храм є пам’яткою перехідного типу від бароко до класицизму, поруч з яким ажурна дерев’яна дзвіниця в стилі народної архітектури Волині. В 1885 році черепичний дах був замінений залізним. Храм цегляний, оштукатурений, однонефний, з п’ятигранною апсидою і двома вежами по західному фасаді. Вежі – двоярусні, завершені куполами. Фасади розчленовані лопатками. Перекритий дерев’яною стелею в XIX ст., яка замінила перекриття. В середині зберігається дивовижної краси образ Матері Божої, перенесений зі зруйнованої церкви василіан у сусідньому селі Погіньки. Окрім розкішного іконостасу, у церкві можна побачити дивовижний розпис «Адам у раю». На південний захід від церкви розташована дзвінниця. Дерев’яна, двоярусна, квадратна в плані. Перший ярус – рублений, покритий широким причілком, другий – каркасний з відкритою круговою аркадою. Чотирьохскатний дах покритий гонтою. Композиція дзвіниці характерна для дерев’яної архітектури XVII – XVIII cт. В храмі знаходилася ікона Юрія Змієборця написана в XVI cт. (зараз на зберіганні в музеї волинської ікони). Найдавніше зображення святого, культ якого у межах області був дуже поширений.

     КОСТЕЛ МИХАЇЛА с. Голоби(1711-1728 рр.) Цегляний, оштукатурений, хрестоподібний в плані. Над нартексом – дерев’яна башта – дзвіниця, що замінила зруйновану під час Першої світової війни. Зверху – хрестоподібні і сферичні перекриття. Фасади пам’ятки позбавлені декору. Стіни і верх розписані темперою (XVIII ст.). У XVIII – XIX ст. в центрі Голоб знаходилась садиба, яка займала велику територію з густим парком і звіринцем, оточеним високою цегляною стіною. До кінця XIX ст. в’їзні ворота до садиби залишились єдиною спорудою від початкової забудови. Це пам’ятка архітектури періоду піднесення парадного палацового будівництва. Ворота цегляні, оштукатурені, прямокутні в плані, з арочним проїздом на першому поверсі. Покриті чотирьохскатним дахом із заломом. Садибний будинок початку XX cт. побудований на фундаментах зруйнованого палацу, пізніше перебудовувався. Цегляний, двоповерховий, в плані складної конфігурації. Головний вхід позначений шістьма тосканськими колонами, які підтримують напівкруглий балкон. Недалеко від садиби розміщені три паркові скульптури XVIII cт., які є яскравим прикладом монументальної скульптури Волині. З усього розмаїття дерев сусіднього парку залишився пірамідальний дуб та червонолистий бук.

     ЦЕРКВА СВЯТОГО ДМИТРА СОЛУНСЬКОГО в селі Гішин. Датована 1567 роком. Є найдавнішою пам’яткою дерев’яної архітектури Волині. Храм перебудовувався і ремонтувався в XVIII і XIX століттях. Стоїть він на березі тихоплинної Турії, збудований без жодного цвяха, кріплений дерев’яними тиблями. Дерев’яна, трьохзрубна, одноверха, з одним ярусом дзвіниці над бабинцем – композиція, яка рідко зустрічається на Волині. В споруді значно виділяється квадратний в плані центральний зруб, врівноважений зі сходу і заходу рівноширокими і рівновисокими п’ятигранною апсидою і прямокутним в плані бабинцем. Останній не має вікон – характерна особливість ранніх дерев’яних церков. Оригінальним є формування внутрішнього простору центрального зрубу. Його стіни переходять у високий чотиригранний пірамідальний зруб, зверху якого призматичний четверик – лампа, зашитий плафоном і увінчаний маківкою (XIX ст.). Це єдина з таким перекриттям пам’ятка на Волині, що являє собою найбільш архаїчний тип української дерев’яної церкви. Під покрівлею збереглась унікальна в архітектурі конструкція древнього карніза – у вигляді напіварки – кронштейна. Східний зруб був перекритий зімкнутим зрубним зводом, від якого в даний час збереглась лише нижня обшальована частина, схована ззовні під високим дахом з куполом. Конструкція дзвіниці – всередині каркасно-арочна з різьбленими кронштейнами, укріплена тиблями. В XIX ст. вона була обшальована і піднята. В інтер’єрі бабинець поєднується з основною частиною храму вигадливою фігурною аркою – вирізом, з обох боків якої збереглись фрагменти декоративного розпису (XVI ст.). В храмі знаходяться ікони XVII ст., написані темперними фарбами.

     СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКА ЦЕРКВА, в селі Дроздні. Один з дерев’яних, хрестоподібних в плані храмів. датована 1710 роком. Всі рукави однакової ширини, але бокові вкорочені по поперечній осі, що підкреслює компактність об’ємів і їх розвиток у висоту. Вертикальний акцент особливо посилюється в інтер’єрі, де всі зруби поєднуються один з одним і центральним нефом через широкі прогалини, завдяки чому весь простір здається єдиним. Значний по своїм розмірам купол своєрідної грушоподібної форми лежить на високому восьмирику. Форма її зроблена під впливом перекриттів камінної архітектури. В 1888 році до бабинця була прибудована дзвіниця.

     СВЯТО-УСПЕНСЬКИЙ ХРАМ в Доротищах. Як фортеця вже 230 років стоїть – цегляна, оштукатурена, трьохчастинна по типу. Середня частина в плані наближена до квадрату з симетрично прямокутними рівновисокими апсидою і передньою частиною храму. В результаті склалась композиція, що характерна для українських дерев’яних церков. Вирішення внутрішнього простору відповідає схемі інтер’єру дерев’яної споруди і традиціям бароко XVIII cт. Низька без природного освітлення передня частина будівлі з хрестоподібним перекриттям підкреслює високо розкритий під напівсферичним верхом простір нефа. Над центральною частиною перекриття півциркулярне. Храм покритий двосхилим дахом, увінчаною по коньку в центральній частині стилізованою маківкою (др. пол. XIX ст.). Фасади притвору і абсиди мають утоплені панелі з фігурним вирішенням їх кутів. На східному фасаді два барочних фронтони, на західному – один, аналогічний одному з східних фронтонів. По осі споруди розташований невеликий декоративний двоярусний барабан з куполом. В комплексі з церквою, на південь від неї, розташована цегляна, квадратна в плані, двохярусна дзвіниця (четверик на четверику) кінця XIX ст. Художню цінність являє частково збережений в інтер’єрі настінний темперний розпис кінця XVIII ст. виконаний в іллюзіоністичній манері. Являє собою зображення католицького вівтаря в стилі бароко і Архістратига Михаїла в нижньому ярусі. Професіоналізм виконання розпису дозволяє віднести її до майстрів Львівської школи монументального іллюзіоністського живопису, заснованої І. Строїнським, на північній і південних стінах апсиди збереглись два погрудних зображення євангелістів в медальйонах.

     ЦЕРКВА ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ, с. Любитів. Унікальна історична пам’ятка архітектури. Зовні на церкві, на верхньому місці розміщена давня ікона Пресвятої Богоматері з Богодитятком на лівій руці, вгорі в колі променів – зображення святого Духа. Церква має три дзвони. Великий, вагою майже 300 кілограмів, литий 1876 року з зображенням Спасителя та Іоанна Хрестителя.