Все-таки цікаво, який рівень культури у нашого суспільства. Питання, на яке важко дати відповідь, бо всіх під одні рамки не підігнати, а оцінювати всю масу за вчинками деяких, не можна.

     Журналістика, як і всі інші професії, має свої складнощі та нюанси. І однією з найпоширеніших проблем журналістики є зовсім не свобода слова, цензура, нестача технічного обладнання. Треба починати із самого початку, коренем усіх негараздів – з кадрів, самих журналістів.

     У кожного своє розуміння кордонів того, де закінчується повсякденне життя і починається екстремальне. Для одних самим відчайдушним вчинком може стати звичайний для багатьох стрибок з парашутом, деякі ж не можуть повноцінно жити без нових відчуттів, які дає ризик.

     Які асоціації у вас викликає слово «танго»? Танець? Пристрасть? Аргентина? Багато жителів Бразилії, Мексики, Болівії, Парагваю, Куби та Іспанії дадуть відповідь: «Національний танець». І всі вони будуть до певної міри, як праві, так і не праві...

     Студент – це звучить гордо. Надзвичайно гордо звучить. Іноді вийдеш на центральну площу міста, станеш серед натовпу й голосно так крикнеш: “Я – Студент!”. І відразу всі обертаються і заздрісно до тебе придивляються...

     Хочу повідомити Вам, шановні мої співвітчизники, що на сьогодні становище української книги в цілому подібне до летаргійного сну чи, краще, коми. Не відомо, вмирає вона або просто спочиває.

     Учора, приїхавши до Києва, слухала по радіо “Ера” інтерв’ю з журналістом Віктором Сорокою, присвячене нагороді, яку він отримав за професійну діяльність (на жаль, я слухала не спочатку і не почула деталі)...

    Роман Юрія Андруховича „Рекреації” фактично заклав підвалини української постмодерної прози. Він засвідчив появу нової, не схожої на попередню, соцреалістичну, літератури. „Рекреації” стали справжнім ударом по усталеній шкалі цінностей, випещеній кількома поколіннями авторів та читачів...