Новини
Особистості
Центр правової допомоги
Ковель туристичний
Газета "КОВЕЛЬ СЬОГОДНІ"
Презентації
Ковель і видатні люди
Історія
Суспільно-політичне життя
Соціальна сфера
Економіка
Освіта і наука
Культура
Релігія
Спорт
Стратегія розвитку
Зовнішні зв`язки
Пісні
Журнал ПТАХА
www.muzprostir.com.ua - Все про музику на одному сайтi!

Коломия

Партії і революції

Партії і революції
Циклони людської енергії зароджуються на стиках суспільні протиріч. У круговерть циклону затягуються, мов потужним аеродинамічним насосом, цілі маси людей. Після спустошення всього культурного, економічного, після знищення мільйонів душ, уламках держав піднімається новий рух для творення нової життя.

Ковель не оминали революційні процеси. Вони хвилями накочувалися на тихий берег міста щастя і, залишивши руїни, відходили назад.

Перші значні революційні події відбувались у 1905-1907 роках. У липні 1905 року в Ковелі застрайкували муляри, теслярі, шевці, зв`язківці. Апогею ці страйки досягли, коли до них приєдналися залізничники. Важкий економічний стан царської Росії спричинив невдоволення і протест страйкуючих. В напрямі Ковель-Сарни розбирається колія, що призупиняє рух поїздів. Порядок наведено з допомогою 19-го Кінгбурського драгунського і Ковельського піхотного полків. Залізничники страйкували тривалий час і по кілька разів. Організаторами страйку виступила місцева РСДРП, що входила до складу соціал-демократичної організації Південно-західної залізниці. Поліція заарештувала більшість її членів. Після 1907 року наступило затишшя. Деяке економічне піднесення та "жорстока рука" тримали вихор революції в лещатах і зберігали спокій. Перша світова війна і переворот 1917 року принесли нову бурю потрясіння. Відбулось самовизначення України. Створюється Центральна рада під керівництвом М. Гру-шевського. Ясна річ, дратує це росіян-більшовиків. Загони Муравйова нищать на своєму шляху все. Центральна Рада переїхала на Волинь. Наступ більшовицьких військ стримують німці і українські загони, що виступали з Ковеля.

Боротьба загострюється: у травні 1919 року Ковель захопили поляки, через рік у 1920 році в місто ввійшла Чапаєвська дивізія більшовиків, але не надовго. За Ризьким мирним договором Ковель опинився у складі Речі Посполитої. Польський гніт породжує жорстоку боротьбу проти нього як з боку націоналістичних, так і комуністичних організацій. У 20-30-х роках на Волині у складі комуністичної партії Польщі діяла відома нам КПЗу. Ковельський повітовий комітет КПЗУ керував революційним рухом. В організаціях комуністів активно діяли Григорій Іваненко, Яків Юзефович, Григорій Парфенюк. У грудні 1923 року страйкували кравці усіх майстерень. Результат - робітники одержали 150 відсотків зарплати і були врегульовані ціни до загальних показників. У тому ж році страйкувала електростанція. Непокора польській владі продовжувалась, у 1924 році зупинили роботу мукомели й пекарі. Страйк тривав 16 днів. Реакція польської влади була однозначна - покарати. У червні 1926 року відбувся процес 29-ти - один з найсуворіших політичних. Підсудних звинуватили в організації комуністичних гуртків і дефензива жорстоко розправились з ними. У місті діяла також Польська партія соціалістів, яка мала великий вплив на маси. Але об`єднати зусилля КПЗУ і ППС не вдалося. Партія соціалістів об`єднувала усіх залізничників. Комуністи стали шукати контактів з профспілками деревообробників та молоддю. Серйозні сутички відбулись 1 травня 1928 року. Поліція розігнала демонстрацію, а 40 чоловік загнала у двір "Просвіти" і заарештувала. Компартія оголошується поза законом і йде в глибоке підпілля, діючи через легальну організацію "Сільроб", яка і на виборах проводить майже всіх представників "червоних".

У 1931 році створюється комітет самооборони, що поступово озброюється. Терор, залякування не допомогли. Ковельський процес проти 63 комуністів у 1934 році привернув увагу всього світу і став трибуною проти польського терору. Ольга Кацко виступила не з покаянням, а з обвинуваченням польського режиму, його воєнно-польових судів, шибениць, тюрем і терору. Польський уряд засудив усіх ув`язнених на довгі роки тюрми. Але це викликало зворотну реакцію: того ж року по Ковельщині прокотилась нова хвиля масових виступів селян і робітників.

У 1935 році налякані польські власті посилюють терор. Затверджується нова Конституція, що закріплює існуючий режим. Якийсь період іде занепад комуністичного руху, спричинений звістками про голодомор в УРСР, репресії, колективізацію. Частина населення, що стояла на радянофільських позиціях, відвернулась від комуністів. Багато членів покинуло КПЗУ, в ній стали переважати євреї і поляки.

Польський тиск спричиняв нову протидію. У ряді місць Ковельщини проходять заворушення, супроводжувані гострими сутичками з поліцією. Боротьба не припиняється. Страйкують будівельники, кравці, пекарі та інші. Робітники вимагають восьмигодинний робочий день, вільно вступати в профспілки, підвищити зарплату, визнати колективний договір. Організовували страйк комітетчики з різними поглядами і з різних партій, влада вимушена була поступитись. У тому ж році була спроба організувати єдиний фронт. Але ППС, Бунд і КПЗУ на спільній конференції домовитися не змогли, зате одноголосне виступили проти нової Конституції. Зал був переповнений. Дискусії припинила поліція, що обложила будинок і заарештувала 12 осіб. Засуджених відправляли в Березу Картузьку.

1937 рік супроводжується економічною кризою. У місті проходить боротьба під гаслом "Земля без викупу", "Хліба і роботи", "Геть з фашизмом". В житті міста наступає новий поворот, страйки стають більш організованими і масовими, росте кількість політичних виступів. На фоні цієї боротьби підписується пакт Молотова-Ріббентропа і у вересні 1939 року Ковель стає містом Радянської України.

В історію Західної України записано чимало судових процесів, що проходили у Ковелі. В`язнів - українців у польських тюрмах по-звірячому катували. Найактивніша частина українців у місті постійно давала про себе знати, тому українське, громадське, духовне, культурно-просвітницьке життя не занепадало. Величезну роботу проводила "Просвіта". Діяли читальні, книгарні, українська початкова школа. Активну участь у боротьбі за національне визволення брали Союз українок, Український банк, Свято-Благовіщенська церква, український хор. Ковельська "Просвіта" і Союз українок організовували шевченківські свята, ялинки, Різдво. У місті діяв театральний гурток, який ставив українські п`єси. Активно працювала організація українських націоналістів. Була в місті "Рідна хата". Національне свідомі ковельчани брали участь у виборах до польського сейму. Самійло Підгірський, Микола Пирогов та Марко Луцкевич були відомими політичними діячами по всій Польщі і за її межами. В 1938 році припиняє свою діяльність КПЗУ, після розпуску комуністичної партії Польщі. І комуністи, і націонал-патріоти виступали проти польського фашизму, але далі їхні цілі та шляхи розходились.

Історія привела західних українців в обійми Радянської України. Ковельчани вітали об`єднання споконвічних українських земель, сподіваючись на свободу і благополуччя. Проте більшовикам незалежна Україна була непотрібна. Нова влада приступає до репресій членів КПЗУ та націоналістичних організацій, борців за волю України відправляють за грати, на Соловки, в Сибір. Репресивна сталінська машина нещадна і безкомпромісна. Війна, яка невдовзі почалася, жорстоким чоботом топче все на своєму кривавому шляху, але не може зламати дух український. Продовжується підпільна боротьба. Проти фашистів виступають організації як комуністів, так і націоналістів. На Ковельщині (тепер Турійський район) утворюється Українська повстанська армія, іде жорстока боротьба і знову по знайомій схемі - всі проти фашистів, але за різну Україну.

У післявоєнні роки політичну діяльність і громадську думку силоміць спрямовують в єдине комуністичне русло. Побудова розвинутого соціалізму і комуністичного майбутнього проходить в жорстоких лещатах режиму, який дещо послаблюється в 1953 році після смерті Сталіна. Проте влада не може позбавитись своїх комуністичних амбіцій. Після брежнєвських і андроповських спроб створити новий вид радянського народу на основі авторитаризму, у 90-х роках на політичній арені з`являється горбачовська перебудова. У житті України починається новий етап національно-визвольної боротьби. Ковельчан потужною течією затягує у цей вир перетворень.

На хвилях незалежності
У 1989 році в місті започатковується осередок Народного Руху України. Одним з його найактивніших організаторів став інженер-геолог Ковельської геологорозвідувальної партії Андрій Мостиський. Ряд активістів виступили за створення міського товариства української мови, очолюване згодом Адамом Поляком. Почав формуватися осередок асоціації "Зелений світ" з ініціативи Марії Хотинської. У місті діяла філія Української Гельсінської Спілки (Володимир Осіюк).

Літературно-мистецький клуб "Джерело" при редакції газети "Прапор Леніна" згуртував навколо себе творчу інтелігенцію міста, став місцем її регулярних зустрічей, дискусій на політичні та культурно-мистецькі теми. У роботі клубу брали участь вчителі, культпрацівники, журналісти, шанувальники поетичного і прозового слова Б. Ятченко, С. Мельянчук, С. Скоклюк, О. Гетьман, С. Бень, А. Чабанчук, В. Федоров, Р. Межиборський та багато інших.

Громадсько-політичне життя в Ковелі набрало особливої гостроти в ході підготовки перших демократичних виборів, які були призначені на березень 1990 року. Трудові колективи, громадські організації висували кандидатів у депутати, розгортали активну передвиборну кампанію. При цьому не обходилося без непорозумінь. 30 грудня 1989 року в місті дійшло до прямої конфронтації між партійно-радянською владою і "неформалами": грубою силою було розігнано приїжджих з Луцька членів НРУ, а також їх ковельських симпатиків. Це викликало невдоволення у частини жителів міста. Аби якось згладити суперечності, перевести дискусію між владою і "неформалами" у конструктивне русло, було вирішено в січні провести "круглий стіл" за участю представників обох сторін. Таке засідання відбулося в Будинку вчителя і викликало великий інтерес в ковельчан.

Окружна виборча комісія кандидатами у народні депутати Української РСР від Ковельського виборчого округу № 42 зареєструвала 11 чоловік. Вони регулярно зустрічалися з виборцями, виступали у пресі, по радіо. Одночасно проходило висунення кандидатів у депутати міської та обласної рад народних депутатів.

11 лютого 1990 року на стадіоні "Локомотив" відбувся передвиборний мітинг під гаслом "Вся влада - радам"! Він проводився з ініціативи міськрайонної ради Народного Руху України за перебудову спільно з виконкомом міської ради народних депутатів. На стадіоні зібралися тисячі ковельчан, адже подібний захід в місті проходив уперше. На мітингу виступили голова міськвиконкому, кандидат у народні депутати УРСР Є. Поліщук, голова координаційної ради по створенню міськрайорганізації НРУ, кандидат у народні депутати УРСР А. Мостиський, перший секретар міськкому КПУ, кандидат у депутати облради А. Хомич, робітник заводу "Ковельсільмаш", кандидат у депутати міськради В. Осіюк, поетеса Ніна Горик, голова міськрайоб`єднання Товариства української мови А. Поляк, заступник голови обласної організації НРУ О. Гудима, член волинської філії УГС Г. Кожевников та інші. Зібрання відбувалося емоційно й бурхливо. Наприкінці учасники мітингу прийняли звернення, в якому закликали жителів міста проголосувати на виборах за найдостойніших, віддати перевагу чесним, принциповим кандидатам.

За підсумками першого туру голосування найбільшу кількість голосів набрали Є.Поліщук (23,7 тисячі чоловік) і А. Мостиський (22,1 тисячі). Вони вийшли у другий тур, який відбувся 18 березня 1990 року. Переміг А. Мостиський - за нього проголосувало 34,3 тисячі чоловік. Одночасно були обрані депутати обласної ради. Ними стали А. Поляк - вихователь ПТУ № 7, Ю. Музичук - машиніст локомотивного депо, І. Марчук - інженер-конструктор заводу "Ковельсільмаш", В. Внуков - слюсар-електрик вагонної дільниці, Б. Клімчук - директор середньої школи № 11, О. Селеверстов - директор заводу "Ковельсільмаш", В. Стрижеус - слюсар автопідприємства 0202, Є. Поліщук - голова виконкому міської ради народних депутатів.

В результаті виборів було сформовано міську раду народних депутатів двадцять першого скликання із 80 депутатів. Перша її сесія відбулася 28 березня 1990 року. Вибори голови здійснювалися шляхом таємного голосування на альтернативній основі. Із трьох висунутих кандидатур головою міської ради на громадських засадах був обраний М. Г. Вельма - редактор газети "Прапор Леніна". Було утворено Президію міської ради у складі 12 чоловік. На цій же сесії обрано виконавчий комітет з 15 чоловік. Його головою став Є. Поліщук.

У Ковелі відбувається масовий мітинг, присвячений річниці катастрофи на Чорнобильській АЕС. Під час свята козацької слави на стадіоні "Локомотив" виступають депутати Верховної Ради, відбувається великий концерт. Міська рада робить кроки для нормалізації обстановки. За "круглий стіл" сідають депутати і представники політичних партій: міськкому КПУ, УРП, "Зеленого світу", Руху, Товариства української мови. Створюється постійно-діючий консультативний комітет для вирішення назрілих проблем силами міської влади і громадсько-політичних організацій. Політичні проблеми часто переходять в зал засідань сесії міськради. 28-29 серпня 1990 року розгорілись бурхливі дебати з національної символіки, але рішення не було прийнято.

1991 року, згідно з чинним законодавством припинено діяльність президії міськради на чолі з її головою М. Г. Вельмою. Раду і виконком доручено вести Є. Поліщуку.

Бурхливим у політичному відношенні став для ковельчан 1991 рік. В умовах демократії і гласності дедалі розкутішими і вільнішими у прийнятті рішень почувалися люди. Вони сміливо виступали на мітингах, зборах, у пресі, на радіо, ставили вимоги перед керівництвом міста, міськкому партії. 1 Травня у Ковелі вперше не пройшла святкова демонстрація, а відбулася лише святкова маївка, на якій виступив секретар міськкому КПУ А. Підкаменний. А потім відбулося масове гуляння в міському парку відпочинку.

У кінці 1990 року в Ковелі з ініціативи демократичних сил було встановлено Хрест пам`яті жертвам більшовицьких репресій, біля якого 23 червня 1991 року відбувся мітинг-панахида. Учасники зібрання вшанували тих, кого було знищено у стінах НКВС і Ковельської в`язниці у червні 1941 року. Організаторами цього заходу були місцеві осередки Народного руху, Республіканської та Демократичної партій.

Спроба серпневого заколоту в Москві 19-21 серпня 1991 року викликала обурення у більшості ковельчан. 25 серпня в міському парку культури і відпочинку відбувся масовий мітинг з ініціативи організацій НРУ, ДемПУ, УРП. На ньому виступили народний депутат України А. Мостиський, депутати обласної і міської рад, керівники та активісти національно-демократичних організацій. Було прийнято ухвалу, в якій засуджено дії та наміри гекачепістів. Учасники мітингу вітали проголошення "Акту про державну незалежність України".

28 серпня позачергова сесія міськради обговорила політичну ситуацію в місті і заходи щодо виконання рішень позачергової сесії Верховної Ради України, утворила тимчасову комісію по перевірці діяльності посадових осіб, органів влади та управління громадських об`єднань і організацій в період державного перепороту, розглянула також питання про націоналізацію майна КПРС та департизацію державних органів і установ, про національну символіку, перейменування вулиць тощо.

Сесія створила комісію по обліку та передачі на баланс міськради майна, транспорту, засобів і коштів міськкому Компартії України. Було прийнято рішення про підняття над приміщенням міської ради, поряд з державним, національного синьо-жовтого прапора. Газету "Прапор Леніна" перейменовано на "Вісті Ковельщини". Змінено назву цілого ряду міських вулиць - зокрема, Леніна - на Незалежності, Червоноармійську - на Гру-шевського, проспекту Ленінського комсомолу - на Відродження і т. п.

У кінці 1991 року в Україні розгорнулася підготовка до виборів Президента України і референдуму з питань підтримки "Акту про державну незалежність України". Широко велася ця робота і в Ковелі. Важливими подіями передвиборної кампанії стали зустріч з кандидатом у Президенти, головою УРП Левком Лук`яненком, відкриття пам`ятної дошки на честь першого Президента України Михайла Грушевського на вулиці його імені.

У жовтні 1991 року відбулася восьма сесія міської ради народних депутатів. На прохання Є. Поліщука його було увільнено від обов`язків голови міської ради та її виконкому. Головою міськради та її виконавчого комітету таємним голосуванням був обраний А. Семенюк. На цій же сесії ухвалено рішення про демонтаж пам`ятника В. І. Леніну на центральній площі міста.

У тому ж місяці пройшла конференція інтелігенції міста, яка звернулася до жителів Ковеля із закликом підтримати 1 грудня Акт про державну незалежність України. Згодом із таким зверненням у місцевій пресі виступили голови міської і районної рад та їх виконкомів А. Семенюк і А. Хомич. 24 листопада на центральній площі відбувся мітинг "Нам пора для України жить!", який закликав жителів міста сказати на референдумі 1 грудня рішуче "Так!". На мітингу серед інших осіб виступив народний депутат України Михайло Горинь.

1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум і вибори Президента України. У референдумі взяли участь 87,7 відсотка виборців Ковеля. 95,5 відсотка підтримали проголошення незалежності України. Найбільше голосів ковельчан як кандидат у Президенти одержав Леонід Кравчук (47,8 відсотка).

Сесія міськради, що відбулася в кінці грудня обговорила підсумки Всеукраїнського референдуму і вирішила залишити над приміщенням міської ради один синьо-жовтий прапор.

Революції легко розпочинаються, але набагато складніше з них виходити. Ейфорія референдуму і легкого здобуття незалежності України перейшла в складну реальну повсякденність. Швидкого піднесення економіки не відбулося, а відтак і не поліпшився добробут населення.

Ковельчани вбачають у цьому вину старого партійного керівництва. Робітничий клас міста жадає змін і вимагає нових керівників. Складні страйкові процеси пройшли на заводі "Турія", деревообробному комбінаті, заводі "Ковельсільмаш". Керівники цих підприємств під тиском своїх колективів вимушені іти у відставку. На жаль, бажаних результатів це не принесло. Спад економічної активності призвів до проблем з бюджетом. У страйк вступають також і ковельські освітяни, вимоги одні - виплата зарплати. В організовані страйки втягуються політичні організації Ковеля. Після "сплячки" активізуються комуністи і соціалісти. Розпочата активізація мас за незалежність в окремих випадках переходить в інше русло і виливається проти самої незалежності. Влада знаходиться в епіцентрі подій, незважаючи ні на що. Проходять позачергові сесії міськради. На хвилях політичної активності ковельчани проводять вибори до місцевих Рад. Уперше вибори міського голови здійснюються усім населенням міста. З великою перевагою головою виконкому і міськради обирається А. Семенюк. Депутатами обласної ради обираються Б. Бачук, М. Вельма, О. Жураківський, А. Семенюк. У безкомпромісній боротьбі пройшли також вибори до Верховної Ради - депутатом знову обраний А. Мостиський. Міняється президент - народ обирає Л. Кучму. Програма реформ знову буксує і топчеться на місці. Податкова і бюджетна політика погіршують становище. Освітяни активізують страйкову боротьбу. Окремі педагоги оголошують голодовку. Щонеділі в будинку "Просвіта" проходять загальноміські віче. В ході боротьби за депутатські мандати підсилюється Республіканська партія, але слабшає Рух. Згортає свої позиції Демократична партія. Стараються активізуватись націоналісти. Як альтернатива на арену виходять ліві сили, організовані лишнім секретарем Компартії А. Підкаменним. Їм допомагає організація ветеранів війни та праці. Як протидія лівим силам виростає організація ветеранів праці "Незалежна Україна". У ході політичної боротьби перед президентськими виборами відбувається розкол Руху. На жаль, політична боротьба не сприяє ні піднесенню економіки, ні зростанню благополуччя. Рік за роком продовжується спад виробництва. В 1999 році практично не працюють ДОК, комбікормовий завод і завод продтоварів, будівельні та інші організації. У десятки разів знизив обсяги виробництва "Ковельсільмаш". Ковельчани живуть у вирі політичних та економічних потрясінь, але з надією дивляться в майбутнє України.