Новини
Особистості
Центр правової допомоги
Ковель туристичний
Газета "КОВЕЛЬ СЬОГОДНІ"
Презентації
Ковель і видатні люди
Історія
Суспільно-політичне життя
Соціальна сфера
Економіка
Освіта і наука
Культура
Релігія
Спорт
Стратегія розвитку
Зовнішні зв`язки
Пісні
Журнал ПТАХА
www.muzprostir.com.ua - Все про музику на одному сайтi!

Коломия

Описово-статистичні джерела XVI-XVII ст. з історії Ковельщини

Описово-статистичні джерела XVI-XVII ст. з історії Ковельщини
     Джерела до історії соціально-економічних відносин на українських землях другої половини ХVI – першої половини XVII ст. представлені різноманітними видами; з них, безперечно, найважливішими є документи, створені безпосередньо у сфері функціонування господарських структур, в першу чергу, фільварків, та пов`язані з маєтковими операціями. Серед них виділяють групу так званих джерел описово-статистичних (статистичного характеру) характеру та облікові документи. Найчастіше для дослідження проблем соціально-економічної історії в українській (і не тільки) історіографії використовують описи маєтків – інвентарі, а для державних володінь – люстрації, а також документи державного податкового обліку – поборові та поголовні (для пізніших часів) реєстри та тарифи подимного.

      Значною мірою стан дослідження відповідних територій є дослідженням господарсько-адміністративних одиниць минулого та залежить від стану збереження саме таких, описово-статистичних, документів. Історична Ковельщина є Ковельською волостю князів Сагушків, а згодом – Ковельським староством. Остання обставина значною мірою сприяла тому, що ці терени добре забезпечені подібними джерелами. З іншого боку, соціально-економічна історія Ковельщини представлена також документами, пов`язаними з її «приватновласницьким» минулим – перебуванням в руках А. М. Курбського та його дружини. Таким чином, можна говорити про унікальність джерельної бази соціально-економічного вивчення Ковельщини порівняно з іншими регіонами Волинського воєводства. Натомість, спеціальних досліджень проблеми немає.

      Більшість зазначених різновидів джерел можна вважати також обліковими. Відомо, що різні рівні обліку – державний,адміністративний, господарський, а з античності і в приватному його варіанті, нехай і на примітивному, з сучасного погляду, рівні супроводжують цивілізоване людське суспільство, а на XVI ст. припадає виділення в окрему галузь знань бухгалтерського обліку , причому, саме з приватного господарського обліку, що поряд з остаточним утвердженням реєстрації кількісних фактів підготувало виникнення статистики. Державний облік на теренах Великого князівства Литовського відомий з кінця XV ст., а найдавнішим його зразком с, на думку Г. Ловмяньського, фрагмент опису Київської землі 1470 р. Отже, можна говорити про те, що розвиток приватного обліку не дуже відставав від державного. Так, інвентарі складалися вже в XV ст. щодо маєтностей як державних, так і церковних та шляхетських. На поширення обліку впливав ряд чинників. Одним з найголовніших слід визнати зміну аграрного устрою на українських землях, яка відбувалася протягом XVI ст., а на Волині була започаткована ще в першій його половині і якраз на території Ковельського староства в тому числі. Устрій попереднього часу не вимагав реєстрації продукції і, відтак, не існувало і відповідної документації. І тільки зародження і розвиток фільварково-панщинної системи привели до необхідності реєстрації кількості виробленої та реалізованої сільськогосподарської продукції. Радикальна ж і швидка зміна відбувається з середини XVI ст. і пов`язана вона була з проведенням волочної поміри, хоча, як вважає Б. З. Кописький, "Устава на волоки" відобразила та узаконила щонайменше піввікову практику організації феодального помістя.

      Ще одним чинником треба вважати розвиток державного обліку, який проявився в кількох напрямках. За пер. пол. XVI ст. у Литовській державі склалося кілька його форм: пописи війська, реєстрація вибирання серебщини, реєстрація населення. До цього можна додати розвиток власне господарського обліку в державних маєтках, особливо в зв`язку з діяльністю королеви Бони. Зрештою, до проведення згаданих акцій державного характеру залучалися зем`яни, які не могли не використовувати набутий при цьому досвід у власних маєтностях. Ще більшому задіянню шляхти не могло не служити вдосконалення поборової техніки, коли з 1567р. повітові поборці мали вивчати правдивість реєстрів, а шляхта – вибирати податок з підданих згідно перевірених списків. Наближувало шляхту до впровадження обліку також і впорядкування великокнязівських володінь на Волині, з яких, щоправда, значними маєтковими комплексами були тільки Ковельщина та Кременеччина. До його проведення, а також подальшого управління та забезпечення ефективного функціювання маєтностей королева Бона залучала широке коло шляхти, а під впливом її заходів прибутки Скарбу в ряді випадків зросли вдвічі «Як стверджує М. Богуцька, в цій чудовій школі старости та урядники вчилися розумному та раціональному господарюванню, а Бона виховала цілий штаб енергійних господарських діячів, рекрутованих здебільшого з середньої та дрібної шляхти. В даному випадку важливішим для нас є прагнення Бони до поширення пов`язаного з її заходами всеохоплюючого господарського обліку, який впроваджувався в ході аграрної реформи та впорядкування управління: "Бона любила про все знати і все мати заключеним у реєстри і рахунки – від зібраного збіжжя аж по кількість риби в належачих їй ставах" та "турбувалася, щоб рахунки і грошові розрахунки велися детально". Широка роздача королівщин магнатам мала наслідком впровадження до них її клієнтів, а це своєю чергою, якщо не знайомство, то запозичення більш досконалих форм та документів обліку і їх впровадження як в свої, так і магнатські володіння.

      На господарський облік у шляхетських маєтках справляла вплив і реєстрація продукції в селянських господарствах. Останні весь час на відміну від перших були виробництвом, яке вимагало постійного обліку створених і витрачених ресурсів та цінностей, що, зрозуміло, не фіксувалося у вигляді якихось письмових документів. Не даремно А. Гостомський зауважував потребу вчитися у селян, щоправда, йшлося про техніку рільництва, застосування якої неможливо без відповідної реєстрації, чи, в даному випадку, майже рівнозначного їй досвіду. До речі, розбудована тим же А. Гостомським система нагляду за селянами вимагала документальної фіксації.

      Величезні господарські комплекси Волині – як приватні, так і державні, яких, щоправда, було небагато, по великому рахунку, тільки Ковельське староство – створювали умови для узалежнення шляхти і створення розгалужених клієнтел через надання маєтків, адміністративних посад, службу при дворі. При цьому господарювання в них полягало, перш за все, в передачі в заставу, чи оренду сіл або цілих ключів, що вимагало відповідного контролю. Потрібен він був і у взаєминах із маєтковою адміністрацією, яка, на думку О. Барановича, нерідко вводила в оману власників і наживалася на цьому, в тому числі і за допомогою спотворення господарських документів.

      Отже, можна говорити про те, що постійний документально фіксований господарський облік був пов`язаний з утвердженням нових рис в економічних відносинах на українських землях, перемогою фільварково-панщинної системи, а також певною мірою запозичений. Він був конче необхідним, в першу чергу, для крупного землеволодіння, оскільки саме значні обсяги виробництва і оперування великими цінностями вимагали обліку, а наявність більш-менш розгалуженої системи оренди, формування клієнтарних зв`язків, розростання штату маєткової адміністрації вимагали постійного контролю. Дані обставини не могли не мати наслідком як урізноманітнення (якісний показник), так і збільшення чисельності (показник кількісний) господарської, в першу чергу облікової, документації. Щодо останнього, то варто зауважити, що подібні документи поточного створення та використання не представляли для сучасників цінності, і не заслуговували на тривале, більше за один чи кілька господарських циклів, зберігання. Якщо до цього додати дублювання їх свідчень в узагальнюючих матеріалах та ще й з нормативним значенням, а також рівень зберігання у приватних "архівах" розглядуваного періоду та силу і масштаби соціальних і політичних потрясінь хронологічно майже йому тотожних, то проблема збереженості господарської документації (звідси – і реконструкції її комплексів ) виглядає дуже складною. В усіх відношеннях в кращих умовах з даної точки зору перебували матеріали крупних земельних володінь, осередками яких, до того ж, в переважній більшості випадків були міста чи містечка з замками, замковими установами та місцями для зберігання актових книг, з яких Ковельщина представлена Ковельським і Миляновицьким магістратами та Вижівською ратушею.

      Отже, джерела статистичного характеру з історії Ковельщини представлені такими їх різновидами, як:
      – інвентарі, створювані при проведенні маєткових операцій та введення у володіння державними маєтностями новопризначених старост; для Ковельського староства збереглися за 1) 1556 р., коли воно було відібране у королеви Бони Жигимонтом-Августом, 2) 1590 р. при поверненні до складу державних володінь з рук к.Курбських (збережений як у русько-, так і польськомовному варіантах), 3) 1609 р., створений по смерті одного старости (А.Фірлей) та подачі староства новому (Щ. Криському);
      – ревізії, належним до яких можна вважати інвентар прибутків, укладений у 1590 р. після повернення староства до складу королівщин; причиною його створення за кілька місяців після створення подавчого інвентаря 1590 р. найвірогідніше можна вважати неможливість провести люстрування Ковельщини у 1569-1570 рр., коли вона перебувала в руках Курбського;
      – люстрації, тобто загальнодержавні обстеження (ревізії) господарсько-фінансового стану королівщин (державних маєтностей) з метою отримання детальних свідчень про стан та результати експлуатації державних володінь прибутків, а також обрахування на підставі даних про прибутки і витрати розміру державного податку з королівщин, відомого в історії під назвою кварти або четвертого гроша; для Ковельщини стосовно розглядуваного періоду вони збереглися тільки за 1616 та 1628 рр. (в копії);
      – податкові реєстри, які по Волинському воєводству збереглися за 1570, 1577, 1583, тариф подимного 1629 рр. (опубліковані) за 1576, 1582, 1589рр. (неопубліковані).

      Таким чином, Ковельське староство другої половини ХVI – першої половини XVII ст. підставою соціально-економічного вивчення мас джерельну базу не просто репрезентативну, а й різноманітну за категоріями та соціальними функціями. Ієрархія джерел в ній характером та якістю інформації, як і її можливе розширення на основі подальшої евристичної роботи, є, виходячи з вищесказаного, важливим перспективним джерелознавчим завданням. До них належить і низка методологічних проблем, пов`язаних із можливістю та необхідністю застосування до подібних комплексів джерел новітніх дослідницьких технологій. Варто нагадати, що такі регулярні "статистичні обстеження" охоплювали незначну частину маєтностей Волинського воєводства, для поліської частини якого дані стосовно Ковельщини є унікальними, особливо зважаючи на їх стан збереженості щодо інших її господарських комплексів.

      Інвентар 1556 р. з точки зору інформації соціально-економічного характеру можна вважати спрощеним. Він не виділяє окремих фільваркових господарств, а лише наводить їх загальну кількість та сумарні показники їх стану. Стосовно селянських господарств інвентар фіксує тільки їх дійсну кількість, не вказуючи виділених під них і в ряді випадків пустуючих ділянок. Можливим поясненням цьому може бути незавершеність аграрних перетворень у Ковельському старостві напередодні волочної поміри Жигимонта-Августа, додатковим свідченням про що може бути наявність тут сіл з дворищною організацією (Билин, Скулин, Стеблє, Колодяжні, Хотешеві, Нуйні, Мостищах). Сумаріуш прибутків у інвентарі досить розлогий при наявності підсумкових даних по кожному населеному пункту. Засвідчений інвентар підписами коронного (а не литовського) підскарбія Бальтазара Станішевського та, очевидно, скарбового писаря (прізвище прочитати неможливо) Обидва варіанти інвентаря 1590 р. менші за обсягом. Причиною цього є відсутність в них описів маєтків посесорів та проста фіксація поселень, в яких не було населення через неприйняття підданими виміряних волок (можна вважати проявом кризи тих поліських господарств, де проводилася реформа, можливо, пов`язана з відтоком звідси населення у ті регіони, де впровадження поміри відставало). Таких, посесорських та неосілих (урочища), сіл було майже половина всіх неміських поселень староства. За час між цими двома описаннями волочну поміру було проведено на всій території Ковельщини. Інвентарі 1590 р. містять ґрунтовні описи фільварків, причому, у випадку приміського розташування господарств, вони передують описанню міст. Загальний сумаріуш по староству відсутній.

      Інвентар прибутків 1590 р. створений спеціальними королівськими ревізорами. Як і інвентарі 1590 р. він вказує на кількість виміряних та виділених кожному поселенню чи урочищу волок. Описів фільваркових будівель, натомість, він не містить, а відсилає у таких випадках до інвентаря –подання А.Фірлею, де такі описи присутні. Його зміст повністю відповідає зазначеному в заголовку завдання – "Іnwentars dochodow y pozitkow wszystkich..." – і спрямований на фіксацію всіх джерел прибутків, але також зазначає і всі витрати та видатки, але підсумкового ґрунтовного сумаріуша не має в силу наявності підрахунків прибутків після кожного населеного пункту. За обсягом цей документ є найбільшим з усіх описів Ковельського староства.

      Інвентар 1609 р. відрізняється від інших відсутністю вказівок про кількість виділених ланів та спрощеною характеристикою фільварків.

       Податкові документи певною мірою засновувалися на господарських описах. В силу завдань, що перед ними ставилися, важко очікувати від них більшої інформативності, ніж від інвентарів та ілюстрацій. Містячи дані про кількість оподатковуваного населення, вони не лише залишають поза своєю увагою характеристики панського та селянського господарства, але й значною мірою уніфікують відмінності між різними категоріями населення (категорії господарські не завжди є категоріями податковими) та не фіксують неоподатковуваного населення – шляхту (адміністраторів та слуг), католицьке духовенство, фільваркову челядь тощо. Але у випадку Ковельського староства один з поборових реєстрів містить унікальну з точки зору організації господарства інформацію. Йдеться про реєстр 1576 р. Він спеціально виділяє організацію сільських ремісників, об`єднаних у війтівства. Таких війтівств було п`ять: мощенське, миляновицьке, заріцьке, вижівське та поліське. До складу мощенського війтівства входили села Мощона, Дубова, Вербка, Гойшин, Облапи, Сохорче, Клевецьк, Довгоноси, Осовець; ремісничі спеціальності представлені бондарями (15), ковалем, колісниками (12) та кушнірем. Миляновицьке війтівство об`єднувало села Годевичі, Туровичі, Зилів, Добринськ, Поридуби та Селище (28 осіб). Заріцьке війтівство включало в себе села Білин, Скулин, Стубли, Колодяжне, Будища, Дубно, Волохи і спеціальності: бондар (17), колісник (5), коновник (12), колодій (12), тесля (2), коваль (1), токар (1), горщар (2), мисник (1), а також ситник (1) та мельник (1). "Ремісники сіл вижівських" (термін війтівство щодо них в реєстрі не вжито) проживали у Волі (швець, колодій, горщар, коваль, кушнір) та Старій Вижві (4 колісника). Села поліського війтівства, на відміну від повторного описання сіл у випадку їх належності до того чи іншого війтівства, окремо не виділялися, а після Його рубрикації йшов подальший перелік оподаткування. Очевидно всі села – Хотешів, Борки, Мостища, Нуйно, Туличів, Осьмиговичі, Ловища, Сенявка – входили до цього війтівства.

      Подібні комплекси джерел містять свідчення з багатьох аспектів соціально-економічної історії. Але сферою чи не найширшого використання господарської документації, в тому числі не в останню чергу описово-статистичних документів, є вивчення урожайності. Значною мірою це пов`язано з тим, що урожайність відображає стан розвитку рільництва, а також рівень виробничого потенціалу фільваркового господарства в цілому. І тут визначена дослідниками ієрархія джерел не порушується. В основу кладуться люсграції та інвентарі, причому останнім разом з різного роду рахунками відводиться допоміжна роль, а саме розширення відомостей і полегшення контролю за спостереженнями, здійсненими на основі люстрацій. Відзначаючи другорядне значення господарських документів (в даному випадку рахунків), Л. Житкович намагається використати і такий їх різновид, як господарські інструкції, але приходить до висновку про відсутність в них будь-яких свідчень щодо урожайності. В той же час, подаючи огляд джерел і відзначаючи значення інвентарів у окресленні виробничих можливостей фільварків, він, на відміну від попередньої точки зору (А. Вавжиньчикова), доходить висновку про необхідність опертя дослідження урожайності на рахунках. За відсутності цієї категорії джерел основна увага звертається саме на інвентарі та люстрації.

      Описово-статистична документація Ковельського староства як джерело вивчення урожайності та розмірів врожаїв розглядалася в кількох працях. Але інформація, що стосується цієї проблеми, може бути використана ширше – для характеристики фільваркового виробництва. Так, структура посівів в регіоні сильно залежала, що зрозуміло, від якості грунтів. В ряді випадків вказується на низьку врожайність ярових, які в цих випадках всеодно висівалися як через систему, так і через потребу забезпечити щонайменше потреб» фільваркової адміністрації та челяді. Стосується ці вказівки фільварків: вербського (грунти "роdle у ріаskowate", через що "yarzyn, czo size urodzy, ledwo na wychowanie folwarkowe" вистачає), грицьковицького (татарка, горох, просо "malo sie rodza, ledwo na nasienie a na wychowanie czeladzy … bywa", а два сади "rzadko rodza bocz size zrodzy spieniezycz nymasz gdzie"), старовижівського, туличівського. За таких обставин посуха мала наслідком різке зменшення врожаю, а також втрати від промислів та переробки сільськогосподарської продукції. Ось як про це говорить інвентар прибутків 1590 р., відзначаючи й інші впливи на рівень доходів староства: цього року суми прибутків з староства "syla nie dostaye yako dla zlegozassiewku w folwarczech y urodzaya y defectow w czynszach, dla spustoszenia od zolnierzow y zubozenia ludzy, tak ze tesz dla wyelkiey suchosczy prze rnjra any mlyny mlecz, ani rudy robycz nze mogly".

      Головне місце серед зернових займало озиме жито, незначно поступався йому овес (за винятком Нуйна, де жита було зібрано майже в чотири рази менше, ніж жита). Пшениця, яка давала такий же умолот, як і жито, висівалася не всюди; більша її частина продавалася, оскільки ціна на неї вдвічі перевищувала ціну жита. Відсоток проданої пшениці був вищим за такий же показник для жита (70,8% та 66,7%).

     Дані про розміри висіву можуть бути покладені в основу визначення орної землі, що знаходилася під фільварками. На 1556 р. було висіяно 532,5 , у 1590 – біля 200, тобто в 2,7 рази менше (це відзначає і інвентар прибутків), а в 1609 р. (дані, очевидно не повні) – близько 250 мац жита, а зважаючи, що норми висіву у Луцькому повіті за даними гродських документів другої половини XVI ст. коливалися в межах 0,5-1 маца на морг і для Полісся повинні були бути, очевидно, ближчими до нижньої межі, оскільки володимирська маца була "легшою" за луцьку можна дуже приблизно визначити розміри одного поля фільварків Ковельщини біля 500 моргів (350 га). Ймовірно природні умови Ковельщини впливали навіть на коливання у кількості фільварків, при зменшенні якої збільшувалася кількість чиншевих селян. Переведенню селян на чинш сприяла і наявність на території староства трьох міських поселень з ярмарками та торгами (Ковель, Миляновичі, Вижва). Якщо інвентар 1556 р. називає без переліку сумарну кількість фільварків – 8, а інвентар 1590 р. перераховує 2 фільварки (вербський та грицьковицький) та 4 двори (Миляновичі, Хотешів, Нуйно, Туличів), то інвентар 1609 р. всі такі господарства називає фільварками та вказує на їх наявність у Вербці, Миляновичах, Старій Вижві, Грицьковичах, Нуйні, Хотешові.

      Безперечно, наведені вище свідчення далеко не вичерпують навіть інформації з якогось одного аспекту соціально-економічного розвитку Ковельщини в другій половині ХVI – першій половині XVII ст. Зрештою, й конкретна джерелознавча характеристика розглянутого комплексу описово-статистичних джерел відсутня. Перспективним завданням є й археографічне його освоєння. Все це коло питань є тим більше необхідним до розв`язання в силу унікальності збереженості джерел для волинського Полісся, за і Винятком хіба що Ратненщини.