Новини
Особистості
Центр правової допомоги
Ковель туристичний
Газета "КОВЕЛЬ СЬОГОДНІ"
Презентації
Ковель і видатні люди
Історія
Суспільно-політичне життя
Соціальна сфера
Економіка
Освіта і наука
Культура
Релігія
Спорт
Стратегія розвитку
Зовнішні зв`язки
Пісні
Журнал ПТАХА
www.muzprostir.com.ua - Все про музику на одному сайтi!

Коломия

Антисемітська пропаганда на сторінках газети "Ковельські вісті

Антисемітська пропаганда на сторінках газети "Ковельські вісті
     У дослідженні проблем історичного краєзнавства важливим джерелом виступає місцева преса. Вивчення матеріалів друкованих видань міст, районів дозволяє не лише з`ясувати перебіг певних подій в регіоні, але й визначати спрямування політики владних інституцій у різні історичні періоди. Для аналізу з означених позицій процесів, характерних для періоду окупації Волинського краю, значний науковий інтерес представляють легальні газети. У досліджуваний період на території історичної Волині адміністрація окупаційного режиму налагодила видання 18 періодичних видань. У багатьох містах та містечках було започатковано друк газети - органу міської управи.

      Із 21 лютого 1942 року в Ковелі почала щотижневе виходити у світ газета "Ковельські вісті", відповідальним редактором якої був призначений професор О. Муравський (1942.- Ч. 1-41), головними редакторами - В.Бачинський (1942. o 4.42 - 1943. o 4.2), Леонід Лісовський (1943. - Ч. 1,2; 1942. - 4.44 -1943. o 4,2) та Є. Скрипнюк (1944. - Ч. 1,2), керівником видавництва-Леонід Лісовський (1942.- 4.42 -1944. - 4,2). Публікувався часопис у друкарні "Нове життя" по вулиці Старо-Двірцевій, 8. Газета стала прямим виразником нацистської ідеології. На її сторінках місцевому населенню популярно роз`яснювалася потреба кардинальних заходів, які почали реалізовуватися німцями з першого дня окупації. Захопивши місто, німці встановили в Ковелі жорстокий режим. Вся влада тут була сконцентрована в руках гітлерівської адміністрації - гебітскомісаріаті та поліцейському гарнізоні. Окружним комісаром на Ковельщині призначається Еріх Каснер, начальником жандармерії - Фріц Маттеї. На повну силу починає працювати машина терору та вбивств. Одним із напрямів нової політики стає "розв`язання єврейського питання".

     В районі вулиці Володимирської (біля синагоги) створюється єврейське гетто. Друге, менше за розміром, в центрі міста. В такий спосіб здійснювалася початкова концентрація єврейського населення Ковеля і навколишніх сіл в одному місці з перспективою його подальшого винищення. Проходити вулицею, де розташовувалося гетто, заборонялося. Схема вбивства була проста і цинічна. Євреїв вантажили в автомашини, везли на станцію Вербка, звідки переганяли у вагони. Невеликий малопотужний потяг направлявся в кар`єр до Бахівської гори. Там всіх ставили біля викопаної ями і розстрілювали. Всього за час окупації знищено 22 тисячі мирних жителів.

      Поруч із практичною реалізацією так званого "остаточного розв`язання єврейського питання", з перших днів окупації нацистська пропагандистська машина намагалася розпалити у місцевого християнського населення ненависть до євреїв. А потенціал її був чималий. На території окупованої України видавалося майже 190 газет загальним тиражем 1 млн. примірників, діяло 16 радіостанцій, кіномережа, різного роду виставки, потужний пересувний пропагандистський центр - спецбатальйон. Для проведення антисемітських пропагандистських кампаній мобілізовувалися великі кошти, засоби інформації, дані архівів, наукових розробок. Вже добре налагоджений пропагандистський апарат за висловом Герінга, "мав наймодерніші засоби техніки, всі організаційні умови, людей та матеріал".

       До проведення такої роботи активно залучалися і місцеві друковані видання. На Ковельщині яскраво вираженим пронімецьким, антибільшовицьким друкованим органом стала газета "Ковельські вісті". Матеріали, що друкувалися на шпальтах газети, набували чіткого політичного спрямування. Інформаційні повідомлення торкалися визначених німецькою владою тем, головними з яких стали:
  • "з головної квартири фюрера", де йдеться про воєнні події і перемоги німців на фронті;
  • праця українців на благо рейху як необхідний атрибут обов`язку і можливого добробуту місцевого населення;
  • виступи нацистських лідерів і рішення німецького уряду, в тому числі і на місцевому рівні;
  • антиєврейська тематика;
  • дописи з місцевого життя, події культурні і різне.

      Із 52 опрацьованих автором примірників газети "Ковельські вісті" 22 містили публікації присвячені єврейській тематиці. Антисемітські ж настрої, які досягалися, наприклад, використанням у тексті публікацій виразів "жидобольшевизм", "жидокомуна" та ін., були притаманні чи не кожному номеру газети. Найбільш вживаними ідеологічними кліше статей такого характеру стали ототожнення євреїв з радянською владою, звинувачення в масових вбивствах, зображення негативного впливу "світового жидівства" на долі народів різних країн світу.

      Через легальну україномовну пресу розповсюджувалися матеріали про руйнівну роль єврейського населення на розвиток України. З цією метою використовувалися різноманітні засоби провокаційної дезінформації. На час нападу на СРСР у нацистській Німеччині було вже вироблено необхідні пропагандистські кліше, за якими єврейство ототожнювалося з комунізмом і більшовицькою радянською державою.

      Аналіз публікацій "Ковельських вістей" дозволяє виділити найбільш вживані з них. В першу чергу, це пряме ототожнення єврейства із більшовизмом, із сталінським тоталітарним режимом, визнання його головним провідником радянської політики. В роки німецької окупації українських земель у пресі регулярно з`являлися рубрики та статті, зміст яких підтверджував єдність євреїв з радянською владою. Це створювало враження тотожності їх вини і досягалося використанням виразів: "жидо-большевизм", "советські жиди", "большевицькі жиди", "жидо-комуна" і т.д.

       Проведені в 30-х роках у Радянському Союзі репресії, насильницька колективізація, голодомор не могли пройти непоміченими і міцно закріпилися в пам`яті народу. Найбільш свіжі спогади про наслідки процесів радянізації зберігалися у мешканців західноукраїнських земель, в тому числі Волині, територія яких увійшла до складу радянської держави в 1939 р. Саме тут, на Західній Україні, де "совєти" були особливо непопулярними, місцеве населення часто зустрічало німців як визволителів від більшовицького панування. Ці настрої у повній мірі були використані гітлерівцями в антиеврейській агітаційній роботі.

      Типовий "аргумент" тотожності більшовизму та єврейства знаходимо в статті "Жиди советськими генералами", в якій коментується повідомлення "про нове призначення семи жидів генералами совєтської армії, після того, як недавно було оголошено про іменування десяти інших жидів на становища генералів". Саме цей факт, на думку автора статті, став "наглядним доказом тісного зв`язку між жидівством і большевизмом. Жиди є кулісовими махлярами совєтської системи..."8 Процитовані, а також інші однотипні публікації місцевих газет Волині, вимальовували образ єврея, як невід`ємного елемента радянської системи, як "єдиної рушійної сили большевизму."

      Однак ближчим до свідомості простого українського селянина було його економічне становище. Тому не випадково знаходимо в періодиці воєнного часу низку звинувачень євреїв у цілеспрямованому гнобленні українського народу, знищенні економічного потенціалу України. "З давніх давен Україна славилася своїм хлібом, з давніх давен була вона житницею Європи. Жидо-большевицьке панування дуже підточило економічний організм України. Совєїи зробили українців жебраками." - Як бачимо, вищенаведена цитата теж характеризується уподібненням євреїв до радянської системи, тому-то і підмет "совєти" логічно включає в себе два елементи: політичний - члени партії, та національний - євреї.

      Звинувачення у важкому економічному становищі носять і більш конкретний характер. Наприклад, у статті "Славні українські купці-чумаки" від 1 жовтня 1942 року безапеляційно констатується: "В часі довголітнього жидівського панування жиди засмітили українську торгівлю".

      На противагу єврею зі шпальт газет постає справжній визволитель, "добрий господар" - німецький народ, "хоробрі сини" якого "вступили на українські землі, щоб звільнити Український Нарід від московсько-жидівсько-комуністичної неволі". Нацисти не хотіли виступати в очах українців, волинян у ролі окупантів, війну вони інтерпретували, як "визволення", як "хрестовий похід проти московсько-жидівського большевизму". У відозвах головнокомандуючого окупаційною армією зазначалося, що "німецькі військові сили пересікли границю без ворожих намірів до населення. Виключним ворогом Німеччини є жидівсько-большевицьке правительство".

      Показовою щодо пояснення позиції нової влади у ставленні до "єврейського питання" стала стаття "З тьми до світла" місцевого дописувача А. Трачука , яка була надрукована відразу в двох газетах Волині - "Наші вісті" та "Ковельські вісті", її зміст засвідчує визнання виключної ролі німецького народу в подальшому розвитку української нації. Особливо звертає на себе увагу порівняння минулого із новими змінами, які забезпечила німецька влада: "Всюди на місці шахрая, хама, експлуататора- жида видно руку господаря-будівничого, який дбає про свого підданого..." З одного боку окупанти виступають як визволителі, "вороги большевизму та жидівства", котрі довели людей до нестерпного становища, але з іншого - самі претендують на роль лише "господаря", пана, не залишаючи можливості місцевому населенню самостійно господарювати на власній землі. Позитивно оцінюючи справи "нової влади", автор одночасно виправдовує напади та розправи нацистів над представниками єврейської національності, зазначаючи в зв`язку з цим, що "український селянин перестав бути наймитом жидівсько-большевицьким". Як бачимо, публікації загального пропагандистського характеру щодо визначення місця і ролі єврейства в системі радянської держави доповнювалися на сторінках волинської преси статтями місцевих авторів, їх функціональне призначення як засобу переконання було не менш важливим.

      Аби посіяти серед місцевого населення ненависть до євреїв, ідеологи нацизму використовували різноманітні порівняння. Серед них - зображення "високого" рівня життя єврейського населення на фоні загального зубожіння і матеріальної скрути. В першу чергу селянство повинно було зрозуміти на що ідуть його праця та гроші. Місцева преса активно намагалася допомогти своїм читачам розібратися в цих складних питаннях, водночас створивши реальне підґрунтя для зростання настроїв антисемітизму. Зокрема, ідеї такого спрямування у повній мірі знайшли своє відображення в статті "Совєтські плютократи", вміщеній в газеті "Ковельські вісті". Анонімний автор наводить свідчення "англійця Малькольма Магеріджа, який відвідав СССР на запрошення самих большевиків". Він повідомляє про засилля євреїв з усього світу в Радянському Союзі, котрих "шанують в СССР як почесних гостей". З логічною послідовністю матеріал підводить до висновку про те, що усіх цих "гостей" утримують прості люди, і не лише утримують, але й забезпечують шикарне життя, розваги: "Кожен з них має власне авто і молоду приятельку. Всі вони роблять добрі "ґешефти" і все це діється в країні, де більшість населення вмирає з голоду." Відповідно до цього стають виправданими в очах окупованого населення численні розправи над "юрбами сп`янілих жидів і жидівок, які танцюють огидний танець смерти".

      У розгортанні антиєврейської пропаганди німецькою владою використовувалася і політика радянської влади стосовно церкви та релігії. Саме розп`яття Ісуса Христа було, на думку ідеологів нацизму, найважливішим і найпереконливішим аргументом у доведенні безбожництва та бездуховності євреїв. Такий напрям ідеологічної роботи ставав особливо ефективним з уваги нате, що у досліджуваний період, незважаючи на атеїстичні заходи радянської системи, майже все населення України, і Волині зокрема, залишалося віруючим і сповідувало ту чи іншу релігію. У розрахунок бралася й релігійна структура мешканців України та її регіонів, в якій абсолютну більшість складали прихильники різних напрямів християнства. Тому твердження про вину єврейства у "вбивстві Христа" стало головним у висвітленні "антирелігійної діяльності" євреїв. Прикладом такого підходу у доведенні необхідності "остаточного розв`язання єврейського питання" може служити стаття "Релігійна свобода в Україні". Антирелігійний характер радянської політики пояснюється в ній з позицій антисемітизму: "Большевізм, виходячи з яскраво матеріялістично-жидівського світогляду, намагався найбрутальнішими засобами терористичного режіму пригнітити всякий релігійний прояв своїх підданих, знищити всяку релігійну діяльнісь..." Саме так читачів переконували у тому, що в реалізації релігійної політики більшовики керувалися саме "матеріялістично-жидівським світоглядом", який і вимагав використання зазначених вище засобів. Логічним завершенням такого викладу матеріалу ставав висновок про необхідність викорінення "типово жидівського безбожницького ладу". Як бачимо, автор закликає не тільки до зміни радянської ідеологічної системи, але й до знищення її "носіїв" - євреїв. В агітаційній роботі фашистського режиму, спрямованій проти представників єврейської національності, неодноразово використовувалися й відозви та послання вищого духовенства УАПЦ, яке користувалося авторитетом серед православних. Щорічно періодичні видання вміщали тексти телеграм, які українські єпископи 22 червня надсилали до "Фірера" з нагоди чергової річниці початку війни. В них висловлювалася подяка духовенства за "звільнення від московсько-жидівсько-комуністичної неволі". Схвалення вищим духівництвом окупації нацистами українських земель, а отже, і їхніх "антисемітських рейдів" сприяло поширенню аналогічних настроїв і серед численного православного населення, тому і використовувалося в засобах масової інформації.

       Слід відзначити, що критикуючи "совєтів" та єврейство, німецька влада сама обмежувала права населення окупованих територій на релігійну свободу. В тексті "Розпорядження про правні відносини релігійних (віросповідних) організацій", вміщеному в статті "Релігійна свобода в Україні", зазначалося: "згідно §-б 2, творення нових релігійних організацій потребує згоди Райхскомісара... Чини управи релігійних громад можуть бути призначені тільки тоді, коли генеральний комісар не висуне проти пропонованих осіб ніяких застережень загально політичної натури". Отже, у випадку коли певна релігійна громада чимось не задовольняла вимог рейхскомісара, вона автоматично втрачала право на своє існування. Звернемо увагу на другу частину §-б 2. Без сумніву, що єврейська національність відносилася до основних "застережень загально політичної натури". А відтак, як зазначав Генеральний комісар, "жидівська проблема була не релігійною проблемою, а проблемою раси." Тому нацистами визнавалася єдина можливість її "вирішення" лише в національному масштабі.

      Слід зазначити, що визначення авторства або походження того чи іншого матеріалу, вміщеного у газетах, залишається проблематичним. Систему підготовки і друку матеріалів лише частково розкривають документи відділу пропаганди Луцького окружного комісаріату, які зберігаються в Державному архіві Волинської області. Вони містять списки прізвищ авторів І підготовлених до друку статей та повні тексти окремих публікацій. Названі архівні справи підтверджують висновок дослідника періодичних видань Криму М.Тяглого про існування окрім доробку місцевих журналістів й іншого джерела антисемітських публікацій (спеціальні бюлетені статей, що видавалися Берлінським прес-бюро для газет, які виходили на окупованих радянських територіях).

      Серед засобів впливу на масову свідомість, які активно використовувалися місцевою пресою з метою нагнітання антисемітських настроїв, звертають на себе увагу звинувачення у причетності євреїв до масового радянського терору. "У Советському Союзі не можна ствердити ні найменшого сліду диктатури робітничої кляси, в дійсності одиноко упривільйований це жид, що виконує диктатуру". Єдиним керівником та організатором режиму диктатури і пов`язаного з ним "червоного терору" газети намагалися представити читачам єврейство.

      Вражаючими були і статистичні матеріали, які, на думку авторів, стосувалися "злочинів жидівсько-большевицької влади". Визнавалося, що "в Совєтському Союзі на протязі цього часу впало жертвою жидівської жадоби панування найменше від 30 до 40 мільйонів людей". Аналізуючи зміст подібного змісту публікацій, можна сказати, що окрім звинувачень у масовому терорі, вони доводили прагнення євреїв до світового панування, їх єдність, а отже й необхідність винищення усього "племені", а не лише членів комуністичної партії. Провина за смерть мільйонів людей авторами пов`язувалася із "жидівською жадобою", а вони самі визнавалися єдиним суб`єктом і відповідно винуватцем скоєного.

      У намаганні довести необхідність "остаточного розв`язання єврейського питання" німецька пропаганда не обмежувалася лише "прикладами" власне українського або регіонального характеру. Не менш важливим визнавалося обґрунтування негативного впливу єврейства на мешканців всієї Землі, аргументування необхідності боротьби з ними у кожній країні. Поєднання у місцевих засобах інформації звинувачень такого спрямування допомагало сформувати думку про те, що перебіг подій в Україні, і на Волині зокрема, не є чимось винятковим, а відбувається у відповідності із загальносвітовими процесами. Проголошення єврейства "історичним ворогом світу" стало ще одним із загальновживаних пропагандистських кліше нацистської пропаганди, яке використовувалося і місцевою україномовною пресою.

      Прикладом саме такого підходу може служити історична розповідь про характер розселення євреїв в Європі, наведена на сторінках газети "Ковельські вісті". В статті зазначалося, що жиди "ніби пагубна пошесть поширювалися, щораз більше захоплюючи край у свої руки... Вони усюди залишали за собою жидівські громади. Із того вийшла широка спілка світового жидівства." Слід підкреслити, що цей абстрактний ворог - "світове жидівство" - неодноразово з`являвся на сторінках преси, і на його адресу, з огляду на те, що "жидівські підбехтувачі цілого світу мали у всіх майже краях вільну руку", щораз лунали різноманітні звинувачення (паразитичний характер, намір захопити Європу та злодіяння на "завойованих територіях").

      Задля ілюстрації негативного впливу єврейства в публікаціях використовувалися приклади із різних країн світу. Газета "Ковельські вісті" описала руйнівне за своїми наслідками "господарювання" жидів і більшовиків в Тунезії. їх хапливість та прагнення захопити владу в Болівії представлені на сторінках газети "Наше слово". Про контролювання євреями ключових позицій у Північній Африці йдеться в "Горохівських вістях". Саме такий портрет єврея в країнах світу був представлений читачам місцевою пресою.

      Ще одним вживаним нацистами пропагандистським кліше стало звинувачення євреїв у розв`язанні війни. Так у статті газети "Ковельські вісті" "Жидівський попіл у господарстві Британської імперії" відкрито вказано, що "тепер уже ніхто не має сумніву, що війну викликало міжнародне жидівство". Як бачимо, тут теж використано образ "світового жидівства" з метою доведення цілісності єврейства, а отже необхідності "розв`язання єврейського питання" у расових масштабах. Слід відмітити і те, що задля доведення подібних звинувачень у волинській пресі не наводилося жодних аргументів. Таким чином вони носили цілком ідеологічне спрямування без жодного фактологічного навантаження.

      19 серпня 1942 року - дата ліквідації Ковельського гетто. На жаль, "ліквідація" не означала звільнення. Ліквідація гетто стала тотальним винищенням єврейського населення, що було сконцентроване в кварталі смерті. Впродовж другої половини 1942 року такі "заходи" було проведено на всій території Волині. І хоча в краї відбулися масові знищення євреїв, саме в цей час на сторінках газети активізується антисемітська пропаганда, яка починає носити не лише загально ідеологічний характер, але й прикріплюється до місцевого "ґрунту".

      Справа в тому, що частині приречених все ж таки вдавалося уникнути смерті, тому вирішувалося завдання попередження можливих контактів втікачів-євреїв з місцевим населенням. І. А. Альтман справедливо зазначає, що однією з головних цілей преси на окупованих територіях було не залучення читачів до лав "карателів". Очевидно, для того щоб вбивати слід мати певний склад характеру і душевних сил. Але те, що в час небезпеки перед багатьма євреями раптово зачинились двері їх сусідів, було наслідком і цих публікацій. Не слід також забувати, що в умовах окупації періодика була чи не єдиним доступним джерелом інформації, а тому її вплив на читачів був надзвичайно великим. Окрім цього окупанти прагнули залучити населення до розшуку "жидобільшовиків", якимось чином виправдати такі масштабні безпрецедентні "акції" проти євреїв. Разом з тим слід враховувати, що регіональна пропагандистська машина діяла у відповідності до загально ідеологічної лінії, складовою частиною якої був антисемітизм.

      Після ліквідації гетто в "Ковельських вістях" вміщувалися повідомлення про вироки суду за порушення окупаційного законодавства. У номері від 27 серпня 1942 року читаємо: " На засідання дня 8 липня 1942 року Надзвичайний Суд у Ковлі засудив керівника Контори Закупу і Збуту за тяжку невірність в зв`язку з переуступленням § 1 Воєнно-господарського розпорядження на кару смерти, а також одного жида за скривання поповнених злочинів в зв`язку з переуступленням § 1 Воєнно-господарського розпорядження. Керівник Контори Закупу і Збуту зловживав до цього своє становище, щоб значно збагатітися і мав особливо брудні справи з жидом, що вище засуджений на кару смерті..." В повідомленні мова йде про зловживання службовим становищем, що саме по собі є важким злочином. А згадка про "особливо брудні справи з жидом" виступає ніби обтяжуючою, а можливо І вирішальною обставиною. Даний факт примушував багатьох задуматися над тим, чи варто мати будь-які справи з євреями? Звертає на себе увагу й те, що вирок було винесено ще 8 липня 1942 року, а замітка вийшла друком 27 серпня 1942 року, тобто через 50 днів після події, і через 8 днів після ліквідації гетто. Тому з великою ступінню ймовірності можна твердити, що процитоване і подібного характеру повідомлення були спрямовані саме на розпалення юдофобії по відношенню до втікачів-євреїв.

      Але не зважаючи на активну діяльність пропагандистської машини, місцевого населення надавало підтримку євреям. Використовувались різні форми допомоги: переховування, збір для них грошей, одягу, харчів, виготовлення фальшивих документів, організація розміщення євреїв, яким вдалося втекти з гетто. Цей процес знайшов своє відображення й на сторінках "Ковельських вістей". В замітці "Справедливі кари на злочинців", зокрема, констатувалося: "Представлено судовий звіт, в якому відмічено допомогу українців євреям". Серед іншого в звіті зазначалося: "сфальсифіковано дозвіл на куплю малої кількості горілки і цукру та перепустку для жидівки".

      З грудня 1942 року, згідно оголошення гебітскомісара, "виходити ЖИДАМ на вулиці поза дільницею, яка замешкана жидами, найсуворіше заборонено." Очевидно, що це неабияк утруднювало існування євреїв, їх зв`язок із зовнішнім світом (чого і добивались окупанти). Виняток же складали лише "жиди з посвідками, на обороті яких мається відповідна помітка". Та й то цим євреям " вільно проходити (тільки - авт.) бічними вулицями в часі від 6.30 год. - 8.30 год. 12.00год.-14.00год. 17.00 год.-18.30 год.

      ... Жиди, які порушили це розпорядження, БУДУТЬ ПОКАРАНІ СМЕРТЮ."

      Очевидно, що за таких умов, фальсифікація документів не тільки дозволяла придбати необхідні речі, харчі і т. д., але й часто рятувала життя. Якщо ж взяти до уваги, що гетто вже було ліквідоване, а отже усі врятовані євреї залишалися потенційними жертвами, то подібна перепустка уможливлювала перехід на іншу, безпечнішу територію, або навіть втечу в ліс, до партизан.

      У цій же замітці зазначалося:, Дошкульною в`язницею покарано одного переплетчика, що він сфальшував видану німецькими збройними силами особисту довідку одної жидівки, витираючи слово жидівка та вписуючи "полька". Слід відмітити, що виготовлення арійських документів євреям було налагоджено з початком утисків єврейського населення. Після ж "заходів" в серпні 1942 р. арійські посвідчення стали чи не єдиною можливістю врятувати своє життя. Дані публіцистичні матеріали свідчать про те, що допомога євреям місцевого населення значно активізувалася в другій половині 1942 року, а система виготовлення чи підробки відповідних документів була на цей час вже налагодженою. Голокост називають ще й найбільшим грабунком XX століття. Зокрема після ліквідації гетто усе майно євреїв переходило до рук окупантів. Місцеве населення, знекровлене воєнними поборами, часто проникало до "кварталів смерті" після знищення їх мешканців з метою мародерства. Даний факт теж засвідчений в "Ковельських вістях". У тій же замітці констатувалося: "Було також багато випадків поступовання проти крадіжі з гето в ріжних містах. Тому, що тут найчастіше виконувано крадіжі з вломом винуватих присуджувано на кару одного і більше років в в`язниці." Даний матеріал свідчить про значимість матеріальної наживи для окупантів, про участь місцевого населення в розграбуванні єврейського майна. Отже, на прикладі місцевої газети "Ковельські вісті" виразно прослідковується антисемітське спрямування легальних україномовних видань, які друкувалися на території Волині в роки окупації. Вони були одним із дієвих знарядь нацистського режиму в намаганні "остаточного розв`язання єврейського питання".