Новини
Особистості
Центр правової допомоги
Ковель туристичний
Газета "КОВЕЛЬ СЬОГОДНІ"
Презентації
Ковель і видатні люди
Історія
Суспільно-політичне життя
Соціальна сфера
Економіка
Освіта і наука
Культура
Релігія
Спорт
Стратегія розвитку
Зовнішні зв`язки
Пісні
Журнал ПТАХА
www.muzprostir.com.ua - Все про музику на одному сайтi!

Коломия

Легенди, гіпотези, події

Легенди, гіпотези, події
     Описуючи історію міста, варто сягнути якомога далі в його минуле. Інакше не можна буде зрозуміти, хто ми і звідки, чому такий, а не інший характер, темперамент, вдача населення, яке тут проживало і сьогодні проживає.

      Різні свідчення про багату та давню історію Ковеля, зокрема крем`яні сокири, списи, серпи були віднайдені свого часу на Ковельщині. Вони відносять нас на 2000-5000 літ назад, до Різдва Христового, коли в ті стародавні часи Волинь вкривалася людськими поселеннями, або "стоянками" Як правило, наші предки тулилися в захищених місцях, біля водоймищ. Прадавні люди жили родом або невеликою громадою, в часи небезпеки вони легко об`єднувались і могли захищатися від нападу чужинців.

      О. Цинкаловський, досліджуючи перші поселення на Волині, підкреслював, що на місці, де постав Ковель, було виявлено багато камінного знаряддя, а також бронзових наконечників списів, римських монет. Під час земельних робіт на острові в "старому місті" знайдено кілька колод трумен, в яких лежали кістяки.

      Стародавні поселення називалися городищами. Сама назва вказує, що вони були відгороджені від довкілля частоколом, ровами, річкою. Одначе Антін Бужанський пише, що "таке городище в Ковлі не заховалося і нема про нього згадки в ніяких документах і літописах". Спробуємо спростувати таке судження. По-перше, якщо нам достовірно відомо, що в інших поселеннях Волині городища обов`язково будувалися, то не могло бути, щоб в Ковелі його взагалі не існувало.

      У виданні Івана Тиктора "Історія українського війська" є опис стародавнього поселення: "Довкільний город мав укріплення несильні, звичайну огорожу із загострених паль, повбиваних в землю густо, одна біля одної. Городи мали форму кола або еліпса. Вони розташовувалися при людних шляхах над берегами рік. Ще інші стояли на недоступних місцинах між болотами, руслами річок. Якщо неозброєним оком глянути зверху на "старе місто", можна побачити контури стародавнього городища, що окреслюється з однієї сторони Турією, з іншої - викопаним глибоким ровом". Цей рів пересікає теперішню вулицю Володимирську, півкругом іде по Набережній, перетинає вулиці Модеста Левицького, Брестську, торкається ринку і прямує до річки Турії.

      Карта кінця XVIII століття докладно окреслює контури старого городища: з правої сторони широка і повноводна Турія, що проходила по межі, де теперішній ресторан "Вогник", з лівої - земляний вал і викопаний широкий рів. Можемо припустити, що стародавні поселенці копали його через те, що лівий рукав річки Турії був мілководний і недостатньо захищав городище. Грамоти польських королів середини та кінця XVI століття передбачали збір різноманітного мита на ремонт огорожі та на копання рову. У ті часи дбали про охорону свого поселення. Поглянувши на еліпсоподібну форму старого міста, вибудувавши в уяві частокіл з товстих загострених паль по контуру насипаного валу та один або два підйомних мости через рів, ми матимемо обриси добре захищеного класичного городища. Із впевненістю його ми можемо віднести до ХІІ-ХІV століть, тобто до княжих часів нашого славного минулого. Це підтверджує професор О. Цинкаловський. Хоче себе реабілітувати і Антін Бужанський, який зазначає, "що на тому місці, де тепер місто Ковель, у XII і XIII століттях було якесь поселення, на що вказують викопані в середмісті довбані трумени з типовим інвентарем для тої доби"...

      Звернімо увагу на ті писемні згадки, що залишилися про місто Ковель. Вони переконливо засвідчують значимість цього історичного поселення. 1310 року тут народився майбутній король Казимір III Великий, який 1366 року завоював місто разом з іншими землями Волині та Галичини. 1377 року Ковле переходить у володіння князів Сангушків.

      У 1410 році після знаменитої Грюнвальдської битви, в якій брали участь загони волинян (ймовірно, і ковельчан), польський король Владислав II Ягайло приймав у Ковелі послів, котрі пропонували йому чеську корону. Видно і красою природи, і своєю захищеністю це поселення підходило для проведення відповідальної зустрічі. Якби не було укріпленою городища, хіба могли б тут зустрічатися міжнародні делегації? Звичайно, що ні!

Ковельський замок

      Достовірно відомо, що для підсилення укріплень міста у 1327 році тут був побудований лямок, пізніше знищений мечоносцями. Сангушки ж спорудили новий замок. Знову ж таки через недостатність літописного матеріалу. Ідуть суперечки про те, яким він був - кам`яним чи дерев`яним, в якому місці стояв, які були вежі, чи була в ньому церква і т. д. Одначе прислухаємося до думок учених-істориків.

      М. Іванішев: "Ковель знаходився під захистом укріпленого замку, який був обведений стінами і мав декілька воріт з вежами. Жителі пам`ятають про цей замок за переказами, в яких ідеться про те, що він був знищений пожежею. Старожили пам`ятають ще вцілілі від пожежі ворота з вежею, які простояли до 1805 року, як останній свідок Ковельського замку, і були зруйновані за наказом генерала С. Каменського. Досі видно місце, де розташовувався замок: воно обведене з однієї сторони рікою Турією, а з другої - засипаним ровом. Тепер там "присутственные места".

       М. Теодорович: "Місто Ковель знаходилось під захистом укріпленого замку, який був обведений стінами і мав декілька воріт з вежами. Із актів Ратуші Ковельської видно, що замок Ковельський ще існував у 1707 році. За словами місцевих старожилів, він був знищений пожежею, але коли - невідомо. Уцілілі під пожежі ворота з вежею простояли до 1805 року. Цей останній осередок Ковельського замку був зруйнований за наказом генерала графа Сергія Каменського. Місце, де був замок, обведено з однієї сторони р. Турією; з другої - засипаним ровом. Тепер на цьому місці "присутственные места". Антін Бужанський: "Резиденцією старостів був Ковельський замок. З опису його знаємо, що був він обведений стінами і мав кілька брам з вежами. Боронити замок мусили під час війни путні і панцирні бояри з цілої ковельської волості, а також ремісники, що постачали до замку зброю й порох. Достояв цей замок до 1807 року майже в незмінному вигляді, але був дуже старим і вежі почали валитись. У тому році російський генерал Каменський наказав підпалити його, й після пожежі збереглася лиш одна вежа з брамою, що постояла ще кілька літ".

      О. Цинкаловський пише, що будівлі в Ковелі були виключно дерев`яні і, навіть, сама Ковельська ратуша, де містився магістрат і суд. Аби не перевтомлювати читача описами замку, звернемось ще до одного джерела. П. Сас ("Феодальні міста України XV - 60-х роках XVI віку"): "Деякий час Ковельський замок являв собою цитадель, котра була погано пристосована до захисту від артилерійського вогню. Замкові вежі не мали бокових бійниць. Надто вузькими були городні. До того ж вони не з`єднувались в замок, внаслідок чого із захисної стіни виднілись просвіти". Далі історик подає опис дерев`яних замків і веж, що були в переважній більшості у XVI столітті. Підсумовуючи вищесказане, ми можемо стверджувати, що замок Ковельський був дерев`яний, що вцілів він до кінця XVIII століття і згорів.

      У замку розташовувалися дерев`яні приміщення тодішньої влади. Князь А. Курбський, що не сподобав спочатку Ковельський замок, переїхав сюди з Миляновецького палацу і доживав тут свої останні дні. Дослідження архітектури XVI-XIX століть підтверджують, що основним будівельним матеріалом, який застосовувався у Ковелі, був ліс. Кам`яні фундаменти під дерев`яними церквами з`являються в XIX столітті. У цьому зв`язку заслуговує на увагу наступний феномен нашого міста. Ковель розмістився на межі Європейського водорозділу. І ця роздільна висота ділить також традиції, звичаї, відносини між людьми. Ковель - щілини точка Полісся. У Луцьку - кам`яний замок, Володимир кам`яні собори, у Холмі - кам`яні захищені вежі, а Ковель завмер на століття у своїй дерев`яній архітектурі, у своїх підходах до будівництва, у своїх стратегічних планах оборони від ворога.

      Ковельчани дотримувалися всіх норм і правил воєнного мистецтва. Ще з княжих часів замок не міг служити повноцінною захисною спорудою, якщо в ньому або поряд з ним не було церкви. Вояки ішли в храм, молились і тоді тільки з волею Божою ставали на стіни і вежі замку. Духовна святиня грала не менш важливу роль, ніж сам замок. Захисна споруда будувалася завжди там, звідки міг прийти ворог. Житлові будівлі, церкви, ремісничі споруди розміщались з умовою захисту замісу. Ковельські православні храми і костел стояли поряд. Враховуючи це, з високою ймовірністю можна визначити місце, де розташовувався Ковельський замок.

      Карта міста, що датується 1798 роком, є останнім свідком у визначенні цього цікавого місця. Недалеко відійшовши від Благовіщенської церкви на північний схід, десь на теперішньому повороті вул. Сагайдачного, розташовувалась цитадель оборони Ковеля - замок. На підтвердження нашої версїї наведемо ще кілька доказів.

      Потенційний ворог - кримські татари міг прийти зі сходу. Замок захищав усе місто під непроханих прибульців із півночі й сходу. Відомо, що Святотроїцький монастир, який знаходився на північ від міста, біля села Вербка, на початку XVII століття кримські татари зруйнували, а ченців повбивали, та Ковель зруйнувати не змогли, бо він був під захистом замку. Стратегічно кращого місця, що було недоступним і яке вдало захищало місто, на карті старого городища нема. Та й навіщо ставити замок з боку Холма або Володимира, коли там свої міста і немає від кого захищатися. Річка Турія і викопаний рів на півночі городища ніби навмисне звужуються, щоб у вузькому місці постала захисна споруда - замок. М. Іванішев та М. Теодорович твердять, що на місці замку знаходяться "присутственные места", але захисний рів уже засипаний. Київська археографічна експедиція, в якій брав участь Т. Шевченко, побувала в Ковелі у 1846 році. Зрозуміло, що старожили міста пам`ятали і замок, і осиротілу недопалену вогнем вежу з брамою та розказували про це дослідникам історії. Головне, що старовинна карта міста чітко показує, де знаходились магістрат і суд. На карті вимальовуються п`ятикутником споруди, що примикають до ратуші - це будинки княгині Яблоновської, за якими з півночі позначено рів. В середині цього п`ятикутника видно майдан. Як відомо, король здав місто в оренду князю Яблоновському за 18 тисяч злотих. А тому будинки міста (не приватні) і замок опинились у володіннях князя та княгині.

      Розвідник В. Суворов стверджував, Ідо коли дві події збігаються біля якогось факту, то за цим щось стоїть. Біля Ковельського замку збігаються декілька записів, які підтверджують нашу версію його розміщення. Кожній людині хочеться розгорнути темні хмари таємниць, щоб на синьому небосхилі прочитати сповідь предків. Розірваний ланцюг історії немає сили. І тому хоч одна маленька відтворена ланка ланцюга стає ще одним кроком до відродження національного духу, енергії і сили. Ступаючи у третє тисячоліття від Різдва Христового, ми раз за разом повертаємося в минуле, щоб звірити ці кроки. Тому знову звернемось до легенд і фактів.

Легенда про Данила Галицького

      На всіх гербах XIX і XX століть у верхній частині вимальовується корона. Вона означає, що місто неодноразово знаходилось у прямому підпорядкуванні польського короля і мало статус королівського. Але в усі віки Ковель завжди був передусім українським.

      Легенда про народження назви міста переносить нас у часи Данила Галицького, Біля тихої, мальовничої річки Турії стояла кузня. Князь Данило завітав до неї і запитав коваля, чи той зможе викувати меч. Коваль погодився, більше того, вихопив меч у слуги князя і зігнув його вдвоє. Князь не дуже любив непокірних, проте коваля за зухвалість не покарав. ... Тихо шелестить очерет. Хлюпочеться чиста цілюща вода об берег. Падає проміння сонця на метал і виблискує неповторним сяйвом. Летить над рікою і болотом величава мелодія коваля: " Бім-бом-дзень! ", " Бам-бом-дзень!". І сипляться іскри довкола, немов зорі з неба. Виковує коваль меч, гартує водою з річки Турії, освячує меч духом своїм і силою. Входить український дух в червоний розпечений метал. Входить у зброю сила від м`язів і енергії коваля. Задоволений був князь Данило, який переміг хижих тевтонців з допомогою чудодійного меча. Волинська сталь виявилась сильнішою від рицарської, німецької. Повертаючись з військом, Данило запитав, яку винагороду хоче коваль за роботу. Відмовився від цього коваль, сказавши, що йому над усе дорога перемога і це є найвищою нагородою.

      - То буде віднині це місто зватися іменем твоїм - Ковле, - сказав князь. І поїхав собі далі, залишивши коваля в роздумах, під тихий шелест очеретів.

      Легенди мають основу. У 1238 році князь Данило одержав відомості, що тевтонці хочуть напасти на місто Володимир і знищити його. Князь у цей час перебував у Холмі - його улюбленому місті. Щоб забезпечити спокій державі, князь вирішив ударити першим. По всій окрузі наказав виготовляти зброю, сам особисто контролював підготовку до походу. Зрозуміло, що волинські ковалі були залучені до підготовки цього походу. Ймовірно, що князь гостював у ковельською коваля, який славився вмінням виковувати зброю. Весною, розгрузлими дорогами військо вирушило в похід спочатку на Кобрин, а потім різко повернуло на Дорогичин. Тевтонці не чекали князя, але вступили в бій. В кровопролитній битві українське військо здобуло перемогу, а відтак і спокій для Волинсько-Галицького князівства. Так, легенда, блукаючи століттями, збігається з фактичними подіями. Багатовікова історія народу складається з маленьких потічків, що випливають з роду, села, міста. Важко знайти історичний матеріал, який проходив би через руїни і згарища війн та революцій. Свідчення історії Ковеля розкидані в різних державах і містах: Польщі, Санкт-Петербурзі, Львові, Києві, Житомирі, Луцьку. Історик М. Іванішев писав: "Книги, які зберігаються в архіві Ковельської ратуші, починаються з 1665 року"... Великий з письменник М. Булгаков говорив, що "рукописи у вогні не горять". І був близький до істини. Залишаються легенди, перекази, Згадки людей. Залишаються рукописи у центральних архівах, музеях, бібліотеках, приватних зібраннях.

День міста

      Чим далі ми йдемо в майбутнє, тим більше знаходитимемо свідчень історії. Змінюються держави, змінюється політика, а історія, не вмішуючись у життя, нагромаджує нові факти й події. Серед різноманітних дат погляд ковельчан зупиняється нині на даті 6-го липня. Це - День міста Рішення про це свято прийняла міська рада.

      6 липня - день визволення Ковеля від німецько-фашистських загарбників в 1944 році. З 6 на 7 липня з давніх часів українці святкували Івана Купала, бо кажуть тільки в цей день і ніч можна було знайти щастя. Сміливці вночі шукали цвіт папороті. І коли знаходили, були щасливі. Молодята по річці пускали вінки з свічками - чиї зустрічались, ті молодята сходились в подружжя і теж ціле життя були щасливі.

      Символ Ковеля - підкова, це також символ щастя. Тож День міста мимоволі збігається в одне ціле із його символом та дійствами на Івана Купала під одним словом - щастя.

      Ковель рахує свою офіційну історію від дня народження польського короля Казиміра III Великого, який народився 30 червня. За яким би стилем, новим чи старим, не була ця дата, поїш має невелику розбіжність з датою встановлення Дня міста. Якщо брати значний проміжок часу, скажімо, 700 років, що налічує місто, і 7 днів, які не співпадають з офіційно встановленим сучасним Днем міста, то такою похибкою можна знехтувати і сміливо заявити: дата святкування обрана правильно.

Розгортка історії

      Ковель має свою особливу історію. Доля визначила йому багато випробувань, які він з честю пройшов і стійко залишився українським містом. Тож спустімося сходинками історії до самих її витоків. А її розгортку почнемо з теперішніх часів: - від сьогодення до 1991 р. - незалежна Україна, 9 років;
      - 1991-1944 - комуністично-радянська система із сталінським режимом, 47 років;
      - 1944-1941 - гітлерівський режим, 4 роки;
      - 1941-1939 - сталінська диктатура, 2 роки;
      - 1939-1920 - польська колонізація, 19 років;
      - 1920-1916 - австроугорщина, більшовицька влада, і т. п., 4 роки;
      - 1916-1795 - царсько-російська колонізація, 121 рік;
      - 1795-1569 - панування Речі Посполитої, 216 років;
      - 1569-1310 - литовсько-руське управління, 259 років;
      - 1310-1238 (до часів Данила Галицького) - Україна-Русь з переходом до Литви.

      Рухається маятник історії то ліворуч, то праворуч. Литовські статути і Магдебурзьке право, тоді - назад до російських законів, потім - знову до польських і в новітній історії - до жорстоких, бездуховних радянських. Але місто, в якому тривалий час було більше євреїв, ніж українців, де забороняли українство як царські прислужники, так і польські пани, немовби струсило із себе наносний бруд чужого, очистилось і засяяло різнобарвами української веселки. Веселка промовляє: "Впустіть мене в душу свою і побачите ви, що в житті цього міста панують чудові кольори, що серед всохлих історичних дерев квітують чудесові сади, що для міста посилає теплі промені сонце. Все це для вас. І спів соловейка, і гудок локомотива. І ваші друзі -ковельчани, що живуть в одному з найгарніших і найкращих міст.

То - місто щастя! І в ньому - ми!