Новини
Особистості
Центр правової допомоги
Ковель туристичний
Газета "КОВЕЛЬ СЬОГОДНІ"
Презентації
Ковель і видатні люди
Історія
Суспільно-політичне життя
Соціальна сфера
Економіка
Освіта і наука
Культура
Релігія
Спорт
Стратегія розвитку
Зовнішні зв`язки
Пісні
Журнал ПТАХА
www.muzprostir.com.ua - Все про музику на одному сайтi!

Коломия

Постать Ковельського городничого 1852-1861 рр.

Постать Ковельського городничого 1852-1861 рр.
     Посада городничого існувала у повітових містах Російської імперії у XIX ст. Городничий призначався сенатом як помічник обер-коменданта або у разі відсутності останнього був одноосібним хазяїном міста. На цю посаду призначали військових у відставці і цивільних чиновників, переважно звільнених від служби поранених офіцерів. Як начальник виконавчої поліції в повітовому місті, городничий займався усіма справами безпеки та добробуту; судив за незначні поліцейські проступки та стягнення; мав обов`язки у справах казенних та справах військового відомства, тобто на городничого з підлеглими йому приставами часті (поліцейськими приставами) і квартальними наглядачами, покладалися усі обов`язки дореформенної виконавчої поліції, настільки багаточисельні й різноманітні, що точне їх виконання було неможливим. У 1862 р., під час реформи поліції, звання городничого було ліквідовано.

      Безсмертним городничого зробив Михайло Гоголь, який вивів у комедії "Ревізор" образ вершителя доль мешканців невеличкого містечка Антона Антоновича Сквозняк-Дмухановського. Запеклий хабарник і казнокрад, нахабний шахрай і невіглас, він стає зразком для усіх підлеглих Усвідомлюючи, що його поведінка далеко не праведна, він втішає себе думкою: "Не я перший, не я останній, усі так роблять". Гоголівський городничий мав велику силу типового узагальнення, оскільки був образом і подібністю всієї державної влади сучасної письменникові Росії. Комедія була надрукована і поставлена у 1836 р., спочатку 19 квітня на сцені Александринського театру в Санкт-Петербурзі, а 25 травня у Малому театрі в Москві, де роль городничого виконав Михайло Щепкін. Ця п`єса і вистава "були явищами безприкладними в історії вітчизняного і світового театру. Такого гострого викриття соціальних пороків кріпосницького ладу антинародної суті дворянсько-чиновницького суспільства, такої сатиричної сили і художньої довершеності в жодному з драматичних творів до того часу ще не було".

     Нашу увагу привернула постать Вацлава Крушевського, одного з волинських городничих, який був обраний на посаду майже через десять років після виходу цього спектаклю. Не можемо стверджувати, що на той час слава гоголівського "Ревізора" вже досягла Волині, хоча 1 червня 1837 р., не дивлячись на заборону для провінційних театрів, він був поставлений трупою Л. Млотковського у Харкові, а у Києві з`явився у 1862 р. завдяки аматорському театру при Київському університеті. Доступні нам документи не дають підстави проводити паралель між літературним героєм та історичною постаттю, тому зупинимось на реальних свідченнях, які дозволять оцінити її діяльність.

      Прізвище волинського городничого виникло від назви земельного володіння Крушево, в ломжинській землі, яке утворилось від слова "круш" і позначало у старопольській мові грудку солі. Рід Крушевських належав до герба Абданк (Габданк, Хабданк, інакше Бялкотка, Ленкава, Скарбек, Скуба). Окрім Крушевських, такий герб мали ще 46 польських родів. Абданк уперше згадується у зв`язку з Ламбертом, графом з Гури, краківським єпископом, наступником св.Станіслава (1080 р.), що походив з роду Скуби.

      Герб Абданк являє собою щит, на червоному полі якого зображено дві срібні крокви зі зрізаними кінцями, що повернуті верхівками додолу та поєднані між собою на зразок латинської літери W. Саме така фігура була й у клейноді над шляхетською короною. У цій фігурі деякі історики і геральдики вбачають початкові літери чотирьох слів: Veritas, Victoria, Virtus et Vita, тобто "істина, перемога, доброчесність і життя".

      Історія цього герба почалася у XII столітті, тому вона овіяна легендами. Одна з легенд розповідає, що король Болеслав III успішно воював з імператором Генріхом V. Генріх, не маючи впевненості у перемозі, забажав у 1109 році примиритися з Болеславом, але відкрито визнати свою поразку йому було незручно й він відправив до Болеслава друзів, які мали умовити Болеслава першим попросити миру, обіцяючи дуже вигідні для нього умови. Король надіслав з цією метою до імператора нащадка Скуби Яна з Гури з пропозицією миру. Імператор про людське око відповів, що у нього ще є гроші для продовження війни та запросив Яна до скарбниці, щоб він у тому переконався. Ян, знявши золотого персня й кинувши його до імператорської казни, промовив: "Нехай золото йде до золота, а наші країни - до миру". Імператор був задоволений такою формою примирення й подякував (хаб данк) Янові. З того часу герб нащадків Скуби став називатися Хабданк, а у старопольську мову прийшов вираз "абданковаць", тобто віддячити, а Ян та його нащадки отримали прізвисько Скарбек (скарбник). Представники цього роду жили в Україні та неодноразово відзначалися у боротьбі з татарами. Пізніше від них пішла відмінність герба Абданк - Сирокомля. Такий герб мав на щиті та клейноді над фігурою золотий кавалерський хрест. Гетьман України Богдан Хмельницький володів ним.

      Генеалогія Крушевських постає від початку XV ст. і відображена у VI частині родовідної книги губерній Віленської, Волинської, Гродненської, Могильовської та книзі дворян Царства Польського.

      Вацлав Крушевський (07.111.1808, Заслав - 05.VII. 1878, Варшава), народився в містечку Заславі (нині Ізяслав) на Волині, його батьками були Василій Крушевський та Юстина Стефанська. Він навчався у Любарському повітовому училищі Волинської губернії, де закінчив шість класів (1818-1825). Навчальні відомості, які зберігаються у Житомирському обласному архіві, свідчать про те, що Вацлав Крушевський був здібним і старанним учнем.

      У 1830 р. розпочалася його військова кар`єра у чині унтер-офіцера Польського уланського полку. У складі Школи кадетів на чолі з Петром Висоцьким він взяв участь у повстанні 1831 р. Був ув`язнений і декілька років провів на засланні в Казані, а у 1844 р. через домашні обставини звільнився від служби у чині ротмістра. В його родині завжди жила пам`ять про повстанські традиції, панувала патріотична атмосфера, а нащадки донині зберігають уланський ківер, шаблю і високу нагороду - орден "Військова хоробрість" .

      Цивільна кар`єра В. Крушевського відбулася на посаді городничого у містах Великої Волині. У відставку він пішов у 1861 р. В. Крушевський був добрим службовцем. За ретельне виконання своїх обов`язків під час перебування у Луцьку царського спадкоємця у 1850 р. і царя Миколи Павловича у 1851 р. отримав дві подяки від генерал-губернатора .

      Найтриваліший період на посаді городничого В. Крушевський провів у старовинному українському місті Ковлі, який у середини XIX ст. "усе більше набирав рис, характерних для периферійних міст Російської імперії. Центральну частину його займали дво- і триповерхові будинки, а околиці нічим не відрізнялися від довколишніх поліських сіл". Великою подією для міста стало спорудження у 1850-1860 рр. залізниці Київ - Ковель - Брест. У 1854 р. закінчено будівництво першого римо-католицького костелу. Друга половина XIX ст. для Ковля, як і взагалі для Волині, була характерна бурхливим розвитком капіталістичних відносин та піднесенням економіки міста, в результаті збільшилося населення, зросла промисловість. Хоча "промисловим центром Волині в ті часи Ковель так і не став. Він все ще зберігав аграрний характер. Багато його жителів займалося обробкою землі".

      Майже все місто було дерев`яним, кам`яні будинки складали лише один відсоток, тому частими були пожежі. У Волинському обласному архіві у Луцьку зберігається "Справа по звинуваченню міщанина Лібермана у скривдженні Ковельського городничого". З цієї об`ємної справи, яка займає 139 листків, відомо, що 12 серпня 1857 р. під час пожежі у Ковелі відбулася сутичка між Вацлавом Крушевським і Тодресом Ліберманом, Хто кого образив - незрозуміле, але городничий був при виконанні службових обов`язків, тому закон був на його боці. Лібермана за зухвалості, що були висловлені Ковельському городничому, посадили у в`язницю.

      Вацлав Крушевський одружений був з Розалією (дівоче прізвище Ноткен, донька Ігнатія) (1833, Київ- 1899, Солотвин), яка належала до купецького стану, мала родинний маєток у селі Солотвин (Соловий) Голобської волості Ковельського повіту Волинської губернії. Деякі відомості про Розалію Крушевську маємо у зв`язку з пожежею у Ковелі, яка трапилася в ніч із 16 на 17 квітня 1856 р. На запит Ковельського правління про збитки під час пожежі, дружина городничого ЗО квітня 1856 р. писала: "Я зазнала збитків на 250 карбованців, які полягають у погорілому срібному, мідному і порцеляновому посуді, платтях шовкових, меблях і зерновому хлібі".

      У Вацлава і Розалії Крушевських було п`ятеро дітей: сини Миколай, Вікентій-Ілля, Климентій. Олександр-Альберт і донька Марія. Славу родині приніс старший син - видатний мовознавець Миколай Крушевський (06 (18).ХІІ 1851, Луцьк - 31 .X (12.ХІ). 1887, Казань). Оскільки за національністю його батько був поляком, а мати - німкеня, то у сім`ї розмовляли трьома мовами: польською, німецькою, російською. Не хто інший як батьки виявилися зачинателями мовознавчої підготовки майбутнього лінгвіста.

      Другою дитиною був син Вікентій-Ілля (27.Х. 1854, Солотвино - 09.11.1937, Варшава), який закінчив Луцьке дворянське училище, потім Холмську гімназію, отримав у спадок маєток матері в Солотвині.

      Климентій Крушевський (23.XI. 1958, Солотвино - 27.ІV. 1945, Ґловно), який так само як два брати закінчив Холмську гімназію, а потім навчався у Пулавському інституті. Отримавши спеціальність інженера-лісника, він з 1884 р. працював у Казанській губернії. Тут познайомився з Остроменськими, які з 1874 р. жили в Казані після переїзду з Томська, першого місця заслання. Згодом одружився з наймолодшою донькою Остроменських. У 1895 р. Климентій разом з дружиною переїхав до Польщі, де отримав посаду старшого лісника у Біловежі, а через три роки - пост керівника Біловезької Пущі. У 1902 р. Климентія перевели до Симбірська, де він керував великим лісовим господарством.

      Найменші діти Вацлава і Розалії Крушевських - син Олександр-Альберт і донька Марія. Про Олександра маємо тільки одну архівну довідку. У Волинському державному архіві зберігається "Список сповіданих по Ковельському приходу за 1860 рік", під назвою "Повітове місто Ковель" записані городничий В`ячеслав Крушевський та його сини: Микола, Вікентій, Климентій та Олександр-Альберт, проти кожного стоїть вік. Олександр був тоді немовлям, мав лише один рік. Цілком імовірно, що він помер у дитинстві, оскільки його ім`я не згадується, на відміну від трьох старших братів, в інших сповідальних списках і "Списку дворян Волинської губернії".

      Про Марію Крушевську (08.ХІІ. 1868, Солотвино - 08.Х. 1839, Варшава) так само маємо одну архівну згадку, з якої дізнаємося, що вона сповідувалась у Солотвинській церкві у 1900 р. Відомо, що М. Крушевська жила в родинному маєтку. Довгожителі Солотвина пам`ятають розташування усіх споруд у садибі, чудовий сад навкруги і доброго, справедливого хазяїна Вікентія Крушевського та його сестру Марію, які не мали власних сімей, були самотніми.

      Батько цієї великої родини, Вацлав Крушевський помер, у Варшаві, де його з великими почестями поховали на Повонзьковському цвинтарі.

      За коротким перебігом життєвих подій Вацлава Крушевського постає людина мужня, віддана справі захисту держави, добрий службовець і сім`янин. Подальше вивчення родоводу Крушевських додасть до цієї характеристики нові риси, які дозволять відтворити психологічний портрет людини, яка шістнадцять років займала посаду городничого у невеличких містах на Волині, з них десять років у Ковлі.

      Зрозуміло, що волиняни мають знати про свого земляка, володіючи точною інформацією, яка міститься у друкованих джерелах. Велику просвітницьку роботу здійснює Волинське обласне товариство краєзнавців на чолі з член-кореспондентом Української Академії історичних наук, Заслуженим працівником народної освіти України Г. В. Бондаренко, яке проводить конференції "Минуле і сучасне Волині", гуртуючи дослідників, надаючи їм можливість як у формі повідомлень та доповідей, так і у формі публікацій поширювати знання про історію рідного краю. Тому поява видань поза межами Волинського обласного товариства краєзнавців завжди викликає увагу зацікавленого читача, але ретельність пошуку та достовірність викладених фактів залишається на совісті автора. Негативним прикладом невивчених даних є матеріали про Вацлава і Миколая Крушевських у книзі А. В. Семенюка, присвяченої Ковлю.

      У розділі "Влада" йдеться про міське керівництво: "Можна згадати городничого В. Крушевського, який працював у Ковелі з 1852 по 1861 роки. Він був призначений по переводу з Луцька, а ще раніше працював городничим Острога". Вацлав Крушевський розпочав свою цивільну кар`єру городничим в Острозі (1845-1847), потім продовжив її на тій самій посаді в Овручі (1847-1849) і Луцьку (1849-1852), а закінчив у Ковлі (1852-1861). Далі у добродія Семенюка знаходимо такий пасаж: "Зумівши добре догодити спадкоємцю престолу, що перебував у Луцьку, він був обласканий подяками і грамотами від самого генерал-губернатора". Це є вільне тлумачення без посилань на джерело: "В. В. Крушевський був добрим службовцем. За ретельне виконання своїх обов`язків під час перебування в Луцьку царського спадкоємця і царя Миколи Павловича отримав дві подяки від генерал-губернатора". Насамкінець, автор згаданої книги повертається до В. Крушевського у цьому розділі через декілька сторінок: "Суди в царській Росії залишились слугами влади. Пошлемось на ще один випадок, який мав місце в 1856 році. Відомий нам городничий В. Крушевський під час пожежі в місті Ковелі посперечався з євреєм Ліберманом. "За дерзости, нанесенные Ковельскому городничему" при виконанні службових обов`язків суд посадив Лібермана в тюрму". На жаль, і тут є неточності, крім того, відсутнє посилання на джерело інформації, наведемо його, щоб зняти недоречності в книзі: "У Волинському обласному архіві в Луцьку зберігається "Дело по обвинению мещанина Либермана в оскорблении Ковельського городничего". З цієї об`ємної справи відомо, що 12 серпня 1857 року під час пожежі в місті Ковелі відбулась сутичка між Вячеславом Васильовичем і Тодресом Ліберманом. Хто кого образив незрозуміле, але Крушевський був при виконанні службових обов`язків, тому закон був на його стороні. Лібермана "за дерзости, нанесенные Ковельскому городничему" посадили в тюрму". Наведений фрагмент дає уявлення про його вільне запозичення автором згаданої праці. Ми не зупиняємося на стилістичних помилках цитованих уривків А.В.Семенюка, вони з`явилися із-за недогляду технічного редактора видання, у якому фактичні помилки стосуються не тільки ковельського городничого, але і його старшого сина.

      Так, у розділі "Освітянській засів" є підзаголовок "М. Крушевський", що об`єднує п`ять абзаців, лише у двох з них йдеться про видатного уродженця Волині. На жаль, у викладі є багато фактичних помилок. Перша: "У 1851 році у сім`ї Ковельського городничого В.Крушевського народився хлопчик Микола". Під час народження першої дитини Крушевських у грудні 1851 р. глава родини був Луцьким городничим і тільки у квітні 1852 р. він був призначений на таку ж посаду в Ковлі. Друга: "На навчання малого Миколу направили до Луцького дворянського училища, у той час там викладав П. Куліш". Миколай Крушевський вступив до Луцького дворянського училища у 1862 р., в якому з 1841 по 1842 рр. викладав Пантелеймон Куліш. Третя: "В училищі навчали історії, математики, географії і архітектури". Згідно відомостей, які зберігаються у Центральному державному історичному архіві в Києві, до переліку навчальних дисциплін Луцького дворянського училища входили арифметика, алгебра, загальна географія, російська та загальна історія, російська, французька, німецька, латинська мова, чистописання. Четверта: "Після закінчення історико-філологічного факультету його залишають у цьому високому освітньому закладі". У 1875 р. Миколай Крушевський їде викладати давні мови у Троїцьку гімназію. П`ята: "За заслуги в дослідженні лінгвістики і філології ім`я М. Крушевського заносять до всесвітньої енциклопедії". Внесок видатного мовознавця у розвиток світової лінгвістистики, зафіксовано у багатьох енциклопедіях, вкажемо на деякі з них.

      Розбираючи недоречності і вільне поводження з публікаціями, де наводяться точні дані про Вацлава і Миколая Крушевського з вказанням архівних джерел чи без них (в газетних текстах таке посилання не прийнятне), ми не претендуємо на монополію у розробці даної теми. Проте принагідне зазначимо, що науковці посилаються на нашу діяльність у "дослідженні питань біографії Крушевського і походженні роду", крім того, зазначають, що "дослідження його життя і творчого спадку на Волині" було започатковано нами. Не дивлячись на такі оцінки вчених, А. В. Семенюк не посилається на жодну нашу працю, а використовує їх, допускаючи при цьому безліч перекручень. Питання інтелектуальної власності знаходяться поза межами докору сумління добродія Семенюка. Шкода, що наклад книги тисячу примірників у багато разів перевищує наклад матеріалів конференції, а тому нысенітниці вигадані А. В. Семенюком будуть затьмарювати світлі постаті Вацлава і Миколая Крушевського лише тому, що мали нещастя народитися у XIX ст., коли названий добродій ще не з`явився на світ, але судить про них з позицій не вельми вдячного краянина.