Новини
Особистості
Центр правової допомоги
Ковель туристичний
Газета "КОВЕЛЬ СЬОГОДНІ"
Презентації
Ковель і видатні люди
Історія
Суспільно-політичне життя
Соціальна сфера
Економіка
Освіта і наука
Культура
Релігія
Спорт
Стратегія розвитку
Зовнішні зв`язки
Пісні
Журнал ПТАХА
www.muzprostir.com.ua - Все про музику на одному сайтi!

Коломия

Православне братство в історії Ковельщини

Православне братство в історії Ковельщини
     Виникнення братств у Західній Україні і Києві зумовлене обставинами релігійного і політичного становища тогочасної України. Братства займають у суспільному розвитку свою історичну нішу. Пригадаймо тогочасну ситуацію: політична і релігійна чужоземна експансія, впровадження католицизму. Тож виникнення Луцького Хрестовоздвиженського православного братства відбулося не випадково і не на голому ґрунті. Його послідовно й цілеспрямовано готувала Польща, про що свідчать хоча б три польські "Проекти знищення Русі" 1708, 1717, 1786 років, які були продовженням усього попереднього курсу Польщі. Русинів-українців вважали не автохтонами-слов`янами, а сумішшю азійських народів, що шкодять Короні, а "...тому кожен поляк, якщо він хоче врятувати і забезпечити вітчизну, повинен взяти на себе обов`язок грецький обряд (латинському обряду противний) нищити зневагою, переслідуванням, гнобленням тих, хто того обряду дотримується". На противагу такому курсу на Волині стали утворюватись культурно-просвітницькі центри православного "руського" спрямування. У 30-60-х роках XVI ст. у монастирі с. Загорів були створені книги "Златоструй", "Євангеліє", дві "Мінеї", "Загорівський збірник", у Пересопниці - знамените "Пересопницьке Євангеліє". Такі центри виникли в Києві, Галичині. Своєрідним серед них можна вважати осередок кн. Андрія Курбського в с.Миляновичі біля Ковеля, бо він носив характер світського. Російські і місцеві інтелектуали робили переклади багатьох творів, які стали популярними не лише в Україні, а й у Білорусії, Росії. Потужним осередком був культурний центр в Острозі. В історії України він залишив помітний слід. Однак внаслідок тоталітарного наступу католицизму занепав і він.

      На Волині, на щастя, знайшлися сили, які твердо відстоювали православ`я. Це окремі князівські й шляхетські роди, частково духовенство, міщани, майже масово - селянство. Загроза повного поневолення й стала консолідуючою силою, що призвела до виникнення братств у Києві і Луцьку. В Києві воно виникло у 1615 році; в Луцьку, можливо, й раніше, однак  заснування датується 1617 р., а його узаконення - 1619 р.

      В умовах, коли православ`я було на межі знищення внаслідок жорстокої політики Польщі, братство стало не тільки оборонцем і захисником православ`я, але й було потужним культурно-просвітницьким центром. І це при тому, що активну політику окатоличення проводили й волинські ієрархи: єпископ луцько-острозький Кирило Терлецький та володимирсько-берестейський Іпатій Потій -ініціатори Берестейської унії.

      Засновником Київського братства було козацтво; в Луцьку у цій ролі виступила шляхта, бо православне духовенство було на нелегальному становищі. Король Сигізмунд III не визнавав православ`я взагалі. У цих умовах треба було докласти неймовірних зусиль і дипломатичного хисту, аби узаконити якусь форму збереження, захисту і пропаганди православ`я. 20 лютого 1619 року той же Сигізмунд III видає грамоту про легалізацію братства, яке б опікувалось справами милосердя. Дозволялось мати притулок для вбогих, церкву, школу. Братство з самого початку розгорнуло активну роботу. Зауважимо, що подібна грамота короля для Київського братства була видана 10 років по тому. Михайло Грушевський навіть вважав, Київське братство було "фікцією", воно слугувало для репрезентації козацьких інтересів у культурній сфері. Стрижнем Луцького братства була українська шляхта, яка не ополячилась і мала певні кошти. Колоритною фігурою був хіба що грек, лікар дон Мозелі, який заповів братству значні кошти. Забігаючи наперед, скажемо, що членами братства були визначні історичні особистості: майбутній гетьман Іван Виговський, іконописець Йов Кондзелевич, поет Данило Братковський, Лаврентій Древинський, мати Івана Мазепи, Галшка Гулевичівна, політичні, державні, релігійні діячі, просвітителі, військові тощо. Чим конкретно займалося братство? Гострими проблемами для тогочасного Правобережжя: захистом православ`я, будівництвом церков, монастирів, культурноосвітньою роботою, благодійністю. Діяла братська школа, друкарня, притулок для бідних, бібліотека. Була збудована братська церква Чесного Хреста, яка у зміненому вигляді збереглась і діє тепер. На той час православне братство було досить потужною силою з немалими фінансовими можливостями.

      Така активність братства не на жарт стривожила католицьке духовенство. На адресу його ієрархів, влади, короля пішли скарги на діяльність братства. Особливо дратував уніатів факт, що братство будує свою церкву, займається розповсюдженням літератури, будує притулок для бідних. Скарги зробили свою справу. До наших часів дійшов документ - лист возного луцькому старості від 6 серпня 1620 року про те, що міщани всупереч забороні старости будують церкву "нової секти", тобто братську. Однак старший бургомістр Самуїл Султан, як активний братчик відповідав: "...коли вільно жидам, туркам, татарам та іншого народу людям вірити, як їм хочеться, й службу божу свою відправляти, то тим більше будівництво церкви важко кому буде заборонити". А будівельники, які споруджували церкву, сказали посланцеві уніатів: "... будеш ще тут бувати, отримаєш сокирою в бік і кожному так буде, хто такого боронити буде!?. Силові методи вирішення суперечок були, до речі, непоодинокі і в релігійних питаннях. Зафіксовано силові конфлікти, напади, криваві сутички католиків, уніатів з братчиками. Король теж розпорядився скасувати ряд положень своєї Грамоти про дозвіл на заснування братства, зокрема на будівництво церкви і школи. Проте впливом православним магнатам, шляхтичам це право вдалося відстояти.

      Розуміючи роль братства у відновленні православ`я, єрусалимський патріарх Теофан дав грамоту братству на будівництво церкви і права ставропігії, а константинопольський патріарх Тимофій теж надіслав послання з побажаннями і пропозиції щодо організаційної структури братства. Це окрема і цікава тема. Зауважимо лишень, що саме чітка організація братства, членства в ньому передових і багатих, патріотично налаштованих людей, зробило його впливовою силою в західному регіоні, дало змогу будувати церкви, займатись просвітницькою, благодійною діяльністю. Але такі періоди розквіту чергувалися з періодами занепадів, завмирання діяльності братства протягом 386 років його існування. І, незважаючи на теперішню відкритість архівів, багато невідомого, що стосується діяльності братства, до нас не дійшло, бо знаходиться в архівних установах інших держав, та й в українських архівах є ще невідомі широкому загалу сторінки. Підтвердженням може бути хоча б доповнене перевидання "Пом`яника" братства, який донедавна вважався втраченим. Братство присутнє в історії Ковельщині, як і Ковельщина в історії братства. Можливо, для ковельчан це буде першою констатацією такого факту. Зазначимо, що в першому документі, так званому "Каталозі", який започаткував формування братства, першим значиться ієромонах Григорій (в миру Герасим Микулич), ігумен Чернчицького монастиря, перший ктитор братства. Його доля та діяльність тісно пов`язані з Ковельщиною, з теперішнім селом Дроздні, яке в старовинних документах значиться як Дрозди.

     В древніх актах ім`я Микулича згадується ще в 1613 році, коли п.Гнівош Семенович Гулевич-Дрозденський дав йому, священноіноку, своєму духівникові, фундушевий запис на острів і поле у своєму маєтку Дрозди з правом заснувати там скит і з умовою залишатися у православ`ї. Григорій Микулич будує келію, закуповує необхідне церковне начиння, священнослужбові книги. Даний факт показує, як виникали у той час на Волині монастирі. Чому на цьому місці не виник великий монастир, нині пояснити не можна. Можна лиш припустити, що сталося це тому, що рівнозначної духовно, інтелектуально освіченої, з організаторськими здібностями людини замість Микулича тоді не знайшлося. Вочевидь, Микулич, як ревний борець за православ`я, зрозумів, що в братстві, як значній і організованій структурі він принесе більше користі. Тому й стає його членом, фактично переїжджає сюди. Але, на жаль, недовго несе свій "великий подвиг". Наприкінці вересня він помирає і, згідно заповіту, його ховають в Чернчицькому монастирі, де він був ігуменом. Щоправда, у власних підписах він себе ним не називає, а іменує чернчицьким священиком, ієромонахом, схимником. Ігуменом він іменується лише в братському "Каталозі".

      Духовний заповіт або "Тестамент зошлого велебного отца Грігоріа Микулича, схимника, року Панского 1617, месяца сентябра двадцять девятого дня " містить широкий перелік майна, подарованого ним братству. Цікавим є пункт, де автор заповіту повертає своєму фундаторові Гнівошу Дрезденському все нерухоме майно, збудоване на подарованій йому землі, аби там мешкали чернець або черниця, "хвалу Божію... отправляли", але не в унії будучи.

      Так закінчив свій земний шлях братчик Луцького Хрестовоздвиженського братства, його перший ктитор.

      Гнівош Гуревич-Дрозденський, власник маєтку в Дроздах, духівником якого був Григорій Микулич, походив із українського шляхетського ролу, багато представників якого стали активними членами братства. Серед них - Адам, Андрій Вацлав, Ганна, Галшка, Іван, Марія, Михайло, Олександр (Гуревич-Дрозденський, вочевидь, син чи брат Гнівоша Гуревича з Дроздів), Петро, Роман, Семен, Федір, Ян, Ясько. Це була могутня інтелектуальна гілка українства.

     У різний час членами братства були подружжя Ганна і Федір Богушевичі з Ковеля, деякі духовні особи з Ковельського терену.

     Яскравими особистостями з Ковельщини представлене Братство кінця XIX століття. Ця обставина пов`язана здебільшого з славною родиною Косачів. І це закономірно. Косачі були і залишилися могутньою гілкою українського дерева, звідки вийшли сильним духом, дією і помислами люди. Петро Косач, батько Лесі Українки, предводитель Волинського дворянства, був активним членом братства. Для творчості Лесі Українки була близька тема православ`я. Батько її в силу своїх можливостей і зв`язків активно сприяв діяльності братства. Не без впливу Петра Косача, свого університетського товариша, став членом братства Михайло Биковський, нотаріус, батько Мані Биховської, близької подруги Лесі Українки, який часто бував у Косачів.

      Не можемо тут обминути знаних на Україні Модеста Левицького і Ореста Левицького, теж членів Луцького Хрестовоздвиженського братства. Недавно у Луцьку була відкрита меморіальна дошка і горельєф визначному громадському діячеві Модесту Левицькому. Доктор медицини, сімейний лікар родини Косачів, він своєю громадською діяльністю додавав авторитету православному братству. У науковому світі добре відома також діяльність видатного українського історика, члена-секретаря Київської Археографічної комісії Ореста Левицького, довічного члена братства.

      Ковельщина в історії братства відродилась майже одночасно з незалежністю України, у 1990 році. Серед перших братчиків - колишній редактор обласної газети "Волинь", талановитий журналіст і письменник, який надто рано пішов з життя, Полікарп Шафета, та його дружина Галина Степанівна, обоє з села Дубова. Трохи пізніше став братчиком Степан Рябко, ще один дубівчанин, колишній інженер-механік будівельного тресту, дуже сумлінна і порядна людина, який обирався заступником голови братства, І якого не стало три роки тому. Справи своїх чоловіків продовжують їхні дружини - Галина Шафета, нинішній секретар братства, Віра Рябко - член ради братства. Ковель і в моїй біографії. У свій час я навчався три роки у Ковельському медучилищі... Настав час створити осередок братства і в Нинішнє Волинське крайове братство св. ап. Андрія Первозваного є правонаступником І продовжувачем добрих справ свого попередника - православного Луцького Хрестовоздвиженського. Згідно реєстрації в Держкомрелігії наше братство є релігійною благодійно-просвітницькою організацією УПЦ КП. Якщо у внутрішніх організаційних питаннях є деякі відмінності від діяльності попередника, то в головних, концептуальних напрямках ми дотримуємось незмінності дій. Коли наші далекі братчики боронили православ`я від наступу уніатів і католиків, то нині братство, займаючись просвітницькою, благодійною духовною роботою, сприяє становленню і відродженню істинно української православної церкви, яка діє у формі УПЦ Київського Патріархату. Можна сміливо твердити, що незнання історії своєї церкви і держави, релігійний політичний, національний Інфантилізм переважної частини віруючих, а особливо влади, допомагає тримати значну частину населення в духовній окупації Московської Церкви, яка є провідником політики своєї держави в Україні і багато зробила для знищення самобутності і незалежності Української Церкви І держави.

      Братство організовує благодійні вечори у фонди будівництва нових церков, для дітей-сиріт, вечори, присвячені деяким визначним релігійним діячам, пам`ятним датам, збирає експонати для музею історії братства І музею Данила Братковського. Проведено дві Всеукраїнські конференції. Видано "Пом`яник" братства, матеріали Всеукраїнської конференції, присвячені 300-річчю з дня страти великого патріота, поета, братчика Данила Братковського, встановлено меморіальну дошку і горельєф біля місця його старти, меморіальну плиту над криптом, де поховані визначні братчики, перевидано книжку Б. Жуківа "Нищення церков на Холмщині у 1938 р". Готується до друку факсимільне видання книги Данила Бріпсовського "Світ, по частинах оглянений" з паралельним перекладом на українську мову Валерія Шевчука, що стане помітною подією в культурному житті України і Польщі.