Новини
Особистості
Центр правової допомоги
Ковель туристичний
Газета "КОВЕЛЬ СЬОГОДНІ"
Презентації
Ковель і видатні люди
Історія
Суспільно-політичне життя
Соціальна сфера
Економіка
Освіта і наука
Культура
Релігія
Спорт
Стратегія розвитку
Зовнішні зв`язки
Пісні
Журнал ПТАХА
www.muzprostir.com.ua - Все про музику на одному сайтi!

Коломия

Ковельське боярство

Ковельське боярство
     У першій половині XVI століття Ковельським староством деякий час (з 1543 до 1557 року) володіла польська королева Бона. З огляду на недослідженість наслідків впливу господарювання Бони та перебування Ковельського староства у її держанні на подальший розвій краю цей період заслуговує на увагу дослідників.

      Діяльність королеви Бони припадає на першу половину XVI століття. Королева Бона (1494-1557 роки) походила з роду італійських герцогів Сфорца. Уродженка італійського міста Барі, Бона Сфорца д`Арагона, вийшовши заміж за Жигмонта І Старого, стала польською королевою та великою княгинею литовською. У 1518 році вона прибуває у Польщу. З часом набуває впливу на короля, а через нього і на державні справи. Відомий вплив Бони Сфорци на Жигмонта І Старого у зв`язку із встановленням православного намісництва у Львові. Вона брала діяльну участь у проголошенні свого сина Жигмонта Августа великим князем литовським. З її ім`ям також пов`язують поширення нових впливів та ідей у суспільному житті, релігії та господарстві.

      Як королева і велика княгиня литовська, Бона набувала маєтностей. Вона володіла землями на Волині, у Білорусії та на Поділлі. Володіння королеви формувалися кількома шляхами, типовими для того часу. По-перше, це надання великим князем литовським державних маєтків у держання. Саме так Бона отримала місто Кременець, містечко Ляхівці та ряд сіл. Розповсюдженим явищем був обмін маєтками. Причини були різноманітні: взаємна господарська вигода або як засіб припинення суперечок із сусідами. Королева також купувала маєтки у приватних осіб.

      1543 року Ковельське староство перейшло у власність королеви Бони. Попередній власник князь Василь Михайлович Сангушко обмінявся володіннями з королевою. Взамін Ковельського староства Бона надала Сангушкові волость Горвол та двори Смолняни і Оболци у Вітебському повіті.

      Королева Бона видала ряд грамот, які були спрямовані на покращення умов розвитку міста Ковеля. 8 січня 1550 року вона надала ковельським міщанам право на збирання мостового: "від двокінного купецького возу, що проїжджає через місто - 4 гроші, від однокінного - 2 гроші, з яловиці - по 1 грошу". Міщан наділили правом збору за воскобійні, десятини з лісу на утримання паркану та на інші потреби міста. Вони могли передавати це право на відкуп. За це міщани були зобов`язані утримувати навколо міста паркан та рів і представляти щорічні звіти про доходи з цих статей. Ковельські міщани також були звільнені від військової повинності й замість неї платили данини під різними назвами. У 1547 році королева Бона замінила ці данини на єдиний податок - по 1 червінцю з кожного будинку. Ковельські цехи сиром`ятників, шевців, шапочників, панчішників, пекарів, м`ясників, кравців, хутровиків також мали грамоти дружини Жигмонта І, в яких було визначено порядок та внутрішнє влаштування.

      У деяких містах Волині (в тому числі у Ковелі) існували єврейські общини. Єврейське населення об`єднувалося в особливі судово-адміністративні одиниці - "збори". Всередині єврейських общин судочинство здійснювалося за законами іудейської релігії, але на них поширювалися дії юридичних документів власників міста. Грамотою, даною Боною в Пьотркові 12 серпня 1547 року, ковельські євреї звільнялися від різних грошових податків, які були при князеві Василю Михайловичу Сангушкові, за винятком плати, яка збиралась щорічно в Петрів день. З кожного двору збиралося по 1 червінцю, а з менших дворів - по півчервінця. Дім, у якому жив рабин, не підлягав цій платі. Євреї були допущені рівноправно користуватися всіма привілеями ковельських міщан на торгах, але також були зобов`язані виконувати всі повинності, які виконували решта жителів Ковеля. Через ці та інші причини відносини між міщанами та адміністративними особами були напружені.

      Королева Бона у своїх листах до ковельського старости наказала йому, щоб міщани не платили непотрібних данин, а він (староста) не дозволяв своїм слугам ображати міщан, щоб від мірошників не брали помірного, щоб староста не домагався неоплачуваних робіт від ремісників та інше. Очевидно цей наказ був виконаний не точно, якщо він взагалі був виконаний. Бо у 1556 році до короля Жигмонта II Августа знову приїжджають ковельські міщани зі скаргами на надуживання старости. Король окремим посланням наказує старості: "коли ремісники тамошні будуть робити що-небудь на твої потреби і потреби твоїх слуг, щобись платив їм правдиву та сумлінну ціну і слугам своїм казав їм платити; коли різники ковельські будуть купувати в селян ковельського староства худобу, вівці, кози на заріз, прикажи, щоби десятники і війти (сільські) ніякого оповідного й мита не брали; щодо судів, справ міських і всяких інших справ, ти сам, підстарости і слуги твої повинні поступати так, як постановила королева Бона в своїх листах, як бувало за предків твоїх, тамошніх старостів, крім сього ти не повинен чинити ніякої кривди і гніту міщанам, щоби вони не жалувались нам ніякі кривди". Як бачимо, протягом протягом короткого часу королева Бона Сфорца видала чимало грамот, якими регламентувала життя міста Ковеля. Іще одним наслідком перебування ковельського староства у власності королеви Бони був феномен ковельського боярства.

      Соціальний стан боярства-зем`янства вивчений не повністю і тому привертає увагу дослідників. На думку історика М. Владімірского-Буданова, яку поділяє і автор, бояри часом змішувалися із слугами і походили власне від слуг, були "очищеними селянами". Перехідний статус боярства від селян до шляхти підтверджує і той факт, що бояри часом потрапляли в залежність до князів. Відновити боярство можна було опитуванням сусідів-бояр, наданням відповідних документів (грамоти великого князя литовського, королеви Бони, удільних князів та вищої адміністрації) на право володіння землею разом з опитуванням свідків.

      Були можливі переходи від селянства до боярства. Так, під час ревізії 1554 року з`ясувалося, що пінський зем`янин Пархвенович мав привілей Жигмонта і Бони на даровані йому 4 дворища. За це він та його нащадки зобов`язані були служити боярську службу, а в разі потреби золотарську і пушкарську, бо предок Пархвеновича був золотарем і пушкарем. З іншого боку були випадки переходу від тяглих селян до боярства. М. Владімірскій-Буданов наводить приклад переходу до боярства межового сторожа Полюхи, якого королева Бона звільнила від тяглої служби і податків. Перехід слуг в боярство позначається зміною обов`язків. І головним була кінна військова служба. Поки слуга не несе кінну військову службу, він не є боярином.

     Були бояри і на Ковельщині. Так, у грамоті короля Жигмонта І Старого від 4 і 10 березня 1543 року про дозвіл на обмін володінь між королевою і князем окрім іншого згадуються "бояри з людьми боярськими, і з слугами путними, і з людьми тяглими, з данними". Як бачимо, бояр та людей боярських перераховано поруч із категоріями селян (слуги путні, тяглі, данні), які існували на той час.

      На авторитетну думку історика Н. Яковенко на кінець XVI століття залишки інституту замкового зем`янства залишалися тільки в Ковельському старостві, бо решта замків іще раніше перейшла у приватну власність князів. Такий порядок утворився власне тому, що це староство було у володінні королеви Бони, тобто було власністю держави. Після смерті Бони Сфорци Ковельське староство у 1560 році було надане в заставу Тарлу, а з 1564 року - московському емігранту князю Андрію Курбському.

       Треба сказати, що уже після смерті королеви Бони, у 1557 році, було проведено волочну реформу Згідно умов реформи повинності боярства та селян були розписані відповідно розміру землі, якою вони користувалися. На думку деяких істориків, саме маєтки королеви стали основою для проведення цієї реформи, оскільки у багатьох випадках Бона упорядкувала сплату податків.

      Про обов`язки ковельських бояр у середині XVI століття дізнаємося із судової пізнішої справи. Отже, бояри мали такі повинності: "Аби служили на війні, обороняли кордони староства, об`їжджали староство із замковими листами та грошима, аби підлягали замковій юрисдикції, а в шинках і млинах щоб не чинили перешкод ковельському старості". Зазначено також що бояри вільні від підданства, від чиншу та інших повинностей.

      Після переходу Ковельщини до князя Андрія Курбського він спробував трактувати зем`ян як своїх бояр-слуг. Природно, це викликало спротив з їхнього боку. Скажімо, зем`янин-шляхтич Яцько Осовецький у 1582 році заперечує свою підлеглість князю Курбському і посилається при цьому на лист королеви Бони. Отож, хоча ковельські зем`яни.

      Королева Бона надала чимало грамот навколишньому боярству. Так, у 1548 році боярин Прочко, який володів добрами Хотивель і Остров, отримав від королеви Бони грамоту, згідно якої тримав ті землі на умовах боярської служби. Навіть через сто років для підтвердження своїх прав бояри ще посилалися на грамоти Бони Сфорци. І такі докази мали вагу. Під час проведення люстрації Ковельського староства у 1663 році, бояри були зафіксовані у багатьох навколишніх селах. Так, бояри Нецеєвичі з Хотивля пред`явили люстраторам грамоту надану князем Михайлом Сангушком І підтверджену у листопаді 1548 року Боною. Цією грамотою їм було даровано вже згадувані маєтки Хотивель та Остров (у М.Теодоровича "острів Хотивль" - авт.), один лан і два пів лани землі поміж міських ланів, За це вони мали відбувати військову службу.

      У селі Зелево боярину Христофору Стефановичу надано 1 волоку, за яку він платив чинш: 5 флоринів. 1 гуску, 2 куреу, 10 яєць і був звільнений від інших повинностей. Цей же боярин мав 2 волоки в селі Туровиця, за кожну з яких платив 5 флоринів.

      Панцирний боярин Григорій Жук в селі Ходовицях пред`явив люстраторам виписку із Володимирських гродських книг. Згідно документу, 15 вересня 1540 року князь Василь Михайлович Сангушко наділив на вічні віки боярина Каленика Хілімоновича та його нащадків дворищем. За це вони мали нести військову службу. Після проведення люстрації боярам залишили ці ж обов`язки.

      Деякі бояри мали пожалування князя Андрія Курбського. Так, шістьом боярам у селі Паридубах було надано князем по 2 волоки землі. У селі Мощоній бояри мали 6 волок землі, яку їм надав Курбський. Вони здавна вважалися замковою прислугою і не платили жодних податків і чиншів. Мощонським боярам також дозволили й надалі не платити чиї" і податків.

      У селі Шайні зем`янин Мартин Добжинський, як і його попередник Микола Потошар, мав одну мову землі, надану князем Михайлом Сангушком, за що відбував військову службу. Люстратори залишили йому ці повинності. У цьому ж селі інший зем`янин - Ремегіан Потошар Баштавський - мав 4 волоки землі. Надані тим самим князем. Військову службу, як головний обов`язок, йому залишили й надалі .

      Боярин Войтех Соболевський з села Вижівська Воля мав грамоту князя Андрія Курдського від 26 червня 1551 року, згідно якої йому надано 7 волок землі з повинністю нести військову службу. Його права люстраторами також не були змінені. У селі Сухоржицях бояри Микола та Павло Маслинські Романовичі мали 11 волок землі. А Єгор та Іван Петрушкевичі - також 11. Вони володіли цими землями на загальних правах, встановлених для панцирних бояр, тобто повинні були виконувати військову повинність. Землю їм надав князь Михайло Сангушко. Повинності бояр після люстрації не змінилися. Паридубський боярин Ярош-старший Нецеєвич мав грамоту Жигмонта III від 1 лютого 1619 року, згідно якої він ніс військову службу, аза це володів 5 волоками землі. Повинності його були залишені без змін. Зем`янин Адам Ручинський мав грамоту на помістя в селі Трублі. Це помістя князь Василь Сангушко надав Касперу Трубельському, його дружині Ганні та нащадкам з обов`язком військової служби. Пізніше Трубельський обмінявся землями з Ручинським. Останнього люстратори залишили при колишніх обов`язках. Люблінські (очевидно, люблінецькі) зем`яни Павло Красуцький, Потій Мостонович, Гаврило Литвинович та Павло Кашанович володіли 10 волоками. Ці землі вони мали взамін інших - пожалуваних їм 20 листопада 1536 року князем Василем Сангушком у Годовичах. Ці зем`яни також відбували військову повинність. Після люстрації їхні обов`язки не змінилися . Зем`яни Венцеслав, Станіслав, Іван та Андрій Рудницькі мали три волоки із застінком Рудники від князя Андрія Курбського. Виконували вони за це військову повинність, яку їм залишили і надалі. Зем`яни Черкаські колись мали 5 волок землі в селі Туровиці. Потім вони обміняли її на 12 волок в селі Черкаси. Згідно листа ковельського старости Павла Криського ці зем`яни звільнялися від підлеглості Ковельському замку, але мусили виконувати військову службу.

      Як бачимо, зем`яни у Ковельському старостві залишалися аж до середини XVII століття. Зрозуміло, що на той час вони вже перейшли до повноправної шляхти. Проте, іще посилалися на давні грамоти, згідно яких були зобов`язані нести лише військову повинність і не платили жодних податків.

      При люстрації 1663 року зем`яни посилаються на грамоти королеви Бони (1 раз), князя Андрія Курбського (4 рази), князів Василя і Михайла Сангушків (по З рази). У деяких випадках вказано тільки на пізніше підтвердження грамот Жигмонтом III. Усі зем`яни ковельського староства, згадані в люстрації 1663 року, мали тільки одну повинність - відбувати військову службу. Іноді це особливо підкреслюється: "цю військову повинність [зем`яни] Черкаські признавали і признають, як обов`язок брати участь у посполитому ополченні". Тобто, пересічно їхні обов`язки мало змінилися за століття. На нашу думку, чималу роль відіграло те, що Ковельським староством володіла королева Бона, яка упорядкувала сплату податків, зокрема боярами, які не втратили своїх прав і не потрапили у залежність до князів.