Новини
Особистості
Центр правової допомоги
Ковель туристичний
Газета "КОВЕЛЬ СЬОГОДНІ"
Презентації
Ковель і видатні люди
Історія
Суспільно-політичне життя
Соціальна сфера
Економіка
Освіта і наука
Культура
Релігія
Спорт
Стратегія розвитку
Зовнішні зв`язки
Пісні
Журнал ПТАХА
www.muzprostir.com.ua - Все про музику на одному сайтi!

Коломия

Освітянський засів

Освітянський засів
     "У першій половині шістнадцятого століття, - пише О. Цинкаловський, - в Ковелі бачимо школу, в якій вчитель отримував від місцевих церковних потреб "третій гріш на саме утримання". В усіх містах і містечках існували початкові школи, які, як правило, створювались і діяли при церквах. В школі навчали граматиці, письму, співів і Закону Божому. Викладали предмети в основному вчителі-дяки, або як їх називали "бакаляри", "дидаскали", "даскали". В школах навчались не тільки діти багатих, але і бідні. Плата за навчання була символічною. Сироти і найбідніші, що не могли заплатити, допомагали дяку у церкві. Найздібніші випускники ставали писарями, вчителями, переписували книги.

      Наприклад, у місті Дубецькому на Волині "пан Симеон дяк дубецький переписував Євангеліє. Відомо, що переписуванням книг займались ченці Свято-Троїцького монастиря. Велику активність в переписуванні книг проявляли Ковельські писарі і священики у Миляновицькому гуртку. Зрозуміло, що рівень знань таких шкіл був невисоким.

      Шляхта вибирала для своїх дітей "добре учених" і "знаючих науки" дяків-вчителів. Так, шляхтич Василь Загоровський своїх двох синів, що досягли семирічного віку, розпорядився навчати "в дому моем, або в церкви св. Ильи у Володимири". У цій школі могли навчатись також і інші діти. Початкова школа давала знання, які дозволяли продовжити навчання у вищих закладах Європи. Дослідник історії української церкви УЛЬЯНОВСЬКИЙ стверджує, що "протягом 1510-1560 рр. лише в Краківському університеті навчалось 352 студенти з 50 міст України". А взагалі в XVI столітті тут здобули освіту 800 українців.

     Українці навчались в Празі, паризькій Сорбонні, університетах Лейпціга, Гейдельберга, Вітенберга, в Італійській Падуї та інших містах. Вище згадувалось, що князь Ковельський А. Курбський посилав свого родича і сподвижника князя М. Смоленського навчатись до Кракова і Італії, а сам довершував освіту у Ковельського "бакаляра" Амбросія Брежевського, який знав латину, філософію і інші науки.

      Здібні студенти залишались в університетах Європи, ставали викладачами і професорами.

      Сучасники критикували рівень початкової освіти, що існував тоді. Опонент православ`я Петро Скарга, що гостро полемізував з А. Курбським і К. Острозьким писав, що іншої школи як "навчання читання немає". Окремі вчені також схиляються до думки про занепад освіти, особливо що стосується вивчення української мови, яка в той час на теренах Волині була урядовою.

      Мусимо заперечити цю тезу і сказати, що навпаки шістнадцяте століття було епохою відродження освіти, духовності і культури на Україні. Діяльність Миляновицького гуртка, відкриття Острозької школи, створення шкіл при Луцькому і Львівському братствах і багато інших прикладів показують, як відроджувалась і ставала на ноги освіта.

     Відомо, що у Ковелі в XVI столітті існували католицька і єврейська школи. Історик М. Іванішев в підтвердження приводить такий факт: на єврейському цвинтарі він знайшов напис на могилі "муж... умноживший учених устроением многих высших училищ". Напис відноситься до 1595 року.

     При Ковельському костелі діяла парафіяльна школа. З опису цього костелу за 1799 рік довідуємось, що там навчалось кільканадцять учнів, які вчились читати і писати, опановували святе Євангеліє, але "ходили в школу не регулярно, і особливо ті, що мешкають у місті, бо у робочі дні залишались замість батьків удома". Приєднання українських земель до Польщі у 1569 році і особливо Берестейська унія різко змінила вектори освітянської діяльності в сторону ополячення і покатоличення українців. Річ Посполита розуміла, що це складне завдання можливо вирішити, в першу чергу, через освіту як вищу, так і початкову. І це легко вдавалось досягти в середовищі української шляхти та князів. Добре відомо, куди скотились захисники українства князі Острозькі, Сангушки і інші. Основна маса українців залишалась вірною собі.

М. Крушевський
      Початок XIX століття приносить нові випробування українцям. Від суцільного ополячення освіта повертає в сторону повної русифікації. Початкові і середні школи, училища і гімназії стають російськими, але достатніх знань не забезпечують. Капітальні знання можна було здобути лише на Заході. У 1851 році у сім`ї Ковельського городничого В. Крушевського народився хлопчик Микола. Дитячі роки провів у Ковелі. В сім`ї розмовляли польською, російською та німецькою мовами. На навчання малого Миколу направили до Луцького дворянського училища, у той час там викладав П. Куліш. Саме він заклав у цьому закладі освіти культ знань як серед студентів, так і викладачів. Бібліотека на той час була досить солідною і налічувала 3463 книги. В училищі навчали історії, математики, географії і архітектури.

      Для здібного хлопчика цих знань було замало і він вчиться в Холмській гімназії, а пізніше Варшавському університеті. Після закінчення історико-філологічного факультету його залишають у цьому високому освітньому закладі. Титанічний труд, вагомі різносторонні знання роблять нашого земляка всесвітньо відомим. За заслуги в дослідженні лінгвістики і філології ім`я М. Крушевського заносять до всесвітньої енциклопедії.

      Позиція російського уряду була жорстока і безкомпромісна, українська мова заборонялась. У Ковелі 1887 року діє церковнопарафіяльна школа, двокласне залізничне і приватне жіноче училище. Є у місті єврейська школа.

      Але мусимо знову констатувати гіркий факт, коли мати великої поетеси Лесі Українки, щоб "не нашкодити", вимушена була навчати дочку вдома, в своєму маєтку села Колодяжне. Не менш дико і боляче сприймається приклад, коли за зберігання українських книг суддю Петра Косача викликали з поясненням до самого генерал-губернатора.
  
      Розвиток міста і збільшення населення вимагали розширення освітянської мережі. У 1906 році відкривається гімназія Олександра II, пізніше імені Словацького, а в 1910 році вступає в дію училище імені Ломоносова, де навчається 88 хлопчиків і 65 дівчаток.

Українські школи. Ополячення
      Перша світова війна вносить свої корективи в освітянські справи. Австро-угорські окупанти дозволяють українські школи. Багатий засів на освітянській ниві зробив комісар станиці, сотник січових стрільців Дмитро Вітовський. В умовах воєнного стану за два роки (1916-1917), завдяки активності Д. Вітовського, було відкрито 17 українських шкіл. Робота ця була надзвичайно складна, адже мусили підготувити приміщення, знайти українські підручники. Окремі вчителі були запрошені зі Львова. Воєнні дії на деякий час переривають благородну справу. У 1920 році за влаштування освіти у Ковелі беруться більшовики, але ці плани порушує Ризька мирна угода, за якою місто стає "польським". "Визволителі" складають свій сценарій, за яким викладання в навчальних закладах проводиться польською мовою. Боротьба "Просвіти", патріотичних проукраїнських партій за відкриття українських шкіл практичного результату не дала. Поляки ведуть тверду антиукраїнську політику. У 1924 році виходять два протиукраїнські закони. Перший обмежував українську мову в урядових установах, а другий реформував освіту, яка знищувала українську школу у краї.

      Разом з тим у місті з`являється і діє інспекція шкіл. Кількість освітянських закладів зростає. У 1928 році відкривається повшехна школа імені Мостицького: чоловіча № 1 і жіноча № 2. У 1930 році було відкрито єврейську школу. У 30-40-их роках двадцятого століття у Ковелі діють: змішана школа по вулиці Маціївській, залізнична повшехна школа, сьогодні в цьому приміщенні залізнична санстанція, приватна школа, російська школа товариства доброчинності, гімназія імені Олександра II № 702 (Словацького). Ця гімназія у 1936 році стала змішаною і мала математичний і хіміко-біологічний профілі. Гімназія О. Пирогової, що знаходилась у двоповерховому будинку на теперішній вулиці Шевченка, теж була приватною. Ще дві приватні єврейські гімназії: технічна - Клари Ерліх (теперішня вул. І. Івасюка) і друга на вулиці Шевченка, 17.

      У місті діяли також інші спеціалізовані школи, такі як ткацька, державна підвищення кваліфікації, музична школа імені Словацького, гендльово-торгова, школа підготовки господарок, де вчили в`язати, шити, обслуговувати гостей та готувати їжу.

     Високої репутації набула землемірна школа. У польських школах учні здобували знання досить глибокі та різнопланові. Вчили математики, фізики, хімії, історії, географії, малювання, співів. З іноземних мов пріоритет надавався німецькій і французькій. При школах працювали різні гуртки.

      Для читача цікавими будуть спогади очевидців. Розказує Ольга Коржевська - "навчалася в міській гімназії в 1937 та 1938 роках після закінчення повшехної школи. Навчання було платне (35 злотих за місяць). Крім вивчення Закону Божого, велику увагу приділяли вихованню культурної людини, вивчали латинську мову. Навчання велось на польській мові".

      Олена Цюрик, що тоді працювала в школі, згадує: "При панській Польщі у місті були гімназії, повшехні і початкові школи з польською та єврейською мовами викладання. Але була і українська школа по вул. Маціївській, де був урок української мови і на перервах можна було розмовляти по-українськи. Але викладання велося на польській мові. В усіх школах велика увага приділялась Закону Божому".

      Юля Луцкевич, що вчилася в залізничній повшехній школі розказує, що "в школі була світлиця. Була в нас клятва, яку ми урочисто приймали. УЧНІВ у класах було багато, Підручники купляли батьки.

Радянська освіта
      Перші совєти проводять повну реорганізацію освіти. У 1939 1941 роках у Ковелі діяло 5 середніх, 10 семирічних і одна початкова школи. Була у місті 1 середня і неповна середня для переростків та дорослих. В цей час в школах навчалось понад 5 тисяч дітей. Паралельно з школами відкриваються дитячі садочки. В усіх навчальних закладах викладання ведеться рідною, українською мовою. Серед Ковельських шкіл є російська, єврейська і польська. Етнічні меншини теж мають можливість здобувати освіту. Це були вагомі зміни. Комуністи мали на меті здобути прихильність і довіру місцевого населення. Так чи інакше за довгі роки колоніалізму, це був позитивний крок до українізації.

     У перші повоєнні роки ковельська освіта починалася з чистого аркуша. 1944 року, зразу ж після визволення, у місто приїжджає вчитель Гнат Ротченков, який втік з німецького полону. Місцева влада радо прийняла першого освітянина і призначила завідувачем відділу освіти. Першу книгу наказів Г. Ротченков зшив з пакувального паперу. За деякий час у напівзруйнованому місті були підібрані приміщення для відкриття п`яти шкіл. Вже в листопаді 1944 року за парти сіло 363 учні. Працюють перша і друга школи залізничників. Паралельно з відбудовою міста відкриваються нові школи: у 1945 році № 3, № 4, у 1946 - № 5, у 1947 - № 6. Активну роботу для розвитку освіти міста проводить завідувач Г. Ротченков. Пропрацював він до 1955 року і вніс вагомий вклад у важливу освітянську справу. Із збільшенням населення і розвитком промисловості міста закономірно збільшується кількість шкіл. Хронологія відкриття шкіл виглядає так: НСШ № 7 - 1952 р. (потім середня), НСШ № 8 - 1959 р., НСШ № 9 - 1964 р., СШ № 10 - 1987 р., СШ № 11 - 1982 р., СШ № 12 - 1989 р., СШ № 13 - 1995 р.

      До 1993 року діяли заочна і вечірня школи. Нині у тринадцяти школах міста навчається понад 11 тисяч учнів. У Ковелі в 1996 році працювало 759 висококваліфікованих вчителів. Сучасна школа має можливість дати учням фундаментальні середнього рівня знання. У ковельських школах є відповідні лабораторії, спецкабінети, майстерні, спортивні зали, басейни. УЧНІ мають можливість відвідувати гуртки палацу учнівської молоді, станцію юних техніків, натуралістів, туристів.

      Важливу функцію виховання виконують дошкільні заклади. Комуністично-радянська влада приділяла велику увагу освіті та вихованню. Будівництво комуністичного суспільства передбачало виховання і підготовку цілих поколінь, які повинні бути віддані світлій ідеї.

      Програма навчання була досить широкою. УЧНІ вивчали українську, російську (обов`язково) і іноземну мови, математику, фізику, хімію, історію СРСР і комуністичної партії, різноманітні гуманітарні предмети. Основна маса учнів після школи потрапляла на виробництво, а найбільш здібні продовжували навчання в інститутах, технікумах, військових училищах, університетах, Освітянська нива формувалась досвідченими сівачами і багато випускників ковельських шкіл досягли значних висот на терен і Волині, України.

      Легендою ковельської освіти став вчитель фізики, директор школи № 3 - Олексій Петренко. Ветеран війни і праці відпрацював з 1950 по 1982 рік. Саме О. Петренко створив основу, яка дозволила стати школі № З "опорною" на Волині. Його призначають громадським інспектором шкіл Міністерства освіти України. Фундаментальні знання свого предмету, високий педагогічний рівень дозволяють йому бути лектором педагогіки і виступати з лекціями в містах Києві, Харкові та інших. О. Петренко - "Заслужений вчитель України", "Відмінник народної освіти УРСР", за сумлінну працю нагороджений медалями і грамотами Міністерства освіти. Неспокійний ветеран війни і праці до останніх днів не припиняв свою активну суспільну діяльність на користь міста. У Ковелі є багато висококваліфікованих педагогів. Це заслужені вчителі України: Надія Михайлик, Єфросинія Мазурик, Валентин Наріжний, Людмила Миронюк, Ганна Лука-шик, Стефанія Кравчик, Петро Стус та інші. У місті діють два середні спеціальні заклади. Спеціалістів для заводу "Ковельсільмаш" готує Ковельський машинобудівний технікум. Випускники цього закладу працюють і в інших галузях народного господарства. Достойний внесок приносить і медичне училище. Медсестри, фельдшери якого працюють у різних куточках України і поза її межами.

      Для забезпечення народного господарства висококваліфікованими працівниками у місті є технічні училища №5 і №7.

Нова ера
      Нова ера на освітянській ниві розпочинається з проголошенням Незалежності. Накінець школа одержала можливість працювати на благо держави - України і її народу. Від інтернаціонального і колективного необхідно переходити до національно-патріотичного принципу у навчанні та вихованні. Процес складний, але поступово освітяни знаходять цей шлях. Школа № 10 створює українську світлицю, кожен учень старших класів відтворює свій, втрачений батьками, родовід. Народні традиції і етнографія - це також національна основа школи. Школа № 8 спеціалізується на новітній історії рідного краю. УЧНІ ведуть пошук з викладачами. Перед очима постають сторінки історії січових стрільців, УНР, героїв козаччини і трагедії голодомору. Школа № 12 взяла на себе право бути провідною в питаннях спорту, здоров`я і гігієни. Майже колена школа має свій гімн і прапор. Вітер перемін раз за разом повіває на освіту. В Ковелі з`являється гімназія. Вона створена на базі колишньої російської школи № 4. Саме в цій школі навчався герой Чорнобиля Анатолій Грищенко.

      Свобода і незалежність не дістаються даремно і легко. Труднощі з фінансуванням призупиняють будівництво нових шкіл і медучилища. Несвоєчасна виплата зарплати накладає негативний відбиток на загальноосвітню справу.

      Але попри всі тимчасові незлагоди незалежна Україна твердим кроком іде вперед. Освітянська нива засівається добротним національним зерном, яке зійде і вродить у новому тисячолітті.