Новини
Особистості
Центр правової допомоги
Ковель туристичний
Газета "КОВЕЛЬ СЬОГОДНІ"
Презентації
Ковель і видатні люди
Історія
Суспільно-політичне життя
Соціальна сфера
Економіка
Освіта і наука
Культура
Релігія
Спорт
Стратегія розвитку
Зовнішні зв`язки
Пісні
Журнал ПТАХА
www.muzprostir.com.ua - Все про музику на одному сайтi!

Коломия

Українські січові стрільці – організатори відродження національного освітянства на Ковельщині в роки Першої світової війни

Українські січові стрільці – організатори відродження національного освітянства на Ковельщині в роки Першої світової війни
     При входженні Волині після Люблінської унії до складу Польського королівства українська мова використовувалась ще у братських, василіанських (уніатських) і, навіть, на перших порах в єзуїтських школах. Із включенням Волині у склад Російської імперії народні школи, не кажучи вже про державні училища чи гімназії були виключно російськомовні. Російська мова запанувала у школах, урядових установах, церквах.

      Перші українські школи на Волині після вікової перерви з`явилися у роки Першої світової війни.

Наприкінці 1915р. австро-німецькі війська в результаті наступу здобули Холмщину, Підляшшя, частину Західного Полісся і Західної Волині. 23 серпня 1915р. було окуповано Ковель. На землях Західної Волині, які потрапили під юрисдикцію австро-угорських окупаційних військ була утворена окрема територіально-адміністративна одиниця - Волинський округ з центром у м. Володимирі-Волинському. Тоді й з`явились перші українські школи.

      Австрійський уряд, який підтримував ідею відновлення польської держави, зрозуміло, поблажливо дивився на зазіхання деяких польських кіл, що мріяли відновити Польщу в "давніх межах". Тому не окупованих землях почали з`являтись польські організації, комітети, засновувались школи і навіть адміністративні органи. З протестом проти цих дій виступила Загальна Українська Рада - представницький політичний орган українського населення в Австро-Угорщині. Враховуючи, що місцеве населення Волині вороже відносилось до окупаційних військ, то йдучи на окремі поступки українцям, австрійський уряд дозволив утворити на території Волинського округу стрілецькі комісаріати для вербування добровольців у легіони Українських січових стрільців, що воювали у складі австрійської армії. Було створено три комісаріати УСС: у Володимирі-Волинському - комісар М. Саєнко, Ковелі - Д. Вітовський, Луцьку - комісар М. Гаврилко. Перші стрільці прибули на Волинь восени 1915 року.

      Вербувальна справа просувалась надто повільно. Населення Волині відмовлялось йти воювати проти своїх братів-українців. Отже, основною роботою січові стрільці вважали культурно-освітню діяльність. Вони взялися за організацію освіти, допомагали місцевим громадським організаціям відкрити українську школи, читальні. Це було досить складною працею у зв`язку з тим, що після відступу російських військ існуюча шкільна система була зруйнована. Майже вся місцеве інтелігенція виїхала з відступаючими російськими військами. Вчителів - уроженців Волині залишилось дуже мало. Більшість евакуювалось на схід, і тому Бойова управа усусів звернулась до педагогічної інтелігенції Галичини і Буковини із закликом поїхати працювати на Волинь. Ініціативу тут проявив "Союз Визволення України", на чолі з молодим, проте вже відомим українським істориком Іваном Крип`якевичем, що був за словами Д.Вітовського "одинокою людиною, що волинськими справами серйозно занимаеться".

Разом з "Педагогічним товариством" у Львові "Бюро культурної помочі для українського населення окупованих земель взяло на себе оплату проїзду і праці вчителів, вислало на Волинь кілька груп кваліфікованих педагогів. Перші, відомі як громадські діячі, педагоги-добровольці - це вчитель Лука Мишуга, інженер Гнат Мартинюк, письменник Осип Назарук та зовсім ще молоді педагоги-ентузіасти Іванна Бігунівна, Михайлина Мокрецька, Володимира Волянська, Савина Сидорович, Іванна Пеленська, Михайлина Мудрицька.

      Погодившись на організацію національних приватних шкіл - не тільки українських, але й польських та єврейських, І навіть чеських - австрійська військова адміністрація Волинського округу затвердила для них спеціальний статут, згідно з яким "верховною шкільною владою в окрузі є комендант". Для безпосереднього "нагляду" за шкільними справами при Досить скрутно було на Ковельщині, де вербувальний комісаріат очолив сотник Вітовський, молодий поет І публіцист У Ковелі переважало єврейське населення (45,5%), за ним по кількості йшло польське (36,3%) та українське (16,6/о). Склад українського населення був ослаблений примусовою евакуацією. Крім того, допомога, яка У квітні 1916 року Дмитро Вітовський у листі до кошового так описував ситуацію: Товчусь по селах, як Марко по пеклі... До писання про враження нема охоти, ні часу, ні сили..." А вже через півтора місяці, 3 червня, у листі до Никифора Гірняка, значно оптимістичніше описує стан розвитку шкільництва на Ковельщині: "одинадцять шкільних будинків упорядкованих, діти записані... Сьогодні вислав у Львів Палащука по шкільні книжки і по вчителів".

     У перші місяці діяльності комісаріату УСС на Ковельщині працювало 17 шкіл. Школи були багатонаціональним за контингентом своїх учнів. Так, в Ковельській школі переважали діти поляків. Мова викладання залежала від того, якого вчителя направила австрійська адміністрація - поляка чи українця. Конфлікт, пов`язаний з цим виник у Ковельській українській приватній гімназії.

      Окремі батьки-поляки захотіли перевести своїх дітей з української школи у польську. Однак дітей у польську школу не хотіли приймати на тій підставі, що вони в попередній українській школі не вивчали польської мови. Натомість, шкільний Інспектор, щоб уникнути в майбутньому подібних непорозумінь, запропонував ввести в українській приватній школі викладання польської мови. Це викликало обурення вчителів школи. Іванна Пеленська та В.Каддубський заявили про те, що введуть у школі викладання польської мови тільки за умови введення у програму польської приватної школи предмету української мови. Конфлікт посилювався через те, що І Пеленська від початку роботи у Ковельській школі викликала невдоволення австрійської адміністрації своєю принциповою позицією Вчителька, порушуючи статут пор школи, писала українською мовою звіти не тільки шкільному Інспектору, але навіть свої заяви чи пояснення австрійському коменданту. На жаль своєрідний протест Іванни Пеленської проти "приниження української мови і школи на корінних українських землях" вчителями інших шкіл не був підтриманий. На засіданні окружної педагогічної ради факт написання офіційних документів українською мовою розглядався як курйозний випадок, а не метод протесту.

      Конфлікт у школі закінчився трагічно. Перехід після канікул значної кількості учнів з української школи в польську і не лише дітей поляків, але й українців став для Пеленської межею між життям і смертю, і по суті призвів до трагедії. Молода вчителька склала своє життя на вівтар відродження української освіти на Волині.

      У даній ситуації сконцентрувались усі три види причин, що утруднювали працю українських освітян на Волині: багатонаціональний склад учнів у більшості місцевих шкіл, прихильність австрійської адміністрації до польських шкіл та певна інертність українського населення до освіти на рідній мові.

     В конфліктних ситуаціях за мову викладання австрійська адміністрація як правило була на польській стороні. Збільшити кількість українських шкіл, відкрити в окрузі українську гімназію, призначити спеціального інспектора для українських шкіл правляча влада відмовлялась.

     Недостатньо вирішувалось і кадрове питання. У щоденнику Володимира Старосольського 10 січня 1916 року зроблено запис про необхідність скликання наради Бойової Управи в справі підготовки вчителів для Волині.

      Восени 1916 року на Волинь прибуло ще 16 січових стрільців. Працювати у школах погодились і деякі місцеві педагоги. Навчання школах проводилось за галицькими програмами. ЗУР і СВУ видали відповідну інструкцію щодо організації шкільного навчання на окупованих землях. В одному із пунктів цієї інструкції рекомендувалось повністю виключити з навчання польську і російську мови, натомість ввести українську та німецьку. Отже, на рівні політики справа національної освіти на Волині розглядалась як один із методів політичної боротьби.

     Культурно-освітня діяльність вимагала значних коштів. Допомога волинським школам йшла з найрізноманітніших місць Галичини, навіть з таборів військовополонених. Так, у червні 1916 р. військовополоненими-українцями, при сприянні УСС та І.Крип`якевича особисто, було пожертвувано на волинські школи 1732 крони.

     15 березня 1917 р. у листі до Никифора Гірняка Дмитро Вітовський пише: "В сім місяці я хотів знов розмахнутися і бодай 3-4 нові школи додати. В тій цілі просив я листовно доктора Крип`якевича, щоб подав мені стан готівки і бюджет фонду. Стрільців більше сюди спроваджувати не можу, тому я написав йому, що обсаджувати школи нові треба буде людьми новими, цивільними, яких треба буде оплачувати". У своїй діяльності сотник Вітовський був досить наполегливим і принциповим. У тому ж листі він продовжує: "...я шаную всяку владу, але за те від неї бажав би, що би вона там, де треба помогла. Вже місяць тому, як написав я до Крип`якевича по 200 букварів Солтиса для курсів неграмотних... щоб стрілець привіз, бо звідси нікого вислати не можу. На се дістав відповідь, що книжки спаковані, ждуть".

     Вітовський показав себе добрив "дипломатом" у стосунках з австрійською адміністрацією. Він створив на Ковельщині систему шкільництва, керуючим власним досвідом, набутим перед війною у громадській праці серед селян.

     За відомостями Осипа Думіна, переважно завдяки старанням січовиків до початку 1918 року на Волині було відкрито 150 шкіл. Лише незначну частину з них утримувала австрійська військова влада, решту - українське громадянство. До кінця 1916р. вчилися по галицьких підручниках, потім Володимир-Волинський комітет видав свій буквар "Матірне слово". У квітні 1917 р. з утворенням УНР сотника Вітовського відкликали знову на фронт.

     УСС здійснили надзвичайно великий прорив у національно-культурному житті цього часу, розбудили свідомість та енергію корінного люду Волині.