Новини
Особистості
Центр правової допомоги
Ковель туристичний
Газета "КОВЕЛЬ СЬОГОДНІ"
Презентації
Ковель і видатні люди
Історія
Суспільно-політичне життя
Соціальна сфера
Економіка
Освіта і наука
Культура
Релігія
Спорт
Стратегія розвитку
Зовнішні зв`язки
Пісні
Журнал ПТАХА
www.muzprostir.com.ua - Все про музику на одному сайтi!

Коломия

З історії розвитку освіти в м. Ковель

З історії розвитку освіти в м. Ковель

     На мальовничій рівнині Західного Полісся над берегами тихоплинної Турії, у самому географічному центрі Волинської області розкинувся Ковель, дивишся на тутешні краєвиди й пригадуєш ліричні рядки геніальної землячки ковельчан Лесі Українки:

 
Кругом садочки, біленькі хати,
І соловейка в гаю чувати.
Ой чи так красно в якій країні,
Як тут, на нашій рідній Волині!


      Перша згадка про поселення Ковле датується 1310 роком. У 1518 році на основі магдебурзького права воно стає містом.

      Бачило місто війни, нашестя, не раз горіло й руйнувалось, але завжди вставало в неповторній красі.

      Анатолій Семенюк у своїй книзі "Ковель: минуле і сучасне" подає спогади дослідника О. Цинкаловського, який стверджує, що "у першій половині XVI ст. у Ковелі бачимо школу, в якій вчитель отримував від місцевих церковних потреб "третій гріш на своє утримання". В усіх містах і містечках існували початкові школи, які, як правило, створювались і діяли при церквах. В школі навчали граматиці, письму, співів і Закону Божому. Викладали предмети в основному вчителі - дяки, або як їх називали "бакаляри", "дидаскали". В школах навчались не тільки діти багатих, але і бідні. Плата за навчання була символічною. Сироти і найбідніші, що не могли заплатити, допомагали дяку у церкві. Найздібніші випускники ставали писарями, вчителями, переписували книги".

     Уже в середині XVI ст. Ковель з прилеглими до нього землями став одним з найбільших міст на Волині. Це було головною причиною чвар між князями Сангушками та іншими феодалами, які також претендували на ці землі. Щоб не програти, Василь Сангушко 1543 р. відмовився від ковельських володінь на користь королеви Бони. Після смерті якої (1557 р.) ковельські землі стали власністю короля. Хоч місто і мало самоврядування, однак королівський староста сам вирішував його долю. У 1564 р. Ковель переданий князю А. Курбському, який позбавив місто будь-яких прав. Але в деякій мірі він посприяв розвитку освіти у Ковелі. Можливо, саме тут А. Курбський написав відомий памфлет "Історія про великого князя Московського". У цьому творі, як і вчотирьох його посланнях Івану Грозному, проявився публіцистичний хист князя, високоосвіченої на свій час людини, яка виступала проти грубого свавілля російського самодержця, відстоювала інтереси удільної знаті. Твори Курбського - цінне історичне джерело. Помер Курбський у Ковельському замку 1583 р. Київський історик М. Д. Лванишев вирішує написати книгу "Жизнь князя Андрея Михайловича Курбського в Литве й на Вольни". Дослідники припускають, що М. Лванмшев попросив Т.Г.Шевченка змалювати для цієї книги пам`ятні місця, пов`язані з особою князя А. Курбського. Очевидно з цією метою і побував Кобзар у 1846 р. на Ковельщині, зробив ряд малюнків давніших храмів, у тому числі Сербської церкви, а для Секунської церкви намалював ікону Богородиці.

      На той час у Ковелі існувала католицька і єврейська школи. При Ковельському костелі діяла парафіяльна школа. Приєднання українських земель до Польщі у 1569 р., і особливо Берестейська унія, різко змінила вектор освітянської діяльності в бік ополячення і покатоличення українців.

      Початок XIX ст. приносить нові випробування українцям. Від суцільного ополячення освіта повертає в сторону повної русифікації. Початкові і середні школи, училища і гімназії стають російськими, але достатніх знань не забезпечують. Позиція російського уряду згідно з Емським указом (1876 р.) була жорстока і безкомпромісна - українська мова заборонялася. Дуже низькою була матеріальна база шкіл Волині. На одного жителя в 1911 р. в губернії витрачалось на освіту 54 коп. Лише 43,3% початкових шкіл мали тільки власні приміщення, а 85,7% - по одній кімнаті. Формально всі діти мали право на освіту, але навчались у школі переважно діти заможних волинян. Учителями в сільських школах були переважно попи, відставні солдати. Лише 23% вчителів початкових шкіл мали спеціальну педагогічну освіту. Вищу освіту в губернії мали 0,1% вчителів.

     У Ковелі 1887 р. діє церковнопарафіяльна школа, двокласне залізничне і приватне жіноче училище. Є у місті єврейська школа.

     Розвиток міста і збільшення населення вимагали розширення освітянської мережі, У 1906 р. відкривається гімназія Олександра II, пізніше - імені Словацького, а в 1910 р. вступає в дію училище імені Ломоносова, де навчається 88 хлопчиків і 65 дівчаток.

     Перша світова війна вносить свої корективи в освітянські справи. Австро-угорські окупанти дозволяють українські школи. Багатий засів на освітянській ниві зробив комісар станиці, сотник січових стрільців Дмитро Вітовський. В умовах воєнного стану за два роки (1916-1917) відкрили 17 шкіл завдяки активності Д. Вітовського. робота ця була надзвичайно складна, адже мусили знайти приміщення, українські підручники. Окремі вчителі були запрошені зі Львова. Воєнні дії на деякий час переривають благородну справу. У 1920 році за розбудову освіти в Ковелі беруться більшовики, але ці плани порушує Ризька мирна угода, за якою місто стає "польським". Поляки ведуть тверду антиукраїнську політику. У 1924 р. виходять два протиукраїнські закони. Перший обмежував українську мову в урядових установах, а другий реформував освіту, яка знищувала українську школу.

      І все-таки громадське духовне, культурно-мистецьке життя в Ковелі не занепадало. Величезну роботу проводили активісти товариства "Просвіта". Діяли українська початкова школа до 1926 р." читальня, книгарня, кооператив "Союз українок", "Український банк", "Українська Свято-Благрвіщенська церква", український хор. Ковельська "Просвіта" спільно із "Союзом українок" щорічно організовували Шевченківські свята, ялинку для дітей на Різдво, бал "Меланчин вечір" під Новий рік (13 січня). У місті діяв аматорський театральний гурток, який ставив українські п`єси.

      Разом з тим у місті з`являється і діє інспекція шкіл. Кількість освітянських закладів зростає. У 1928 році відкривається повшехна школа імені Мосціцького: чоловіча №1 і жіноча №2. У 1930 році було відкрито єврейську школу. У 30-40-х роках у Ковелі діють: змішана школа, залізнична повшехна школа, приватна школа, російська школа товариства доброчинності, гімназія імені Олександра II №702 (Словацького). Ця гімназія у 1936 р. стала змішаною і мала математичний і хіміко-біологічний профілі. Гімназія О.Пирогової - теж була приватною ще дві приватні єврейські гімназії: технічна - Клари Ерліх, і звичайна.

     У місті діяли інші спеціалізовані школи, такі як ткацька, державна підвищення кваліфікації, музична школа імені Словацького, гендльова-торгова, школа підготовки господарок, де вчили в`язати, шити, обслуговувати гостей та готувати їжу.

      Високої репутації набула землемірна школа. У польських школах учні здобували знання досить глибокі та різнопланові. Вчили математики, фізики, хімії, історії, географії, малювання, співів, іноземних мов, пріоритет надавався німецькій і французькій. При школах працювали різні гуртки.

      У змішаній школі був урок української мови і на перервах можна було розмовляти по-українські. Але викладання велося на польській мові. В усіх школах велика увага приділялася Закону Божому.

      З утвердженням у Ковелі радянської влади проводиться повна реорганізація освіти. У 1939-1941 рр. у місті діяли 5 середніх, 10 семирічних і одна початкова школа. Була у місті одна середня і неповна середня для переростків та дорослих. В цей час в школах навчалося понад 5 тис. дітей. Паралельно зі школами відкриваються дитячі садочки. У всіх навчальних закладах викладання ведеться рідною українською мовою. Серед ковельських шкіл є російська, єврейська і польська. Етнічні меншини теж мають можливість здобувати освіту. Це були вагомі зміни. Комуністи мали на меті здобути прихильність і довіру місцевого населення.

      У перші повоєнні роки ковельська освіта починається з чистого аркуша. Місто було звільнене 6 липня 1944 р., а вже 15 липня місцева влада прийняла Ротченкова Гната Федоровича і призначила завідувачем відділу освіти. Обійшовши майже всіх мешканців міста, він через кілька днів зібрав 15 вчителів. Серед них були поляки, євреї, росіяни, українці. Вчителі самотужки зносили вцілілі після війни парти, підручники, інший інвентар, проводили ремонт. За місяць підготували школу, привели перших дітей, їх виявилося 373.

      З першого вересня 1944 р. всіх дітей охопили навчанням. Директором цієї школи був призначений Гелюта Іван Лазаревич. Гнат Ротченков згадує: "Це була важка і, здавалося, майже непосильна праця. Адже ми працювали по 12-15 год. на добу, напівголодні, змучені і виснажені війною. Доводилось працювати на межі людських сил, жертвуючи не рідко і своїм здоров`ям" .

      Із відбудовою міста, відбудовувались, піднімались із руїн і школи: у 1945 р. №3, 4; у 1946 р. - №5; у 1947 р. - №6; НСШ №7 - 1952 р.; НСШ №8 - 1959 р.; НСШ №9 - 1964 р.; СШ №10 - 1987 р.; СІЛ №11 - 1982 р.; СШ №12 - 1989 р.; СШ №13 - 1995 р:

      Нині в установах освіти міста працює 11 30 педагогічних працівників, 81 педагог має звання "Вчитель-методист", 85 - "Старший вчитель", 7 освітянам присвоєно звання "Заслужений вчитель України". Мережа освіти в місті включає понад 40 об`єктів: машинобудівний технікум, медичне училище, два професійно-технічних училища, 13 загальноосвітніх шкіл, одну вечірню школу, 12 дошкільних, 15 позашкільних закладів, художню і музичну школи.

      В Ковелі працюють дитячо-юнацькі спортивні школи, спортивний комплекс, станції юних туристів, юних техніків, юних натуралістів, Палац учнівської молоді.

      В Ковелі діє навчальний заклад, в якому можна здобути вищу освіту - філія Київської міжрегіональної академії управління персоналом. У 2003 році відкривається на базі технікуму філія Бережанського університету. Для розвитку художніх, науково-технічних, організаторських умінь в освітніх закладах діють гуртки різних профілів, клуби та об`єднання за інтересами, студії.

     Посилено увагу до соціального захисту дітей-інвалідів. На базі дошкільних установ № 4, 6, 7, 8, 9 функціонують групи для дітей з вадами мови, зору, опорно-рухового апарату.

      У Ковелі з`являється гімназія. Вона створена на базі колишньої школи №4. Школа 3 створює українську світлицю, кожен учень старших класів відтворює свій, втрачений батьками, родовід. Народні традиції і етнографія - це також національна основа школи. Школа №8 спеціалізується на новітній історії рідного краю. Учні ведуть пошук з викладачами. Школа №12 взяла на себе право бути провідною в питаннях родинного виховання. Майже кожна школа має свій гімн і прапор.

     Вітер перемін раз за разом повіває на освіту. І попри всі тимчасові незгоди освіта у місті Ковелі твердим кроком Іде вперед.

     Освітянська нива засівається добротним національним зерном, яке зійде і вродить у новому тисячолітті.