Новини
Особистості
Центр правової допомоги
Ковель туристичний
Газета "КОВЕЛЬ СЬОГОДНІ"
Презентації
Ковель і видатні люди
Історія
Суспільно-політичне життя
Соціальна сфера
Економіка
Освіта і наука
Культура
Релігія
Спорт
Стратегія розвитку
Зовнішні зв`язки
Пісні
Журнал ПТАХА
www.muzprostir.com.ua - Все про музику на одному сайтi!

Коломия

Шлях через віки

Шлях через віки
Економіка: круті повороти
      Для великих і малих міст діє закономірність: чим потужніша промисловість, чим більше заводів і фабрик, тим більше можливостей задовольняти свої соціальні та комунальні потреби. Щоправда, ця формула не діє за централізованої схеми економіки та бюджету, коли держава забирає собі більшу частину неналежних їй доходів. Надмірний розвиток промисловості породжує й інші проблеми, насамперед екологічні. Аура Полісся після Чорнобиля стала дірявим, зітлілим рядном, а річка Турія після викидів промисловості надовго втратила свою чарівність та привабливість.

      Ковель, одержавши поштовх до економічного розвитку, не перетворився на промислового монстра, а "перескочив" з XVI до XXI століття в своєму оптимальному розмірі. Починалось же все в 1518 році, коли грамотою про статус міста міщанам Ковеля дозволялось організовувати і створювати ремісничі цехи. Ремісники кожного значного ремесла об`єднувались у цехи. Цех мав статут своїх старшин і казну. Як правило, цехи мали свої символи, зброю для захисту. Щорічно відбувалися вибори, на яких вибирався цехмайстер і чотири брати. Гроші йшли в казну після реалізації товару. У міру можливого з прибутків цеховики мали допомагати церкві, бідним братам і лікарні. Оригінальними в ті давні часи були правила прийому на роботу в той чи інший цех. Претендент на роботу передусім мав показати зразок свого виробу, який підтверджував би його кваліфікацію. Другою вимогою було пригостити цехмайстра та братію. Крім того, щоб стати братом, потрібно було відпрацювати прислужником, стояти біля дверей зали, де засідала братія, стежити за порядком, щоб ніхто із сторонніх не зайшов на зібрання, щоб ремісники не виконували таємно свого ремесла і не привласнювали грошей. Крім того, він мав дати на церкву 52 фунти воску і матеріально підтримати лікарню.

      Ремісникам надавались великі привілеї - вони безмитне могли скуповувати по селах віск, мед, хміль, худобу, мідь. Місцеві податки складалися з подушного, помірного, вагового, воскобійного, мостового і т. п. Такі умови сприяли розвитку міста. М. Теодорович описує результат люстрації міста за 1663 рік. Бургомістр представив комісії грамоти, видані ще королевою Боною і затверджені Сигізмундом III про привілеї, надані місту. Дохід в користь замку складався з 74 флоринів золотих.

      У Ковелі діяв булочний цех, що поставляв хліб міщанам. Добре працював і м`ясний цех. Старшина цього цеху, не маючи відповідної грамоти та статуту, просив залишити за ним права й привілеї. Комісія радила звернутись до короля. Цеху швейних і хутрових виробів підпорядковувались ковельські євреї. Вони вносили данину в цехову касу і рівно стільки ж - у казну ковельського замку. В касу замку євреї вносили 487 флоринів.

      Немало цехів працювали без узаконених прав та привілеїв. Старшини взуттєвиків, панчішників, кравців мали також клопотатися про це перед королем. Вони продовжували виготовляти товари і мали прибутки. О. Цинкаловський стверджує, що в XVI столітті у Ковелі діяли цехи: гарбарський, шевський, шаповальський, пекарський, панчішний, кушнірський. Завдяки справній роботі цехів і ремісників місто швидко розвивалося.

      Зрозуміло, що розвиток цей не був стихійним. Королівська влада створювала умови і видавала законодавчі акти, які сприяли піднесенню промисловості. Великі князі - Сангушки, Острозькі та інші були також зацікавлені у власних доходах. Та й умови цьому сприяли. Так, князь Острозький на державні потреби платив всього 25 відсотків своїх прибутків. Велика частина доходів і міст і сіл створювала багатство магнатів і шляхти. Звичайно, цих сум можна було виділити на школу, друкарню або Біблію Хоч Острозький, як стверджує професор теології Д. Блажейовський, не поспішав витрачатися на загальноосвітні та культури потреби. А ось чи то задля слави, чи задля князівського гонору він платив 70 тисяч злотих у рік каштелянові (сенатору) тільки за те, що "сей два рази в рік стояв за його кріслом під час обіду" і наливав йому в склянку вино, - пише М. Костомаров у праці "Історичні постаті в життєписах...".

      Королівські грамоти вимагали: "щоб місто Ковель виростало при добрих порядках", потрібно надавати йому відповідні привілеї і дозволити додаткові місцеві збори та податки для благоустрою його. Старшини і цехмайстри встановлювали жорстку дисципліну і спонукали ремісників досконало виконувати свої обов`язки. Вони вивчали попит, місцевий і зовнішній ринок, щоб вижити при конкуренції.

      Сьогодні важко оцінити реальний стан життя міщан. Князі і шляхта, ремісники й селяни мали різний рівень благополуччя. З опису Ковельського костелу ми довідуємось, що в 1799 році піддані цього закладу, які проживали в селі Воля-Ковельська, мали хати і господарчі будівлі, грунт, худобу. Кожен з чоловіків повинен був відпрацювати 2 дні на тиждень на панських роботах, жінки - один день. Крім того, піддані зобов`язувались двічі на рік відпрацювати на загальноміській толоці. Кожен підданий по черзі сторожував у костелі вночі. Були й інші повинності.

Майновий стан підданих костелу виглядав так:
  • Приступа Філімон мав грунт, 4 воли, З бики, 2 корови, 10 овець;
  • Чернюк Якуб - грунт, 2 воли, 2 бики, 2 корови, 10 овець;
  • Хромук Андрій - грунт, худоби не мав, 2 овечки;
  • Валіщук Гриць - грунт, віл, корова;
  • Семенюк Кирило - грунт, 4 воли, 1 бик, З корови, 2 ялівки, 8 овець;
  • Лебедюк Гриць - грунт, 2 коней, 4 воли, 2 корови, 8 овець.

      Річ Посполита не була зацікавлена в розвитку Волині. Колонізатори завжди дотримуються одного правила - взяти побільше. Українські міста починають занепадати. Не обминула така доля і Ковеля. Особливо це було відчутно у XVIII столітті. В такому стані Ковель стає "уїзним городком Волинської губернії" - після третього перерозподілу Польщі в 1795 році. Російський уряд теж не піклувався про розвиток і благополуччя українських міст, що перейшли в підпорядкування імперії. На початок XIX століття в місті зменшується кількість населення. Життя немов би завмирає. Міщани шукають заробітку поза містом, багато з них переходять на сільськогосподарські роботи. Щоб вижити, ковельчани займаються торгівлею. Місцеві купці збагачуються за рахунок продажу лісу, що безжально винищується. Негативні економічні і соціальні процеси, що мали місце за панування Речі Посполитої, продовжуються при російському управлінні і гальмують розвиток міста. У 1812 році його страхітливим крилом кресонула війна, залишивши в руїнах і згарищах одну третину будинків та виробничих споруд.

      Після довгого застою і спаду завжди починається піднесення. Економіка міста в другій половині XIX століття починає нарощувати темпи, в першу чергу, завдяки будівництву залізниці і її допоміжних об`єктів.

      Нові підприємства потребували додаткової робочої сили і кваліфікованих спеціалістів. Статистика показує, що з 1863 по 1897 роки населення Ковеля з 3646 збільшилось до 15116 чоловік. На прикладі розвитку залізниці чітко простежується економічна політика Росії - як внутрішня, так і зовнішня.

      У 1865 році царський уряд ввів новий порядок, при якому; державні концесії діяли нарівні з акціями. Держава брала на себе і реалізацію основного капіталу і створювала умови захисту від обезцінення облігацій на основі стабільного англійського фунта. Під такі гарантії кожен причетний до капіталу і промислового будівництва старався вирвати в уряду чим більший шмат державних фінансів. "Гак, колишній чиновник комітету залізниць П. дон Дервіз, одержавши в уряді концесію на будівництво залізниці від Курська до Києва, "спростивши" проект і технологію будівельних робіт, "напарив" на цьому 6 млн. рублів. Там, де будівництво об`єктів велося погано, державні чиновники втручалися і позбавляли відповідних осіб прав на це будівництво.

      Товариство Київсько-Брестської залізниці, яке теж одержало концесію, не справлялося з будівництвом колії Київ-Ковель-Брест, за що було негайно покаране. Право закінчити її будівництво одержав варшавський банкір І. Бліох, і перший поїзд новою магістраллю пішов у встановлений термін. Маючи контрольний пакет акцій, І. Бліох практично стає власником всієї Південно-західної залізниці. У 80 роках Росія робить крутий поворот до монополізації і одержавлення залізниць. Колишній залізничник, міністр фінансів С. Вітте блискуче справляється з цим завданням. Повчальною є його перемога над найбільшим магнатом І. Бліохом. Банкір запросив за залізницю 104 млн. руб. Уряд на основі проведених розрахунків давав всього 47. Зав`язався жорстокий двобій між: державою і приватним власником. Вітте пригрозив позбавити німців та інших іноземців права на утримання акцій. Це подіяло. Додавши до основної суми всього 2,5 мільйона руб., сторони підписали угоду. У 1895 році всі залізниці Росії стали державними.

      Наприкінці XIX століття в Ковелі виростає ряд нових промислових об`єктів: миловарний завод, два цехи шкіряних виробів, три маслобойні, дві цегельні, дві пивоварні, 4 млини, серед яких 5 - водяні і один - паровий.

      Валовий обіг промислового виробництва міста складав 16 тис. рублів. Паралельно з промисловістю розвивається соціально-культурна сфера. Бюджет міста в кінці століття складав 41 тис. руб. При цьому на утримання гарнізону в міську казну від держави надходило 26,5 тис. руб. На таких мажорних акордах розвитку міста відходив у минуле XIX вік, передаючи естафету двадцятому.

Між двома війнами
      На початку XX століття Ковель виглядає досить потужним економічним центром. Модернізуються і розширюються підприємства, залізниці. Місто стає транспортними воротами Росії на заході. Той факт, що за кількістю населення Ковель виходить на третє місце у Волинській губернії після Житомира і Луцька, лише підтверджує цю тезу.

      Революційні збурення 1905 року вплинути на процес розвитку суттєво не могли.

      Перша світова війна внесла свої корективи у життя повітового міста, але не змінила його значимість. Після австро-угорської окупації і невдалої спроби більшовиків оволодіти містом ковельчани опиняються під окупацією Польщі. З`являються нові можливості розвитку, але тепер як стратегічного центру і транспортних воріт сходу Речі Посполитої. Розвиваються підприємства залізниці, з`являється досить потужна електростанція. Будується бойня і морозильня місткістю 40 тонн. У 1937 році введено в дію третій генератор на місцевій електростанції. Загальна потужність електростанції досягла 850 кВт.

      Дзеркалом економіки є бюджет. В 1937 році було заплановано одержати доходів - 1232358 злотих, стільки ж мало бути видатків.

     Але виконання бюджету здійснювалося не належним чином і склало 1147161 злотих, або 94 відсотки. Постатейно бюджет виглядав так:
  • освіта - 135 тис. зл.;
  • медицина - 68 тис. зл.;
  • суспільна опіка - 68 тис. зл.;
  • виплата боргів - 259 тисяч злотих.

      Через обмежені джерела прибутків місто потребувало допомоги держави. Загальний борг Ковеля складав 950 тисяч злотих. Побутує думка, що в 30-их роках місто не мало інтенсивного розвитку.

      Однак необхідно відмітити, що в цей період населення Ковеля збільшилось, виріс промисловий потенціал, відбудовувалось все те, що було знищено у роки Першої світової війни. Польща була зацікавлена в розвитку свою стратегічного центру на сході, з іншого боку національний гніт і ополячення місцевого населення гальмували цей розвиток. Поляки поступово і цілеспрямовано захоплювали всі керівні посади на підприємствах, українцям відводилась роль чорнової робочої сили. Така політика не сприяла піднесенню місцевої промисловості, а навпаки викликала в українців протидію.

      У вересні 1939 року ковельчани зустрічали радянську армію. Нова влада продовжила політику розвитку залізничного вузла і місцевої переробної промисловості. У 1941 році в Ковелі ми бачимо спиртзавод, тютюнову фабрику, 2 великих і 6 малих млинів, 2 маслобойні, морозильню, меблеву і килимову фабрики, пивзавод, 2 цегельні, цех кахелю, фабрику ланцюгів та цвяхів, бетонний завод, торфорозробку, МТС, фабрику цукерок, хлібопекарню, харчокомбінат та інші промислові об`єкти. На повну потужність діяла електростанція.

      У роки Другої світової війни, після окупації міста, його економіка працювала на рейх. У вагонному депо, крім виконання своїх технологічних функцій, виготовляли валізи. Все, що вироблялося, і те, що було цінним, вивозилося. Війна знищила місто вщент. Від підприємств місцевої промисловості не залишилось майже нічого. Ковельчан чекали нові випробування.

Ритми післявоєнної відбудови
      З перших повоєнних днів розпочалась відбудова Ковеля. В центрі її - відродження головної артерії життя - залізниці. Не менш відповідальним завданням було відновлення робочого ритму фабрик і заводів. Завдяки неймовірним зусиллям ковельчан швидко вступають у дію переробні підприємства. Розвивається мережа побутового обслуговування і соціальна сфера. Вигідне географічне становище міста притягує до себе різні міжрайонні будівельні, осушувальні, автомобільні й інші підприємства, які енергійно розвивають у Ковелі свої виробничі бази і житлове будівництво. Боротьба регіонів за пріоритетність будівництва промислових об`єктів і реконструкції старих в багатьох випадках закінчується на користь ковельчан. На карті України з`являється потужний завод союзного значення "Ковельсільмаш". Нарощують свої потужності м`ясокомбінат, маслосирзавод, маслосирбаза, завод продтоварів. Славиться продукція меблевого комбінату, швейної фабрики. Набирає темпів вантажопотік автомобільного транспорту.

      У місті діють автопідприємства: по перевезенню пасажирів - АТП-10706; по перевезенню різноманітних вантажів в усі куточки області і України - АТП-10761, АТП "Волиньводбуд", АТП-0202 і багато інших. Вони мають потужний автопарк з найсучаснішими автомобілями.

      В центрі міста виріс гарний будинок побуту, в якому почали здійснюватися пошиття взуття і одягу, ремонт побуттехніки, годинників, надаватися послуги фотосалону і перукарні. Радують своєю продукцією кондитери, хлібопекарі. У 1989 році ковельчанами вироблено продукції на 39,2 млн. крб., сільгоспмашин - на 110 млн. крб. Товарообіг склав 139,2 млн. крб. Будівельники освоїли 35,9 млн. крб, з яких 65 відсотків державних капіталовкладень, швейних виробів виготовлено на 22 млн. крб., меблів - на 1,6 млн. Відтак почала зміцнюватися економіка міста.

      На жаль, у ній уже тоді визрівали й негативні процеси. Незважаючи на забезпечення високих темпів виробництва різноманітної продукції, ковельчани змушені були задовільнятися обмеженим асортиментом і дефіцитом одягу, взуття, електро- та радіотоварів... І це при зростанні грошових вкладів населення. Скажімо, за 1989 рік вони збільшились на 18 млн. крб. і склали 178 млн. крб. На одного ковельчанина припадало в середньому 2453 крб.

      Бюджет 1989 року формувався за класичною схемою "зверху донизу". Максимум доходів - державі, місту - мінімально необхідний залишок. Доходи у 1989 році склали 17899 тис. крб. (104 відсотки), сума видатків була дещо меншою - 17819 тис. крб. З цієї суми на соціально-культурну сферу витрачено 12589 тис. крб., на утримання влади 268 тис. крб., на народне господарство - 2411 тис. крб. Планова економіка крутила свій маховик.

      Адміністративно-командна система може сприяти різкому піднесенню економіки, але так само призводить і до її різкого спаду. Останнє зумовлюється відсутністю конкуренції, недостатньою винагородою за працю, незацікавленістю робітників у поліпшенні якісних показників.

      У свій час ремісничі цехи відігравали позитивну роль. Приватний індивідуальний виробник збагачував народний промисел, виховував висококваліфікованих майстрів. Ремісництво торувало шлях до розвитку промисловості. Дрібнотоварне виробництво забезпечувало місцевий ринок необхідними побутовими виробами. Проте царська Росія ще в 1900 році заборонила ремісництво. Радянська влада перейняла цю хибну естафету і пішла шляхом гігантоманії.

      У короткому начерку розвитку промислового виробництва Ковельщини не можна висвітлити всіх досягнень і проблем. Відкинувши політичні амбіції і кон`юнктурні віяння, маємо впевнено констатувати, що післявоєнний період для ковельчан був доленосним. Місто піднялось на досить високий рівень як в економіці і технології виробництва, так і в соціально-культурному аспекті. За валовим продуктом Ковель твердо закріпився на другому місці в області. Звичайно, цьому сприяла, в першу чергу самовіддана праця ковельчан. Дев`яності роки починалися під ейфорією здобутків соціалізму і ніщо не віщувало ковельчанам, як і всім українцям, ні економічного спаду, ні тим більше погіршення добробуту. У 1985 році в двері "великої" будови вже стукала перебудова.

Перебудова
      Вчені стверджують, що економічні зростання і спади - явища закономірні. Причин спадів існує багато: революції, війни, зміна систем управління, неефективні методи господарювання і т. д. Самі будівничі комунізму вбачали серйозні вади в жорстокій, адміністративно-плановій системі. Але вони не передбачали, що накладання демократичних засад на матрицю авторитаризму і централізму в економіці призведе до руйнації всієї системи. Спроба перейти на європейську схему ринкової економіки в умовах радянських відносин і колективної психології не мала перспективи.

      Винуватців усіх проблем і негараздів свого життя ковельчани шукали в консервативному, радянському управлінні як містом, так і підприємствами. На них активісти почали піднімати колективи на боротьбу з керівництвом. Так, колектив заводу "Турія", на якому працювало понад 400 робітників, висловлює недовіру своєму директору. Відбуваються вибори нових лідерів. Однак новообране керівництво, не маючи ні досвіду, ні уміння, не виправляє становища - зупиняються окремі цехи. Нові зібрання колективу і новообрані керівники, які так само, як і попередні, не можуть допомогти заводу запрацювати в нормальному режимі. Завод зупиняється, робітники залишаються без роботи. Така ж сама доля чекала і меблевий комбінат. На думку колективу, комбінат працює погано і винен в усіх гріхах директор. Організовуються мітинги і директора звільняють.

      Нове керівництво, не маючи ні зв`язків з постачальниками сировини, ні тим більше з вищестоящим керівництвом управління і міністерства, опиняється в патовому становищі. Меблевий комбінат призупиняє випуск меблів і робітники стають безробітними.

      Не обминула гірка участь перебудови і заводу "Ковельсільмаш". Перетворення заводу в акціонерне товариство виконує відомий професор В. Пензеник. На папері представлено передові розробки та схеми управління виробництвом, що зарекомендували себе в Англії і Німеччині, які, на жаль, на "Ковельсільмаші" - не спрацьовують, і завод чекає така ж участь, що й інші підприємства: зміна керівництва, зупинка окремих цехів і загальне різке згортання виробництва. Більш як шеститисячний колектив передового техніко-оснащеного виробництва розпадається і поповнює списки безробітних та стихійну торгову мережу. Соціальна сфера стає непомірним тягарем для заводу і передається в комунальні структури міста, але й це не рятує.

      Суцільний обвал в промисловості продовжується. Згортається будівництво житла і об`єктів соціально-культурної сфери. Різко спадає вантажопотік як залізницею, так і автомобільним транспортом. Одне слово, радянські підприємства виявляються не готовими до господарювання в ринкових умовах.

      Таку спадщину одержала незалежна Україна. Окремі політики, в тому числі ковельські поспішили звинуватити в усіх негараздах демократію і незалежність. Мовляв, українці самі не вміють управляти ні державою, ні економікою. Залишимо ці твердження на совісті опонентів української державності і ринкової економіки. Безперспективність старого режиму була очевидною. Невдалу перебудову розпочали і втілювали в життя генеральні партійні керівники. Саме вони Спрямували промисловість по слизькій похилій площині занепаду та руйнації. Уряд самостійної держави шукає вихід із ситуації і приймає рішення іти шляхом реформ. Разом з торгівлею, здійснюється комерціалізація побутової сфери. В місті виникають міні-пекарні, цехи по переробці м`яса, невеликі ремонтно-будівельні групи. Спроба великих підприємств наростити обсяги виробництва не вдається через непомірний податковий тиск і втрати ринків збуту як в Україні, так і за кордоном. Намагання вийти на європейський ринок таких підприємств, як "Ковельсільмаш", крохмальний завод, льонозавод та інших мають тимчасовий успіх, але не забезпечують стабільної роботи.

      Організація спільних українсько-голландських, німецьких, польських і інших підприємств теж наштовхується на перешкоди. Хоча, необхідно відмітити, що продукція Ковельської швейної фабрики успішно реалізовувалась в торгових структурах Німеччини. Попитом користуються за кордоном ланцюги, які виготовляє "Ковельсільмаш". Ковельчани вміють і можуть виготовляти високоякісну продукцію європейського зразка.

      Економічний спад завжди має свій початок і кінець. Сьогоднішні пошуки ковельчан, як вийти з кризи ведуть до закономірного успіху. Дзеркалом економіки і рівня життя є бюджет. Є база доходів, відповідно діє механізм фінансування та задовільняються ті чи інші потреби.

      Показники бюджету 1999 року, порівняно з 1996 роком мають тенденцію до збільшення. Заплановано одержати доходів 14364,3 тис. грн. З цієї суми передбачені видатки на:
  • освіту - 24267,9 тис. грн. (29 відсотків);
  • охорону здоров`я - 3868,7 тис. грн. (28 відсотків);
  • соціальний захист населення - 2449 тис. грн. (17 відсотків);
  • житлово-комунальне господарство - 1305 тис. грн. (9 відсотків);
  • утримання влади - 472 тис. грн. (З відсотки);
  • розвиток культури - 199 тис. грн. (1,4 відсотка).

      Звичайно, ці цифри порівняти важко, адже тільки в XX столітті в обігу були російські рублі, польські злоти, радянські карбованці і, нарешті, українські гривні. Але безперечним є одне, що бюджет 1999 року - це крок вперед. За цими цифрами простежуються позитивні процеси в промисловості міста. Стабільність гривні і наміри президента та уряду йти шляхом ринкових перетворень є достатнім аргументом в правильності обраного курсу. Перебороти старе і вийти на новий якісний рівень виробництва - таке завдання моменту.

      З вершини XX століття на багатовіковій площині видно і злети і падіння. Занедбане стародавнє селище Ковле перетворюється у місто у XVI столітті, яке активно розвиває ремісництво. Економічний спад XVIII і початку XIX століть змінюється бурхливим розвитком після російської реформи 1861 року. Поруйнована промисловість міста Першою світовою війною та революцією відбудовується, піднімається на ноги при Польщі і радянській владі в 30-і та 40-і роки. Вщент зруйнований війною 1941-1945 років Ковель встає з руїн. Економіка міста досягає належного рівня. Новий спад, викликаний горбачовською перебудовою, наблизився до риски, від якої починається нове піднесення. В кінці довгого темного тунелю ковельчани бачать світло і крок за кроком, долаючи перешкоди, впевнено наближаються до нього.


"Ковельсільмаш"
      Заводи змінюють обличчя міста. Політика соціалістичного державного будівництва передбачала поєднання виробничих потужностей із соціально-культурною сферою. А ще при налагоджених контактах влади міста з відповідними структурами у Києві га Москві можна вирішувати багато соціальних, комунальних і культурних проблем Ковеля.

      У 1966 році після копіткої підготовчо-організаційної роботи Рада Міністрів СРСР видала розпорядження, а Рада Міністрів Української РСР - постанову про будівництво заводу для виготовлення машин для механізації кормовиробництва і прибирання тваринницьких ферм.

      Ударну комсомольську будову очолив майбутній директор М. Шабанов. Бульдозери та землерийна техніка перекроїли пустирище на північно-західній околиці міста. Залізобетонні та металічні колони, гул техніки та блискавки електрозварок оживили територію. До 1 травня 1968 року було здано в експлуатацію професійно-технічне училище з майстернями, яке мало на меті готувати майбутніх спеціалістів заводу - токарів, слюсарів, зварювальників, монтажників, електриків, креслярів.

      Важким видався 1969 рік, коли планова машина постачання забуксувала і виникли проблеми проектно-технологічного плану. Тоді газета "Радянська Україна" своїми виступами внесла пожвавлення в будівництво заводу.

      У вересні 1969 року відбувся перший випуск спеціалістів нового ПТУ-7. Ударна будова набирає обертів. У липні 1970 року виготовлено 80 транспортерів ТВК-80а. Перша машина вийшла за 5 днів! Нову продукцію отримав колгосп "Україна" Ковельського району, інша відправлена в різні області України. Рік закінчили тисячею виготовлених машин. Працюють перші цехи заводу і продовжується швидкими темпами будівництво. 24 грудня 1971 року підписаний акт здачі першої черги заводу, куди входили комунікації, адміністративно-технічне приміщення і перші корпуси. Підприємство організовує змагання і план виконує достроково. В 1972 році введено його другу чергу. І одразу досягнуто успіхів. Універсальний кормороздавач РКУ-200 на виставці в Москві визнаний кращим механізмом такого типу. Заводчанам надано право експонувати машину на виставці "Сільгосптехніка-72". "Ковельсільмаш" стає дійсним членом торгової палати. Заводу присвоюється звання імені 50-річчя СРСР. Будівельники здають їдальню на 280 місць, побутові кімнати, споруджують нові корпуси. Обладнуються в центрі міста стадіон, база відпочинку на озері Пісочному.

      Місто живе по-справжньому, коли в ньому щось будується. Будова союзного значення змінювала обличчя Ковеля. У 1980 році поруч із заводом виросло селище машинобудівників на 39575 кв. метрів житла і двох гуртожитків на 1524 місця. Побудовано 2 садочки на 600 місць. В ПТУ навчається 800 учнів. Побутовий комплекс, торговельна система,-зв`язок, медпункт приваблюють молодь. Трудовий і технологічний ритм набирає оберти: 65 чоловік заводу нагороджено орденами та медалями, 620 - стали "Ударниками комуністичної праці". З`явились і свої ветерани: терміст В. П. Луцюк, енергетик С. М. Рубець, машиніст крана Левчук, слюсар-автоматник В. В. Смаль, начальник цеху М. Г. Кухарук, штампувальник Т. В. Нінічук. Із зростанням виробництва збільшується кількість працівників. Місто змінюється не тільки зовнішньо, але і внутрішньо - планка технічного інтелекту Ковеля пішла вгору. В 16 основних і допоміжних цехах виготовляються машини ТСН-160, УС-15, УС-10. Нові машини показують на фермах високу надійність. ТСН-160 вже розрахована на 7-8 років надійної роботи і одержує знак якості. Продукція відправляється в різні куточки Союзу, а також Монголію, Німеччину. Завод одержує Грамоту Президії Верховної Ради УРСР.

      Адміністративно-командна система, яку ми звикли критикувати, має і свої деякі переваги, локальні будови знаходяться під невсипущим оком партноменклатури. Відкриті всі шлюзи фінансування, налагоджені механізми збуту продукції. На висоті моральне і матеріальне заохочення. Темпи вражаючі - на місяць раніше від наміченого строку вступає в дію цех по виготовленню круглоланкових ланцюгів, гарячих штамповок. В 1981 році виготовлено 14000 тонн гарячих штамповок, 1,6 млн. погонних метрів ланцюгів, причому вся продукція - вищої якості. Грамота ВЦРПС і Диплом Держстандарту - це не просто нагорода для сільмашівців, це гордість і слава всього міста.

      На "Ковельсільмаші" проводяться конкурси професійної майстерності серед слюсарів, токарів, фрезерувальників, електрозварників. Велику роль відіграє машинобудівний технікум, який готує високоосвічених спеціалістів. В 1980 році випущено 38 техніків-механіків сільгоспмашин. 1984 року технікум реорганізовано в спеціалізований стаціонарний. В 1997 році в ньому навчалось 550 студентів. Вагомий вклад вніс в цю справу незмінний директор Євген Олександрович Кішман. Технікум має 25 навчальних кабінетів, лабораторію, 6 майстерень, велику бібліотеку і є базою Луцького державного технічного університету.

      Досягнення творять люди. Саме вони рухають технічний прогрес. Винахід інженера-конструктора І. Марчука реєструється Держкомітетом СРСР, а бригадир ковалів-штампувальників Василь Іллюк стає лауреатом Державної премії СРСР. Ентузіазм заводчан дає добрі результати - було реалізовано продукції на 109 відсотків і введено потужності цеху електрошлакового переплаву. Нові досягнення, нові технології дозволяють розбудовувати не тільки завод, а й соціальну сферу. Здано в експлуатацію новий гуртожиток і 85-квартирний будинок. Як і всі ковельчани, сільмашівці поєднують виробничі успіхи з духовним та культурним життям. У селищі заводу діє 5 спортивних і 2 технічних гуртків, 14 спортивних секцій, 240 спортсменів є розрядниками. Фольклорні колективи стають гордістю не тільки міста, а й області.

      Окрасою Ковеля став Палац культури і техніки ім. Шевченка. Санаторій-профілакторій оздоровлює не тільки заводчан і ковельчан, але й гостей з-за кордону. Побудований за межами міста, в сосновому бору біля річки Турії, санаторій є унікальним оздоровчим закладом. Для спортсменів функціонує закритий фізкультурно-оздоровчий комплекс. В центрі міста новий футбольний стадіон приймає гостей з усіх куточків України.

      Життя не стоїть на місці. Колектив заводу переходить на орендну форму господарювання. Окремі цехи освоюють колективний підряд. Створюється кооператив "Ремонтник". Важливим кроком для "Ковельсільмашу" стала угода з німцями щодо випуску ланцюгів. За контрактом завод мав поставити 400 тонн ланцюгів німецькому бізнесмену К. Шульте. Це покладає підвищену відповідальність за якість і технологію продукції, яка направляється за кордон. Заводчани витримують цей непростий екзамен з честю.

      Підвищені вимоги до якості виробів, нові технології змушують шукати нові підходи до організації виробництва. В 1990 році створюється науково-дослідне підприємство для розробки сільгосптехніки. Горбачовська перебудова не залишає поза увагою завод. "Ковельсільмаш" стає відкритим акціонерним товариством. Директором заводу акціонери обирають інженера О. Селеверстова. Багатотисячний колектив прямує у форватері нових перемін.

      1991 рік для заводу стає переломним не в кращу сторону. Розвал СРСР призвів до створення нових кордонів між країнами, в які надходила продукція сільмашівців, а саме з Росією, Білоруссю, Казахстаном, Узбекистаном, Монголією та ін. Ні галузеве міністерство, ні керівництво заводу не спромоглися в нових умовах забезпечити ритмічну роботу колективу. Нереалізована продукція заповнила склади. Реорганізуватись і перейти на випуск нових видів продукції "Ковельсільмаш" не зумів. В колективі виникають спалахи незадоволення. Директор О. Селеверстов раптом міняє мундир чиновника на сутану священика і з сім`єю їде в Зимненський монастир. Акціонери обирають директором М. Ткачука, який раніше працював на цій посаді. Робляться спроби випускати сіялки, віялки, грабарки, автопричепи. Збільшується обсяг виробництва товарів народного споживання. Ведеться робота щодо створення спільного польсько-українського товариства з випуску комбайнів "Бізон". Подолавши багато бюрократичних і технологічних бар`єрів, заводчани зібрали і реалізували більше десятка комбайнів "Бізон-Україна". Проте нові випробування випали на долю сільмашівців - їхню ініціативу враз перехопив більш потужний і впливовий Харків. Підприємство залишилось на папері. Адміністрація продовжує пошук нових партнерів і нових замовників у Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині та інших країнах Заходу, але відновити колишній ритм заводу не вдається. На підприємстві працює близько тисячі робітників та інженерів. Більшість трудівників перекваліфіковується на підприємців, бізнесменів, працівників торгівлі... Місцева влада іде назустріч сільмашівцям і приймає на баланс міста всю соціальну сферу, що лежала великим тягарем на фінансах заводу. На жаль, це були запізнілі дії. Піднятися з колін завод уже не зміг. В колективі знову спалахують соціальні і політичні ексцеси. Позачергова конференція акціонерів міняє керівника заводу - ним стає головний інженер А. Понікарчук. Але і йому не вдається витягнути підприємство з прірви. Основний наповнювач бюджету міста рухається з мінімальною швидкістю. Завод спить. Ковельчани і, в першу чергу сільмашівці, чекають на пробудження від цього сну. Є надія, що незалежна Україна допоможе "Ковельсільмашу" вийти на шлях виробництва нової продукції з передовими технологіями і високою якістю. Але, насамперед, це мають зробити розум, енергія і активність самих сільмашівців.

Живий організм
      Місто - це живий організм. У нього є свої серце, легені, системи кровообігу і очищення. Місто має гарне обличчя, прикраси з архітектури та квітів. Скажімо, функцію легенів беруть на себе парки, сквери, сади і річка Турія. Організм міста потребує поповнення енергією та чистим повітрям. Із брудними вулицями та кварталами, із смітниками та захаращеними дворами воно нагадує невмитого й обірваного злидаря. Пропадає електроенергія або вода і організм міста потрапляє в передінфарктну зону. Коли працюють всі служби забезпечення, мешканці не відчувають незручностей - отже, місто здорове. Якщо переглянути історичні довідки про виникнення та дію різних інфекційних масових захворювань, то можна зауважити, що на початку XX століття у Ковелі панували: малярія, сипний тиф, дифтерія, скарлатина та інші. І головна причина - нерозвинуте комунальне господарство, чи взагалі його відсутність. Міф про одну з перемог Сіндбада свідчить: коли ворогів було багато, сила їх велика і перемогти, здавалось, неможливо, пропозицію вніс друг Сіндбада. Він заявив, що переможе все військо. А силою, яка мала забезпечити перемогу, був звичайний тиф. Він заразив їжу супротивників, військо чужинців корчилось від болю і було не спроможне воювати.

      Приклад повчальний, бо коли в місті погано функціонують служби водозабезпечення, саночистки і т. д., як правило, з`являються захворювання.

      Нині ковельські служби енергетики, зв`язку, водопостачання й каналізації, тепло- і газопостачання, озеленення і саночистки у безперервному ритмі, маючи ступінь високої надійності.

Управління водоканалізації
      У XVI столітті комунальних підприємств у нинішньому вигляді не було. Однією з водопостачальних комунікацій був звичайний колодязь. Мешканці замку і старого міста мали великі переваги в порівнянні з іншими містами. Замок знаходився на одному з островів річки Турії. В мирний і воєнний час мешканці користувались її послугами. Ясна річ, у ті часи багатоводна Турія була практично чистою, а на сучасні мірки - дистильованою.

      Географічне розташування міста, екологічний баланс створювали здоровий мікроклімат для ковельчан, які й гадки не мали про наші нинішні екологічні проблеми. Але повернемось у наше XX століття, коли особливо актуальним є гасло: "Без води і ні туди і ні сюди". Ще в 1937 році було закінчено виміри землі і розроблено план розвитку міста, яким передбачалося в 1938 році розпочати будівництво водопроводу і каналізації в центрі Ковеля. Чи то передвоєнна обстановка, чи щось інше завадило цьому. В 1939 році в Ковелі ми не бачимо ні водопроводу, ні каналізації. На Волині водогін діяв тільки в центрі Луцька - столиці воєводства. У Ковелі було 172 свердловини (по області 2302), а бетонованих з насосами у місті було - 61, по області - 1464. Зате колодязів дерев`яних було 26 відсотків від загальної кількості по області. Це підтверджується спогадами самих ковельчан. Дочка міського голови М. Пирогова згадує: "У місті не було ні каналізації, ні водотягу". Біля будинку М. Пирогова був власний артезіанський колодязь. Ці спогади належать до 1940 року, на час приїзду Наталії Яхненко (дочки М. Пирогова) у Ковель із Львова. Час невпинно летить вперед і вносить свої корективи у всі системи забезпечення життя людей. Сучасний водоканал розвивається на благо міста. Незмінним його керівником з 1967 року є С. Тищук. На північ від міста діють потужні очисні споруди, які приймають на себе каналізаційні викиди з підприємств міста і житлового сектора. Станція другого підйому і весь водозабір щодоби очищає і подає 17 тисяч кубічних метрів води. Для забезпечення надійної роботи обладнання водопровідних і каналізаційних мереж діє сучасна виробничо-технічна база. Експлуатацію і ремонт складного обладнання забезпечують спеціалісти, яких в управлінні водоканалізації 170.

      Цікаво буде повернутися в недалеку історію міста, щоб оцінити розвиток тієї чи іншої комунальної структури. Наприклад, у 1977 році потужність водопроводу складала 4,9 тис. м3, його довжина 27,4 км. Діяло 9 свердловин. Комунальної каналізації було 27 км, а її потужність становила 5 тис. м3 на добу. Система залізничної мережі мала 4,5 км водопроводу з потужністю 2,9 тис. м3 води на добу. На одного жителя міста припадало 116 літрів води.

      Нині Ковельське управління водоканалізації має сучасну систему водотягу. Ціла мережа артезіанських свердловин, розташованих обіч Турії, з глибоких грунтів забезпечує водою усе місто. Загалом у Ковелі діє 50 км водогону, 45 км каналізації, 66 водорозбірних колонок, 9 каналізаційних насосних станцій, 16 артезіанських свердловин.

Енергетика
      Сучасне життя неможливе без надійної та універсальної енергетичної бази. Бурхливий розвиток економіки має завдячувати енергетиці. Рівень технології й техніки, зрештою і культури, різко, мов на крилах, піднісся вгору, і не в останню чергу з розвитком електроенергетики. Ковель і в цьому аспекті має свою славну історію. Ми тривалі роки пишалися планом ГОЕЛРО. Агітреклама, влаштована свого часу В. Леніним, показала слабкість Росії в цій галузі - довелося відключити підприємства в Москві, щоб включити наочну схему ГОЕЛРО. Гордістю довоєнної енергетики стала знаменита гідроелектростанція на Дніпрі - "Дніпрогес".

      А у Ковелі на початку століття крутили свою історію водяні млини та вітряки. Оселі освітлювали гасові лампи, або скалки. І лише у 1929 році збудовано першу електростанцію, в роботу було включено два генератори. За короткий термін споруджено електромережу довжиною 50 кілометрів, до якої під`єднали 4000 абонентів.

      Залізничний вузол вимагав розвитку і вдосконалення. Для ковельської залізниці збудували нову електростанцію з двома генераторами на 240 і 250 кВт. В 1940 році міська електромережа виглядає достойно: 8 трансформаторних підстанцій (кіосків), 6 кілометрів кабельних ліній електропередач. На цій електромережі працювали потужні дизельні двигуни і газогенератор потужністю 350 кінських сил.

      Війна чумою пронеслась над містом, знищивши все. Потому розпочалась відбудова господарства. З довідки обкому КП(б)У Центральному комітетові КП(б)У про стан промисловості області від 17.04.1947 р. дізнаємося, що відновлено і побудовано 7 комунальних електростанцій (Луцьк, Ковель, Володимир, Торчин, Рожище, Горохів, Камінь-Каширський).

      Електроенергія вироблялась на цих електростанціях так: 1944 - 476 тис. кВт/год; 1945 - 1522 тис. кВт/год; 1946 -4625,0 тис. кВт/год. Звичайно, велика увага приділяється обласному центру, де 1952 року вводиться в дію потужна електростанція.

      Розвиток енергетики за рахунок будівництва дизельних Електростанцій не міг бути ефективним. В 1962 - 1963 роках Львівським спецуправлінням № 426 будується електролінія Володимир-Волинський - Ковель і підстанція.

      Електроенергія надходила з Добротвірської теплової електростанції. Електрифікація області починалась із Горохівської електропідстанції у 1959 році. Реконструкція електромереж міста і суцільна електрифікація Ковельщини інтенсивно розпочалася з 1963 року, коли швидкими темпами будуються електролінії й перебудовуються електропідстанції. Організовуються Ковельська районна електромережа і міські електромережі (начальники І. Ган і А. Клопов). Місто стає вузловим центром енергетики. Електролінії прямують за межі міста та району. На карту Волині лягає невеликий, але важливий кружечок потужної електропідстанції на 220, 110/35 тисяч вольт. Вона має постачати електроенергію майже на всі північно-західні райони області.

      У 1985 році відбувається реорганізація - міські і сільські електромережі об`єднуються в єдиний Ковельський район електромереж. Починається розбудова виробничої бази енергетики міста й району. Начальники Ковельського РЕМ В. Корчук і міських електромереж М. Черняк здають свої повноваження. Начальником об`єднаних електромереж призначається А. Семенюк. Непростий реорганізаційний період проходить водночас з будівництвом нової виробничої бази, а саме: споруджуються адміністративно-технічний корпус, побутові приміщення, гаражі, майстерні тощо. Технічна база поповнюється новими механізмами і спецтранспортом.

      У 1986 році вводиться в дію вузлова електропідстанція на 330 тис. вольт, яку живить Рівненська атомна електростанція. З розбудовою "Сільмашу", молокозаводу, м`ясокомбінату на карті міста з`являються дві потужні електропідстанції 110/10 кВ і одна 35/10кВт. Підстанції мають запас потужностей, який може повністю забезпечити все господарство і населення міста електроенергією.

      Нині енергетика, попри економічні негаразди, працює надійно і стабільно. Станом на 01.01.1999 року ця галузь господарства Ковельщини виглядає так:
  • повітряних ліній напругою 10 кіловольт - 849 км; електроліній напругою 0,4 кіловольт - 921,6 км;
  • кабельних ліній напругою 10-0,4 кіловольт - 93 км;
  • закритих трансформаторних підстанцій 94, загальна потужність яких складає 48335 кВт;
  • комплектних підстанцій 417 - загальна потужність 52321 кВт;
  • розподільчих пунктів напругою 10 кіловольт - 11 шт.;
  • електропідстанцій напругою 110/10 кіловольт - 7 шт.

      Для обслуговування надзвичайно складного обладнання та ліній у Ковелі діють ремонтно-експлуатаційні бригади, що оснащені автотехмайстернями, бурильно-крановою установкою, кранами, автовишкою, тракторами і т. д. При РЕМ діє сучасна електро-лабораторія. Серце ковельської енергетики - оперативно-диспетчерська група, що автоматизована і комп`ютеризована. За постачанням електроенергії стежить відділення енергозбуту та енергонагляду.

      За цим стоять люди. Необхідно згадати першого післявоєнного директора електростанції А. Клопова. Керівник рішучий, з твердим характером і з доброзичливим ставленням до людей, він забезпечував надійну роботу складного електрообладнання і мережі в той нелегкий час. Великий вклад у Ковельську енергетику внесли електромонтери О. Конончук, А. Поліщук, Ф. Іонов, В. Родік, Р. Іваненко, М. Остапчук та інші. Не зайвим буде нагадати, що керівниками електромереж міста і району були І. Ган, В. Корчук, М. Черняк, А. Семенюк, М. Євдокимов. День і ніч, в мороз і дощ несуть нелегку службу енергетики. Саме вони забезпечують доставку електроенергії у кожну домівку та на кожне підприємство.

 Управління газових магістралей
      У другій половині XX ст. на зміну поліському торфу, вугіллю і дровам прийшов газ. Голубе паливо з Дашави, Тюмені, Туркменістану надходило на підприємства Волині. Волинське управління газових магістралей є одним з тих колективів, що за сьогоднішніх непростих умов передає голубе паливо потужними газопроводами області і великій частині західного регіону України. Перша магістраль "Дашава-Мінськ" побудована в 1961 році. Вона проходить поруч з містом. В тому ж році введена в дію газорозподільна станція, через яку місто одержує природний газ. У 1978 році в дію вступають новий газопровід "Івацевичі-Долина II" і перша черга газокомпресорної станції "Ковель". Нові плани - нові завдання. Будується ще одна газова магістраль "Івацевичі-Долина ІІІ", яку здали в експлуатацію 1981 року. Потужні газові магістралі і компресорна станція вимагають чіткого управління. У 1976 році місто поповнилось ще одним важливим стратегічним підприємством - створено управління магістральних газопроводів. Великі енергопотужності, 1000 кілометрів магістральних газопроводів, 32 розподільні станції, що розкидані по всій Волинській області, вимагають від колективу чіткої роботи і дисциплінованості. Очолював управління багато років С. Ткачук.

      Управління розбудовується. У 1991 році споруджено мобільну газонаповнювальну станцію, що стала конкурентом бензозаправок. Станція розрахована на 250 автозаправок на добу. Так і проситься реклама: "Газ - екологічно чисте і дешеве паливо". Бо так воно насправді і є. Іде трубами газ - рухає машини, нагріває оселі і допомагає господаркам готувати їжу. Ковельські магістральні газопроводи працюють для людей і люди їм вдячні за сумлінну працю.

Управління газопостачання та газифікації
      Ковельське управління газопостачання та газифікації має завдання забезпечувати експлуатацію міських мереж та будівництво газопроводів. Управління експлуатує мережі, які постачають 90 відсотків житлового сектора і практично всі промислові підприємства, що використовують газ. Управління обслуговує 240 км газопроводів, з них у місті - 148 км, в тому числі низького тиску 106 км, середнього - 22,9 км і високого - 17,4 км. З кожним роком ці цифри змінюються в бік збільшення. Для порівняння зазначимо, що в 1995 році всього було газопроводів 124 кілометри - удвічі менше ніж у 1999 році. Інтенсивність та ефективність розбудови газових мереж поліпшилися з організацією дільниці по будівництву газопроводів. Це дало змогу якісніше і в коротші терміни виконувати цю важливу роботу. Газорозподільних пунктів у Ковелі налічується - 40, шафних розподільних пунктів - 39. Тепер у місті газифіковано 17537 квартир. Управління обслуговує газову апаратуру 52-х теплових котелень, що підвищує надійність їхньої роботи. Неабияке значення в життєдіяльності городян має газобалонний склад, який забезпечує будинки скрапленим газом там, де ще немає природного газу. Власне, управління - це сучасне потужне підприємство.

      Оперативно-диспетчерська служба 04 частково комп`ютеризована та автоматизована і забезпечує надійну експлуатацію газових мереж, безпечність користування газом. УСПІШНО діє комп`ютеризована система обліку, збуту і використання, а також контролю оплати за газ. Виробничі і побутові приміщення відповідають найсучаснішим вимогам. Управління очолювали С. Дейнека, В. Місюра. Нині надійну роботу підприємства забезпечує начальник Ю. Рибачок. Палахкотить голубий вогник в оселях, нуртує полум`я у чорних пащеках потужних газових котелень. Вогонь горить у належному режимі і все це для блага людей. А за цим стоять фахівці-газовики, ковельчани щиро вдячні їм за працю.

Комбінат комунальних підприємств
      У 1957 році був заснований Ковельський комбінат комунальних підприємств, до складу якого входили: цех санітарної очистки, лазні, перукарні, міськгаз, водоканалізаційне господарство, готель, зелене господарство. З розвитком міста деякі підприємства відокремились і стали самостійними, згодом організувались нові. Але значення комбінату не тільки не втрачається, а навпаки, збільшується. Не заглиблюючись у суть постійних реорганізацій, коротко зупинимося на тих функціях, які виконує це підприємство.

      І знову зробимо екскурс у минуле. В нашій уяві постає місто шістнадцятого століття. На березі Турії - дерев`яний замок з вежами, поряд - Свято-Воскресенська і Благовіщенська церкви. Неподалік розміщені гамірні торгові ряди. Є й інші будівлі, майдан, вулиці, які виходять за межі міста через дерев`яні мости. У се це потопає в зелених садах і омивається тихоплинною Турією.

      Пройшли роки, за межами старого міста люди спорудили собі будинки і жили мирним життям. Доля накреслила Ковелю залізницю і з`явився другий Ковель. Ніхто не лічив дерев. Магістрат організовував загальноміські толоки для виконання громадських робіт - облаштування огорожі, - копання ровів, - аби зробити місто чистим та охайним.

      Після Першої світової війни опалений Ковель знову омолоджувався, впорядковувався. Місто в своїх межах мало 4418 га землі, з якої 1638 - його власність. Довжина вулиць - 86,3 км, без бруківки - 55, з бруківкою - 24 км. Місто мало садок площею 8456м2. Повітовий парк закладений у 1935 році - 4120м2. У проекті планувалось закласти ще 2 парки на 7 га. Квітники, сквери, газони - 32000м2. В 1939 році визначені сміттєзвалища. Магістрат мав 2 асенізаційні машини, З машини для сміття, 2866 ящиків для відходів, 3004 індивідуальних туалети.

      1999 рік малює іншу картину. Вулиць - 134,4 км, з них з дощовою каналізацією - 13,9 км, асфальто-бетонних - 63,7, з бруківкою -16,9 км, гравійних - 53,8 км. Пішохідних доріжок - 248,6 км, із штучним освітленням 66 км вулиць. Площа міських майданів - 2028 м2. В місті є парк площею 4,5 га, сквер на вулиці С. Бандери - 1,9 га. Є парк на вулиці Грушевського. На 01.06.1999 року в місті налічувалося 8149 дерев (без кущів). Оцінюючи план озеленення 1937 року і 1999 року, можна відмітити, що естафета озеленення триває. Місто в районі Люблинецького комбінату будівельних матеріалів має тимчасовий полігон для твердих відходів, яких щодня вивозять по 400 т. Нечистоти туалетів і вигрібних ям в районах, де немає центральної каналізації, вивозяться асенізаційними машинами. Нині комбінат має десять контейнеровозів для сміття, 4 - АС машини та інші механізми. Складність з дотриманням чистоти виникає через додаткове засмічення міста приїжджими торговими людьми з довколишніх міст і сіл. Для контролю за чистотою і екологічним порядком створені інспекція по охороні природи, санстанція та інші. В місті є чітка схема вивозу твердих відходів з житлових районів.

      Стандарт міста передбачає відповідальність за невиконання встановлених правил для всіх підприємств, організацій і мешканців Ковеля. Місцева влада здійснює контроль за виконанням цього стандарту. Наприклад, щоб ліквідувати дерево, необхідно скласти відповідною комісією акт і видати розпорядження міського голови. В цілому комбінат комунальних підприємств здійснює складну роботу! До складу комбінату входять: дільниця по ремонту та експлуатації міського освітлення, дільниця по ремонту вулиць та пішохідних тротуарів, а також ритуальне бюро.

      Комбінат має потужні теплиці, газову котельню і магазин "Квіти". Тривалий час колектив очолював П. Дубік, сьогодні - Н. Дичка. Ідуть роки, десятиліття. З розвитком міста і зростанням кількості населення збільшуються і проблеми збереження загальної гігієни та краси. Коленої весни місто-красень Ковель потопає в цвітінні садів та зелені парків. Усміхається під промінням сонця Турія. Щодня несуть свою благородну службу люди, які відповідають за чистоту і порядок.

     "Ковельтепло" у ті давні часи, коли започатковувалося наше місто - 24 грудня 1518 року, - Василь Сангушко, одержавши грамоти короля, мабуть, приїхав до Ковеля задоволений і щасливий з думою про влаштування нового поселення. В грубці, біля якої вмостився, горіли дрова, випромінюючи тепло і зігріваючи душу й тіло князя. Чи думав він, що ми будемо згадувати його? Хто зна! Минули століття, з`явилися торф, кам`яне вугілля, а потім і газ. Люди постійно вдосконалювали засоби сталювання і, врешті-решт, винайшли водяні та парові підігрівачі.

     Багатоквартирна і багатоповерхова забудова вимагала централізованого опалення. При житлово-експлуатаційній конторі створюється дільниця по експлуатації котелень. Згодом ковельські тепломережі перетворюються в міський тепловий район, який стає ланкою структури "Волиньтеплоенерго". У 1991 році здійснюється нова реорганізація, створюється самостійна одиниця комунальних підприємств "Ковельтеплокомуненерго". У 1999 році житлові будинки одержують тепло від 31 газової котельні потужністю майже 25 гігакалорій. У місті 52 км теплових мереж. Крім цього, діє 4 бойлерні. Лише одна мініатюрна котельня школи № 9 працює на вугіллі. Найпотужніша котельня обслуговує мікрорайон вулиці Володимирської, де встановлено 4 потужних котли із сучасною автоматикою. Загалом до теплоцентралі міста підключено 19,2 тисячі абонентів.

      У 1999 році здано в експлуатацію адміністративно-виробничий корпус. Поліпшено умови праці інженерно-технічного персоналу, запрацювала механічна майстерня. Для робітників побудована лазня-сауна. Відділ збуту комп`ютеризований, що суттєво полегшує роботу з абонентами. Важливу роль у ліквідації аварій і своєчасному та надійному постачанні тепла відіграє оперативно-диспетчерська служба. Третина об`єктів автоматизована. Технічна база підприємства відповідає встановленим вимогам - є 2 потужних крани, 15 автомобілів, спецмайстерня на шасі автобуса, 2 екскаватори, 2 трактори і великий набір ремонтно-технологічного обладнання. В осінньо-зимовий сезон на підприємстві працює 380 чоловік. "Ковельтеплокомуненерго" за своїм рівнем експлуатації та обслуговування є кращим в області. Свідченням цьому є не тільки безаварійна робота тепломереж, але насамперед те, що від різних підприємств прийнято в занедбаному стані близько 10 котелень, які відремонтовано і реконструйовано, а в окремих випадках замінено. "Ковельтеплокомуненерго" надійно і ефективно вирішує проблему сучасності - створює затишок і тепло в багатоповерхових оселях. Його розвиток і надійну роботу забезпечував В. Бойко, а з 1998 року - Я. Андрейків.

Вузол зв`язку
      Перша міська телефонна станція царської Росії була відкрита в Києві 1 квітня 1886 року. У 1914 році тут вже було 4128 абонентів - один телефон на 62 жителі. Взагалі місткість станцій для міст типу Києва тоді була не більше 5000 номерів. У Ковелі нині є 16 тисяч абонентів - один телефон на 4 чоловіки.

      1895 року в нашому місті збудували гарне приміщення контори зв`язку. В ті часи послугами цієї контори користувалася Леся Українка. Саме тут забезпечувалися її контакти з визначними діячами культури М. Драгомановим, М. Лисенком, П. Стариць-ким, І. Франком та іншими. Контора зв`язку розташовувалася на вулиці Луцькій (тепер Незалежності). Доставка пошти здійснювалася кіньми. Обіч дороги на Луцьк збереглись історичні поштові будинки у селах Воля-Любитівська і Копачівка.

      В 1922 році запроваджено продаж газет і поштових листівок. Друга світова війна залишила після себе руїни, в тому числі й від поштової контори. А без зв`язку відбудова міста, зрозуміло, була неможливою. Тому вже в липні 1944 року в дивом уцілілому двоповерховому будинку відкрили нову контору зв`язку. Встановлювалось необхідне обладнання. Працівники жили одним бажанням - забезпечити зв`язок для відбудови господарства.

      Самовіддана праця завжди приносить добрі результати. 1951 року діяло 4 відділення зв`язку, встановлено 227 телефонів, 2 телеграфних апарати. Через десять років Ковель вже мав 15 відділень зв`язку. Встановлено 609 телефонів, обсяги надання послуг зросли удвічі. У 1968 році зв`язківці перейшли в нове прекрасне приміщення АТС з просторими залами для обслуговування людей. В тому ж році здійснено механізацію трудомістких процесів, особливо в поштовому відділенні. Монтується нова АТС на 2200 номерів. Кількість абонентів, включених у загальну міську мережу, зросла до 3500. Введено в дію телетайп і автоматичний міжобласний зв`язок.

      Держава вшанувала кращих зв`язківців. Сортувальниця К. Кондратович, телефоністка К. Місюра - нагороджені Орденом Трудового Червоного прапора, начальник вузла зв`язку С. Морозюк - орденом "Знак Пошани", 26 чоловік - медалями. Ковельському вузлу зв`язку присвоїли звання "Підприємство високої культури".

      Непомітно летить час, але помітно поліпшується зв`язок. У 1976 році ковельчани звітували про завершення автоматизації телефонного зв`язку в селах району та міжміського зв`язку. Збудовано потужний телеретранслятор. Коли налагодили нову автоматичну апаратуру для внутрішнього обласного зв`язку, число абонентів зросло удвічі. Тільки в місті діяло 7 відділень, споруджено нові приміщення зв`язку в Ковелі-2, в селах Грив`ятки, Білин, Мельниця, Свидники, Новий Мосир. Встановлено 2 тисячі секцій абонентських шаф для листонош.

      У 1999 році надійний електрозв`язок забезпечує міськрайтелеком. Серце зв`язку - це автоматичні телефонні станції, яких діє 4. АТС-2 - декадно-крокова, АТС-3 - координатна, АТС-ПСК-1000 - чешська станція і найсучасніша АТС-4 квантово-електронного типу. За встановленими станціями можна простежити історію розвитку зв`язку. Декадно-координаційна центральна станція, скажімо, - це розробка ще 1894 року, а виготовлена вона була аж 1954 року. Загальна місткість станцій - 16 тисяч номерів. Від цих 4 станцій тягнеться декілька тисяч кілометрів телефонних кабельних ліній. Більшість з них працює в режимі цифрової системи передачі інформації.

      Між станцією АТС-4 по вулиці Володимирській і центральною АТС прокладені найновіші оптично-волоконні кабельні лінії. Затухання сигналу в цих лініях на відстань від центру до Володимирської майже дорівнює нулю. Кабелі працюють на найновіших американських з`єднувачах. Ковельська мережа зв`язку підключена до систем "Укрпак" та "Інтернет".

      Поряд із сучасним обладнанням і кабельними лініями збереглись повітряні телефонні лінії - майже 1000 км. Модернізовано мережу міжміського і міжнародного зв`язку. Кожен ковельчанин із свого телефону може з`єднатися з будь-яким містом України чи світу. Адже мережа підключена до Луцької центральної станції (КРАЦ),-через 480 каналів райтелекому і 1020-ТУМСА.

     У 1999 році запроваджується таксофонна карткоприймальна схема. З будь-якого таксофона, вставивши електронну картку, можна телефонувати в різні точки Ковеля, України й світу. Для надійності та швидкого реагування у випадку пошкодження АТС має систему діагностики, яка негайно може знайти місце пошкодження і визначити його характер. До станції райтелекому включена найновіша система мобільного зв`язку, який діє з будь-якого місця, в тому числі й з автомобіля чи будинку. Він може з`єднати вас з будь-яким містом світу.

     Паралельно із системою електрозв`язку функціонує радіомовлення, яке здійснюється через 8 радіовузлів. Щоправда нині жителі міста й району мають лише 16 тисяч радіоточок, а донедавна їх було 40 тисяч. Радіо переходить на ефірне мовлення, яке дає змогу ковельчанам слухати передачі п`яти програм. Вся система абонентського обліку комп`ютеризована.

      Надійну роботу електрозв`язку забезпечує сучасна виробнича база, яка складається із 16 спеціалізованих автомобілів та спецмеханізмів. У колективі працює 230 робітників і ІТП. Крім виробничої діяльності, підприємство дбає про розвиток соціально-культурної сфери. Для дітей працівників є оздоровчий табір на озері "Пісочне". За здешевленими путівками зв`язківці оздоровлюються у санаторіях. Райтелеком має медпункт, їдальню, стоматологічний кабінет, сучасну побутову базу.В історію Ковельського електрозв`язку вписані імена організаторів:
  • А. Гнатюк - 1939-1941 рр.;
  • А. Шевченко - 1951-1956 рр.;
  • І. Шура - 1956-1967 рр.;
  • С. Морозюк - 1967-1991 рр.;
  • Б. Кошлатий - 1991-1998 рр.;
  • Г. Межов - з 1998 р.
      На залізниці, заводі "Ковельсільмаш" діють локальні АТС. В місті є потужний ретранслятор, який забезпечує міжнародні канали спецзв`язку, мобільний зв`язок і майже всю систему телевізійного транслювання для Волинської області.

      У 1995 році відбулася реорганізація. Електрозв`язок відділили від пошти. Ковельпошта має надійну основу. Здійснено комп`ютеризацію виробничих процесів. Доставка пошти забезпечується автомобільним транспортом.

Житлово-експлуатаційні контори
      У книзі "Феодальні міста України XV - 60 роках XVI століття" історик П. Сас пише, що Ковель належав до середніх міст. Малими містами вважалися такі, як Миляновичі, Вижва, де налічувалося близько 200 будинків. Середні міста - Житомир, Луцьк, Дубно, Ковель - від 200 до 700 будинків. Великі міста, приміром Київ, Кременець, налічували більше 700 будинків. В XVI столітті торгово-ремісничого населення в Ковелі було 260 чоловік, що становило 36 відсотків всіх мешканців міста (всього жителів було близько 1000 .).

      Звичайно, як і інші міста, Ковель не стояв на місці, а розбудовувався. В кінці XVIII століття тут з`явилися добротні дерев`яні будинки князя і княгині Яблунівських. Після переходу міста під юрисдикцію Росії, царський уряд всі будинки, що належали польським магнатам передав російським чиновникам. Війна 1812 року не обминула місто, багато будівель було спалено і зруйновано. По війні розпочалася відбудова. З`являються двоповерхові будинки, що прикрашають місто. Після Першої світової війни місто заліковує рани і знову відбудовується. З 1932 по 1937 рік в Ковелі спорудили 463 будинки. Як стверджує професор Свєшовський, у 1937 році в місті налічувалось 4590 житлових будинків, 36 тисяч чоловік населення.

      Після Другої світової війни тут залишилось всього третина житлових будинків і то на окраїнах. Ковельчани доклали титанічних зусиль до відбудови житлового фонду. З`являються нові мікрорайони з багатоповерховою забудовою. Сучасний же житловий будинок - це складний архітектурний, будівельний і технічний комплекс. Він насичений мережею електро-газо-водоканалізаційних систем і обладнання. В будинку діють ліфти. Експлуатація цих складних об`єктів вимагає високої професійної підготовки персоналу і значного технічного забезпечення. Збільшення об`єктів житлового фонду вимагає вдосконалення управління. В 1971 році в місті було 4 будинкоуправління. В тому ж році відбувається реорганізація і на базі будинкоуправлінь створили житлово-експлуатаційну контору. Спеціалізовані дільниці перетворюються в самостійні організації. Так, в 1978 році відокремлюється дільниця тепломереж. Новим кроком в роботі ЖЕК було створення в 1982 році оперативно-диспетчерської групи.

      Нова одиниця - це формування швидкого реагування на аварійні ситуації в системі обслуговування будинків. У 80-их роках розбудовується мікрорайон по вулиці Володимирській. Нове сучасне житло з 9-поверховими будинками вимагає більше уваги, тому в 1983 році відкрили нову контору - ЖЕК-2, що розмістилася по вулиці Пугачова, нині Д. Галицького. Пошук шляхів вдосконалення управління призводить до відокремлення вуличних двірників в мале підприємство "Попелюшка". В минулому швидкі темпи зростання обсягів виробництва забезпечували бюджетні видатки на капітальний ремонт житла. Для цього спеціально створюється ремонтно-будівельне управління, яке освоює близько 1 мільйона крб. щорічно. Житлово-експлуатаційні контори займаються виключно дрібним і поточним ремонтом житла. Торік ЖЕК-1 і ЖЕК-2 обслуговували 600 багатоквартирних будинків, з яких 112 - ветхі, 1 - аварійний. Квартир в цих будинках - 10076. Необхідно зазначити, що житловий фонд міста Ковеля набагато більший. Своє житло мають будівельне управління, будинкоуправління залізничників, ПМК-22, ПМК-62, кооперативи, військові частини і т. п. Місцева влада наполегливо працює над поліпшенням роботи комунальних структур. У 1998 році проводиться нова реорганізація, під опіку ЖЕК повертаються вуличні двірники. Проте виробничо-технічна база житлово-експлуатаційних контор нині є слабкою. Бракує транспорту, недостатньо розвинуті механічні й столярні майстерні. Скорочення фінансування призвело до згортання робіт по капремонту. Життєзабезпечуючі системи будинків час від часу дають збої. Хоч все пізнається в порівнянні. На^фоні занепадаючих промислових підприємств міста контори по обслуговуванню житла виглядають мобільними з достатнім цілодобовим ритмом робіт. Керівниками житлово-експлуатаційних контор були А. Сарапін, Г. Заблодський, М. Солтис, А. Семенюк.

      На порозі XXI століття будівництво житла за рахунок державних фондів по суті припинилося. Споруджуються добротні приватні оселі. Житло будують і окремі кооперативи за дольовою участю підприємств.

       Збільшення фонду майна міста поки що не передбачається. Сьогодні тут діють різні структури по утриманню житла: це кооперативи, товариства власників і підприємства... Але попри все, наймобільнішими і найефективнішими залишаються підприємства по ремонту і експлуатації будинків, що належать місцевій владі (виконкому). За ними майбутнє.