Новини
Особистості
Центр правової допомоги
Ковель туристичний
Газета "КОВЕЛЬ СЬОГОДНІ"
Презентації
Ковель і видатні люди
Історія
Суспільно-політичне життя
Соціальна сфера
Економіка
Освіта і наука
Культура
Релігія
Спорт
Стратегія розвитку
Зовнішні зв`язки
Пісні
Журнал ПТАХА
www.muzprostir.com.ua - Все про музику на одному сайтi!

Коломия

Музика архітектури

Музика архітектури
     Місто Ковель опинилось в такому становищі, коли жодної споруди XII або XVII століття тут, на жаль, не збереглось. Волиняни гордо показують гостям замок Любарта в Луцьку, розказують про духовну столицю Волині - Володимир та його храми, про захисні вела Холма. Ковельчани притихають. Архітектура - це музика душі. І ця музика минулого, як не прикро, ковельчанам грає сумні мелодії руїн та згарищ. Лише за окремими, скупими писемними згадками можна відтворити рівень їх культури в минулому, і в ній - архітектури. Якщо вдатись до знайомої нам термінології, то ковельчани пережили ренесанс, скупались в неспокійному барокко і блукали в еклектичній мішанині стилів, пізнали готику, не оминули також і сучасного модерну. А може, й не було цього всього. Ми просто звикли прив`язувати європейські стандарти до свого життя, щоб показатися не відсталими від інших народів. Навіщо українцям усе це? І сьогодні сучасний селянин не розуміє цієї хитромудрої термінології. Маємо раз і назавжди "затвердити" свій самобутній високий рівень культури і свій неповторний стиль української архітектури.

      Загляньмо в писемні згадки минулого, де неодмінно знайдемо підтвердження нашої тези. М. Іванішев залишив нам спогад-опис Свято-Троїцької церкви. Це була дерев`яна будівля початку XVI століття. Церква мала одну баню і була покрита гонгами. Дерев`яні двері були на залізних петлях. До церкви прибудована дзвіниця, яка мала 4 дзвони. Церковне місце не огороджене, а тільки омивається річкою Турією. При церкві - білий будинок з двома вікнами. В будинку кахельна зелена піч. З хати є хід до комори, за перегородкою. Кухня, а за нею клуня покриті соломою. Навпроти - дерев`яний хлів з навісами.

      Ченці шукали "пустинь" подалі від міст і сіл. Свято-Троїцький монастир, відділений від світу рікою і болотами, був саме таким місцем. І сьогодні добратись до цієї місцини важко. Немає довгої дерев`яної кладки до храму. На острові, який підноситься над навколишньою болотною рівниною і пересохлою Турією, тихо шелестять недревні дуби і нестарі липи. Добре вимальовується смуга кам`яного фундаменту, розібраного місцевими жителями. Там, де був вівтар і молились віруючі, виросла молода осика. Чому осика - це загадка. Болото відділяє острів від суші. Кажуть, що коли церква горіла, то речі пощастило врятувати, то ж десь має бути і чудотворна ікона святого Миколая-чудотворця.

      В уяві чітко постають прості форми української середньовічної архітектури. З-під ґонтового даху виглядає простий орнамент, що змійкою біжить по периметру. Ішли віруючі із навколишніх сіл до гарного українського храму, до святого місця, щоб поспілкуватися з Богом.

      Стилем і формою цієї прекрасної дерев`яної архітектури позначені й інші храми. Бо це не одинокий витвір якогось архітектора, це великий пласт культури, який нашаровується впродовж століть. Він має настільки унікальні форми, доцільну внутрішню структуру і високу захищеність від сил природи, що не потребує якогось модерну, а з глибини XVI століття впевнено `приходить до кінця ХХ-го. Досить наочно видно це по еволюції інших ковельських святинь. Простежимо нашу тезу по Свято-Воскресенському собору. Антін Бужанський пише: "В одному старому документі зберігся опис цієї церкви. З нього ми довідуємося, що була ця церква дерев`яна, з трьома банями, покрита ґонтами. Окремо від церкви стояла така ж дерев`яна дзвіничка. Церква, як видно з цього опису, нагадувала галицько-гуцульський тип, що його ще тепер можемо бачити в селах Галичини. Цінна пам`ятка української церковної архітектури, на жаль, не достояла до наших часів. Згоріла вона 14 червня 1718 року, а в середині цієї церкви згорів цілий музей предметів, виконаних найкращими майстрами того часу".

      Цю ж церкву, як дуже гарну, згадує і М. Теодорович. Він пише, що дзвіниця знаходилась біля церкви і мала 4 дзвони. П`ятий, найбільший, був привезений з Володимира. Володимирці люб`язно надали його в оренду ковельчанам.

      Духовні храми, побудовані з дерева, не були захищені, особливо від вогню. Воскресенська горіла за свою історію 4 рази. Але церква відбудовувалась, не змінюючи своїх форм. У 1782 році після пожежі будується нова Воскресенська церква, план якої склав пресвітер. Без проектних інститутів народ напрацював велику скарбницю свого архітектурного стилю. Відмітимо ще раз, що церква побудована на дерев`яних підвалинах, оббита дошками, покрита ґонтами. У довжину вона мала 20 аршин (1 арш. - 71 см), ширину - 9 і висоту - 18 аршин. При вівтареві з північної сторони влаштована паламарня, а із заходу, при вхідних дверях, -  притвір. Цвинтар мав довжину 55 і ширину 42 аршини. Тут же побудована дзвіниця.

      Якщо Воскресенський собор до другої половини XIX століття залишився тільки в згадках дослідників, то сусідка цієї святині - Благовіщенська церква XVI століття, з невеликими змінами дожила аж до 1962 р. і викликала в нас унікальну думку про високу майстерність українських зодчих. Починаючи з 1505 року, в своїх простих дерев`яних одежах вона вистояла війни і стала унікальною історичною пам`яткою архітектури на Волині. Історик П. Сас в книзі "Феодальні міста України ХV-ХУІ ст." докладно описує конструкцію цієї споруди. Древні архітектори і майстри застосовували "особливий конструкційний прийом - залом. На квадратну в основі кліть-зруб накладався дах у формі зрізаної піраміди, на якій встановлювався вертикальний зруб, що покривався пірамідним верхом. Для перекриття використовували верх восьмигранної форми, що придавало будові чітко виражену архітектурну індивідуальність". Унікальні царські врата зберігаються в Київському музеї. Доля, особливо у XX столітті, поклала на цю святиню благородну місію нести прапор української православної віри. В часи польського духовного і національного гніту в цій церкві ЗО років правив українською мовою Іван Губа, майбутній архієпископ. Саме він із пошкодженої церковної споруди за короткий час створив у 1928 році центр української духовності. І ззовні, і в середині церква вигравала національними кольорами. Споруда була повністю підпорядкована українським канонам церковного будівництва. Мінімум прикрас, одна баня, оббита дошками і покрита ґонтами із стандартними прибудовами з заходу біля входу і по боках, вона через віки стояла, мов еталон для інших. Коли ми згадували, що один із проектів Воскресенської церкви був розроблений пресвітером, то із впевненістю можна допустити, що форму, розміри і структуру він запозичив у Благовіщенської церкви, розташованої за якихось 100 кроків.

      Кожне місто має своє обличчя, яке може бути тільки в нього. Обличчя Ковеля - це його святині, які ні з якими іншими не сплутаєш. Древні зодчі були надзвичайно мудрими. Якщо глянути на карту "старого міста" початку XIX століття, то можна побачити, що гостя, який в`їжджав у місто зі сторони Володимира, зустрічала гарна Хрестовоздвиженська церква. Впершись у цю святиню, дорога розходилась по обидва боки від церкви в середину міста. Дерев`яний храм стояв при в`їзді, мов візитна картка Воскресенського собору та інших святинь. Дзвіниця побудована окремо. Високо на вежі стояв годинник, куплений на кошти священика А. Страшевича.

      У XIX столітті дерев`яна споруда стає на кам`яний фундамент. І знову ми бачимо знайомі українські форми: одну баню, класичні прибудови, покрівля з ґонтів і таке інше. Простежуючи еволюцію духовних храмів Ковеля, ми простежуємо тенденцію до збереження ними своїх форм. Дерево має власні унікальні можливості і як підручний місцевий матеріал задовольняє всі потреби будівництва, яке дуже повільно переходить на кам`яні фундаменти.

      Десь за 25 кілометрів у напрямку Львова проходить Європейський водорозділ, з однієї сторони якого несе свої води гомінкий Буг. Торкнувшись Волині, ріка прямує на північний захід до Польщі. З іншої, ближчої до Ковеля, - пробігає тендітна Турія. Пробігши паралельно з Бугом, вона різко повертає до Ковеля. Турія не просто вододіл, вона початок таємничого Полісся з його неповторними традиціями, звичаями і культурою.

      Ковель - географічний центр Волині. Але як і 700 років тому, він розташований на крайньому кордоні Полісся. В уявах романтиків і фантастів постають загублені світи. Місто Ковель біля гамірної історії Луцька, Володимира, Холма спокійно, впевнено йшло своїм шляхом.

      Життя не стоїть на місці. У 1848 році, коли вже вкотре Воскресенський храм потерпів від пожежі, протоієрей Ол. Радкевич виявив активність і зумів домовитися з високим начальством про спорудження кам`яної церкви на 700 душ. Кошторис будівництва виглядав досить вагомо - 47 тис. рублів. Але цей проект був відхилений. Після тривалої бюрократичної тяганини з`явився новий, дешевший - на 400 віруючих. Автором проекту був Олексій Скуратов. Іконостас змайстрував О. Мурашко. Ікони писав мінський іконописець, відомий художник Зотов. Головним підрядником виступав мешканець з Чернігова Єфім Чикін. Церква будувалась під особливим контролем спеціальної комісії. На спорудження запросили робітників високої кваліфікації. 16 жовтня 1877 року архієпископ Волинський Димитрій відкрив і освятив нову кам`яну святиню, яка вірою і правдою служить ковельчанам і сьогодні.

      Царська Росія творила свою велику політику на заході. Сам генерал-губернатор Грессер увалено стежив за будівництвом храму. Саме за його клопотанням купець Фінляндський пожертвував церкві великий дзвін на 53 пуди. Дзвін дарувався в ім`я пам`яті благополучного царювання государя імператора Олександра II. Московський митрополит Інокентій пожертвував собору ризницю та інші церковні речі. 5000 рублів пожертвував на Ковельський Воскресенський храм московський купець Мілютін. Магістрат виділив землю під богадільню. Свої пожертви, як завжди, робили парафіяни. Храм представляє собою кам`яну споруду з п`ятьма банями і в своїй основі має вигляд хреста, до фасаду прибудований присінок, на фронтоні якого є розпис: зустріч Ісуса Христа з Марією Магдалиною після Воскресіння. Трохи більший притвір завершується масивним хрестом, звідки конструкція піднімається до малих бань і в центрі - до великої; всередині з західної сторони над входом розмішені хори. Різьблений вівтар і розписи апостолів Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці і святих творять атмосферу піднесеності та величності. На стіні розмішена ікона з золотою карбованою ризницею, але ким і коли вона виготовлена - невідомо. Фахівці стверджують, що вона належить до ХVІ-ХVII століть. Ікона чекає свого дослідника. Храм всередині не дуже місткий. Архітектор намагався витіснити конструкції в сторони, зробити це до кінця не вдалось. Вхід на хори такий вузький, що ним ледве можна пройти. Церква має три входи і оточена кам`яною огорожею. Воскресенський храм і сьогодні є одним з найкращих історичних пам`яток архітектури XIX століття.

      Ще однією церквою, що приписана до Воскресенського собору, є Михайлівська. Побудована вона 1903 року на центральному кладовищі. Храм увібрав у себе риси псевдоросійського стилю, який панував в архітектурі ХІХ-ХХ століть. Ця пам`ятка архітектури початку XX століття належить до рівня місцевого значення. Невелика цегляна споруда з п`ятьма банями, яка, однак милує зір. Вхід до церкви - через невеликий присінок - розташований з півночі. Фасад оздоблений простим орнаментом. Між хрестами і деревами Михайлівська церква ніби відокремлюється від вулиці Незалежності і постає для служіння душ, що пішли з цього світу. Вона із своєю центральною видовженою банею немов передає молитви цих душ до неба.

      Через якихось 200 метрів на схід, обминувши пам`ятник жертвам Другої світової війни, неначе ступила крок вперед до людей церква Андрія Первозванного. В цій споруді змішались стилі і обнялись віки - кінець XIX століття і кінець ХХ-го, немов для примирення взялись за руки православна і католицька архітектура. Стара католицька каплиця бездуховною владою використовувалась як комора для зберігання солі. Пізніше приміщення було відремонтоване і слугувало будинком панахиди. В роки незалежності місцева влада передала каплицю громаді церкви Андрія Первозванного. Завдяки активності й ініціативі священика цієї церкви Дмитра на пожертви громади була добудована дзвіниця з витягнутою вгору банею. Вхід у церкву розташований з північного боку. Над ним всередині розташовані хори. Віруючих зустрічає вирізьблений іконостас на високих з позолотою царських воротах.

      Стіни та іконостас прикрашені сучасними іконами, що вказують на основні життєві віхи Ісуса Христа. Фасад від вулиці Незалежності оздоблений трьома фресками святих. Це надає церкві неповторного вигляду. Впадає у вічі просторове вирішення: церква піднята над вулицею Незалежності та пішохідним тротуаром і наближена до самої вулиці. Вона немов запрошує перехожих до себе, у храм віри Божої. І водночас підкреслює глибоку суть української православної віри. Монументально і величаво, з банями зразка XII століття, що постали на високих стінах, виглядає Свято-Троїцький собор. Ця кам`яна споруда нині є найбільшим в місті церковним храмом. Вона має 7 бань. Вівтар білосніжний, оздоблений сучасними розписами та іконами. Всередині - просторий зал для віруючих. Храм споруджений з червоної цегли під розшивку. По периметру тягнеться змійкою простий орнамент. Церква розташована між залізничною лікарнею та школою №2, дещо віддалена від центральної вулиці другого Ковеля ім. Богдана Хмельницького і в просторовому вирішенні програє в порівнянні з іншими святинями Ковеля.

     Ковельський вокзал із своїм високим шпилем і символом міста - підковою запрошує до добра і щастя. Поряд церква, що будується, немов змагаючись з готикою, високо піднесла свій хрест. Це церква чудотворної ікони Почаївської і має слугувати віруючим, що перебувають у дорозі. Вийшовши з вокзалу, і повернувши ліворуч невисокими східцями-алеєю, ми приходимо в новітній храм. На передньому плані - монумент, зроблений у стилі комуністично-радянського модерну - чорнозелений паровоз. Своїм незграбним виглядом він перешкоджає нормальному сприйняттю архітектури вокзалу і церкви, тому чекає на переїзд в інше місце.

      У книзі польського дослідника католицьких храмів Волині Леона Понека "Святині Волині" стверджується, що Консульський костел побудований у 1591 році. Не можна погодитись з такою думкою, бо достовірно відомо, що в 1551 році королева Бона фундувала на костел великі суми і надавала великі привілеї адміністратору та священикам. Так чи інакше, Ковельський костел має древню історію і займає достойне місце серед духовних святинь Ковеля й Волині. Ця стародавня споруда була дерев`яною, дах покритий гонтами. Відрізнялась своїми простими формами. Доля храму була, як й інших святинь, не простою. Кілька разів він схрещував свою духовну зброю з вогнем і горів. Але раз за разом поставав у своєму новому вигляді. Остання пожежа в 1854 році спопелила стару будівлю. Але при активних діях священика він був швидко відбудований. Цей костел, що стояв недалеко Благовіщенської церкви, збоку нового ринку і вул. Київської, дожив до 1945 року. Духовні святині являють нам дива-дивнії: подумати тільки, споруда з дерева пережила неушкодженою дві смертоносних війни і простояла майже сто років.

      Документи кінця XVIII століття донесли до нас окремі свідчення про тогочасні житлові, церковні та господарські споруди. Навпроти костелу розмістився будинок настоятеля. В ньому сіни, 8 покоїв і велика зала без вікон посередині. З правої сторони - приміщення для ксьондзів та вікаріїв. Навпроти - шпиталь. Усі будинки мають муровані комини, що піднімаються понад дахами. У господарській частині двору - велика клуня із засіками для збіжжя. Як і костел, усі будівлі покриті гонтами. Цей опис цікавий тим, що він відрізняється від класичної української традиції. У 1924-1931 роках в новому центрі міста був побудований (хоч і не повністю), кам`яний костел. Побутує легенда, що місцевому ксьондзу явилось видіння Божої Матері, яка святим духом сповістила, що у місті Ковелі буде побудований (найбільший) на Волині храм Божий. І будувати його має ксьондз. Явилось перед очі і видіння місця, де мав постати костел св. Анни. В кінці ксьондз почув пророкування, що костел знищиться війною. Ще було далеко до Другої світової, ще заліковувались рани воєнних дій 1914-1920 років. Ксьондз Шнарбуховський активно взявся за будівництво. Проект костелу розробив відомий варшавський архітектор Кенанович. Будівничим виступив Юзеф Кардаш. Найбільший в Луцькій дієцезії храм споруджувався у стилі готично-надвіслянському. Розташований він був у вигляді хреста з призначенням на каплицю для військових. Стелю оздобили елементами зірок та хрестів. Над входом виднілись фрески із зображенням єпископів та людей, що найбільше допомогли в спорудженні храму. Будівництво костелу продовжувалось тривалий час. У 1939 році на костел було виділено 2 мільйони злотих. Ксьондз Шнарбуховський так і не докінчив будівництво і пішов на вічний спочинок. Естафету перейняв відомий на Волині ксьондз Марко Токажевський, якого в 1941 році закатували енкаведисти. Війну костел перестояв, але при визволенні міста в 1944 році був поруйнований, а в 1945 розібраний повністю за наказом місцевої влади. Півстоліття католики Ковеля і не мріяли про новий храм. Вітер перемін дав можливість зареєструвати громаду св. Анни і з дозволу місцевої влади в місто був перевезений дерев`яний костел із села Вишеньки Рожищенського району. Історія храму успення Божої Матері починається з 1771 року. З невеликими змінами він дожив до 1996 року і зберіг свою структуру. Новим місцем для нього стала територія, де раніше розташовувався автобусний парк. Землю під костел виділила міська рада. На високому кам`яному фундаменті постала унікальна, найстаріша в Ковелі дерев`яна споруда. Біля входу на заході прибудований невеликий присінок. Дах покритий ґонтами, на фронтоні розміщений хрест. З обох боків прилаштовані дві цибулясті балі, що нагадують нам стиль барокко. В об`ємному плані костел схожий на квадрат, до якого примикають ризниці, в центрі й по боках - вівтарі, в Інтер`єрі - в сучасному оздобленні - чотири квадратні колони, що ділять основний об`єм на три частини, з яких центральна - найширша. Ці колони підпирають балки стелі. Над входом в західній частині влаштовані хори й орган. Вежі виконані в картинній конструкції. Зовні будівля обшальована дошками, вона має декоровані пілястри. Вікна, що по три з кожного боку, також мають прикраси сандринами. Бокові фасади підперті контрфорсами, які більше декоративні, аніж конструкції для міцності. Розпис ікон виконала місцева художниця Олена Цьомик. Храм унікальний і тим, що двовежова форма, як правило, застосовувалася в мурованій архітектурі. Таких дерев`яних двовежових костелів, що датуються XVIII століттям, на заході відомо тільки три. Крім вищеописаного, - є на Підляшші в Польщі та в Сокальському районі у селі Острівок.

      Від церковної архітектури перейдемо до цивільної, яка викликає не менший інтерес. Ковельчани пишаються своїм вокзалом. У 1907 році, попри труднощі будівництва (будівля постала на болотистій місцевості), Ковельський вокзал був зданий в експлуатацію. Проектував його відомий архітектор О. Вербиць-кий. У той час молодий зодчий працював на південно-західній залізниці і проектував відповідні об`єкти. Ковельський вокзал - одна з найперших його робіт. Крім того, він проектував віадук на станції Ковель, вокзал Голоби, товарну контору. Ковельську гімназію, Київський вокзал та інші споруди.

      Ззовні Ковельський вокзал виглядав дуже красиво. Будівля розташовувалася на висоті другого поверху і це надавало їй особливого вигляду. Центральний вхід прикрашали дві вежі з високими стрільчатими банями. Поміж вікнами виступали прямокутні колони. Весь фасад був облицьований плиткою. Вокзал мав чотири входи. Фасад з півдня і півночі був однаковим. На висоті основи вокзалу з обох його боків ішли залізничні колії, по яких прибували звідусіль поїзди. Вхід до тунелю з боку міста теж вдало вписувався в загальну архітектуру. Всередині розміщувались зали для пасажирів І, II, III класів. Окрасою загального інтер`єру були мармурові колони. На той час станція Ковель входила до шістки кращих в царській Росії. Вокзал, який Пережив Першу світову війну, був зруйнований у 1944 році.

      Місту Ковелю везло на видатних людей, які примножували його славу. Дійсний член Академії архітектури, професор О. М. Вербицький залишив помітний слід у вітчизняному зодчестві. За проектами О. М. Вербицького будувались споруди в Москві, Батумі, Кишиневі. Він народився 27 вересня 1875 року в м. Севастополі. Початкову освіту здобув у реальному училищі. Відтак з друзями їде до Петербурга і вступає в інститут цивільних інженерів. Його високі здібності підтверджуються одержаними золотою і срібною медалями. У 1897 році, після закінчення інституту, він переїжджає до Києва, а уже в 1901 році розробляє фасад державного банку.

      Найбільше проектів молодий архітектор створив, працюючи на південно-західній залізниці. У 1909 році О. Вербицький починає педагогічну діяльність на вищих технічних курсах професора В. Пермінова. Тривалий час викладає на архітектурному факультеті Київською художнього Інституту, а потім - в інженерно-будівельному інституті. В 1937 році О. Вербицький стає професором. З 1945 року він - дійсний член Академії архітектури. До його визначних робіт належать оздоблення актового залу Київської політехніки, садиба в маєтку Богомол, споруда урядового центру в Києві та, звичайно, вищезгадані роботи у місті Ковелі.

      Сучасний Ковельський вокзал побудований на фундаментах, які проектував О. Вербицький. У 1952 році за розробками Харківського проектного інституту під керівництвом Є. Лимаря вступив у дію новий Ковельський вокзал. Сучасний вокзал набув стилю соцреалізму. Високий шпиль, що підноситься над містом, завершувався зіркою, заквітчаною вінком з символами пальмового листя. У роки незалежності зірка була замінена на символ міста - підкову. Окинувши оком сучасний мікрорайон, можна побачити юрму прямокутних коробок різної висоти й розмірів. Які слова можна підібрати під цю сіру невиразну музику архітектури? Будувати за індивідуальними проектами, з творчим нахилом було заборонено. Чередою йшли типові проекти. Соцреалізм в архітектурі творив для нащадків одноманітність і сірятину. Проект розширення мікрорайону по вулиці Володимирській передбачав спорудження багатоповерхових коробок із магазинами на перших поверхах. Наймудрішим, як правило, був перший секретар і він поставив вимогу змінити проект. Керівник проекту не розгубився, він на очах у високої комісії просто переставив коробки будинків на макеті в інше місце і знову запропонував комісії. Реакція була позитивна і він одержав похвалу від секретаря та реальне затвердження проекту.

      Розказують ще одну історію з архітектури сталінської доби, а саме - чому в Москві на будинках дахи з двосхилою конструкцією. Проектанти подали на погодження Сталіну проект розбудови Москви. Із зауваженнями та пропозиціями проект повернувся до проектантів. Біля креслень висотних будинків з односхилим дахом стояли помітки Сталіна у вигляді "галочки". Довго думали проектанти, що це таке. Сталіна повторно не перепитаєш, тому й прийняли рішення будувати двосхилі дахи і покривати їх черепицею. Затиснутий психологічний простір, в якому жила людина, був правилом і політикою вершителів нової ідеї. Казарми, гуртожитки, бараки, малосімейки, тісні автобуси - все це знищувало творчість, до нуля зводило значимість індивідуальності і примушувало радянського громадянина жити в умовах звичайного гетто. Архітектура житла та об`єктів промисловості була підпорядкована цьому непорушному правилу. Мікрорайони "Сільмашу", вулиці Володимирської, новітній центр міста нічим істотним не різняться. Пошук архітектурного непересічного вирішення при спорудженні Палацу техніки і культури імені Шевченка не вийшов за рамки стандарту і не створив ніякого стилю. Хоч за величиною зали він є одним з найбільших в області, але має вади в акустиці. Коробки, коробки, коробки.

      І лише в стороні цієї нагромадженої однаковими формами і конструкціями забудови стоять невеликі, одно- і двоповерхові будинки, що збереглись від кінця XIX - початку XX століть.

      Службовий будинок залізничників, розташований на вулиці Ветеранів, споруджений на початку XX століття. Він має слабо-виражений хрестоподібний план, близький до квадрата. Над входом виділяється балкон, а вище фасад завершується декоративним фронтоном. Будинок у просторовому сприйнятті вельми пластичний. Окремі деталі взаємопов`язані між собою, підсилюють гармонію сприйняття.

      По вулиці Театральній, 11 (нині готель "Ковель") будинок має Г-подібну форму. Головний фасад вдало вписується у структуру вулиці Театральної. Будинок є цікавим зразком національного модерну.

      За глибоким ровом від "старого міста" по вулиці Брестській, 23 розмістилась школа № 6. Будинок двоповерховий, споруджений у 1907 році. Будівля оздоблена деталями з цегли. На фасаді розміщено два входи. По периметру споруди - декоративний пояс.

      Фронтон будинку, де розміщувалась прокуратура, засвідчує вік - 1897. Це класичний тип архітектури кінця XIX століття. Невелика прибудова в центрі фасаду служить входом у середину приміщення, дала можливість раціонально розмістити службові кабінети і водночас створює декоративний колорит.

      Одноповерховий житловий будинок початку XX століття розташовувався по вулиці Ст. Бандери, 8. Декорації з цегли на його фасаді, два входи і просто двопохилий дах вражають своєю мудрою простотою і, разом з тим, красою.

      Ще один житловий будинок початку XX століття розміщений по вулиці Брестській, ЗО. Він прямокутний, одноповерховий, з входом у центрі. Фасад прикрашений капелюрованими пілястрами, вікна обрамлені тягами.

      Одноповерховий житловий будинок розміщений і по вулиці Брестській, 63. Він споруджений у 1907 році, прямокутний у плані. Основу композиції фасаду складає ритм вікон і дверей з арковим завершенням. Будинок цікавий, як елемент фонової забудови.

      Житловий будинок початку XX століття по вул. Незалежності, 120. Він триповерховий, з вузьким фасадом на вулицю, і своїми боковими фасадами та заглибленими балконами ховається в двір. Пристосований до ділянки, він має складну та незвичну форму, своєю архітектурою добре вписується в загальний комплекс, є характерним елементом фонової забудови. Будинок церковного притчу на вул. Грушевського, де нині розміщений військкомат - одноповерховий, прямокутний з мансардою у центрі, вхід позначений об`ємним виступом, фасад розділений пілястрами. Загальне стилістичне вирішення нагадує псевдобароккові форми.

      Житловий будинок початку XX століття по вулиці Незалежності, 122. В ньому розміщується поліклініка. Двоповерховий, з мансардою, розвернутий у глибину ділянки. Фасад симетричний і декоративний, представляє собою цінність фонової забудови.

      У житловому будинку початку XX століття, що по вул. Незалежності, 129, нині розташовується банк. Перший поверх реконструйований під магазин. Посередині - в`їзд для транспорту. Другий поверх має 15 вікон, що декоративно прикрашені виступами з цегли. Архітектурні форми сучасного магазину і старі декорації вдало пов`язані між собою. Будинок в роки Першої світової війни був штабом Вітовського (1916-1917 рр.)> а в 20-і роки використовувався для потреб ревкому. Має історичну цінність місцевого значення. І є не менш цінним елементом фонової забудови центральної частини міста. Будинок по вулиці Незалежності, 89 побудований у плані Г-подібної форми. Цегляний, двоповерховий. Кут будинку, що виходить на вул. Незалежності і Міцкевича, зрізаний та відсічений еркером, який завершується чотиригранним куполом. Фасад оздоблений дрібними декоративними деталями. Будинок тривалий час використовувався як аптека. Згідно з рішенням виконкому тепер у ньому музей Андроника Лазарчука. Свого часу місцева влада мала намір його знести у зв`язку з розширенням центральної вулиці, але громадськість запротестувала. Безперечно, він має архітектурну цінність і складає важливий елемент фонової забудови.

      Кінець XX століття призупинив будівництво промислових, житлових та культурних споруд. На сучасну карту міста раз за разом наносяться духовні центри із своєю гарною архітектурою. Ринкові відносини винесли на гребінь людей, які вже мають за що і хочуть будувати свої споруди в неповторному індивідуальному стилі. Цей процес є тривалим, але він поступово змінює обличчя міста. Музика архітектури продовжує творити свою новітню мелодію.