У Підпіллі

    Епілогом хай служить чудова поезія львівського поета Вакуленка-К.Володимира написана ним наприкінці 80-их рр. в часи „перебудови”:

   

    PUNK WAVE Бульвар нам – мамо, тато – невідомо,

    Підвали дітям, клей і наркота.

    Формалізуються дешеві аксіоми:

    Суспільству панки – бруд і суєта.

    Чуприни вітер. Чистота – банальна,

    Мєнти понтуються, у зоопарках шмон.

    Лискучий ірокез, совдепівська їдальня,

    Убогі кухні комуналок – наш притон.

    О’кей, ми покидьки! А що, земля ще чиста?

    Продукти західні впровадить дикий схід.

    Нас партія вперьод ведьот. Hasta la vista!

    Все неузгоджено. Аналізуймо хід…

    Ця поезія як сповідь людини, яка ні тоді (коли йому було 16 років), ні зараз не зрадила своїм ідеалам свободи, жодного разу не перетворившись на представника нової течії неформалів. А їх тепер не злічити: готи, емо, растамани, панки і ті, що невдало трансформувалися із гопників – бидлопанки тощо. А ще ж є бритоголові нацисти, які так вірять у силу свастики і заповідей Адольфа. Увесь цей підлітковий запал стати „кимось” і сіє усі ці субкультурні течії, хоча відмінностей у них все одно майже немає: пляшка пива – усім авторитетам авторитет. Ті роки, коли усе було дешево і сердито, позаду. Вибиті шибки, розбите скло і сходи без поручнів пустують, бо увесь молодняк знесений революцією „сліз і соплів” піднявся під чорно-рожеві знамена та імітує самогубство у своїх самотніх квартирах зліплених у будинки. Підпілля, за свою суттю, тепер потрібне лиш для людей без житла або для аж надто великих інтелектуалів, які зникають вечорами у підвальних культурницьких клубах, де збираються на богемні тусівки всілякі відомі літератори, режисери тощо. У Ковелі, щоправда, таких закладів не знайти. У нас, взагалі, все примарне і казкове: альтернативна культура як міф, який інколи оживляється концертами наших гуртів. Цьогоріч колективи „ На зламі дня” та „ Softminor” гостювали з виступами у Львові, а „ХТМ” відіграв у Костополі. Найбільшим місцевим святом рок-музики став фестиваль „Артерія”, куди з’їхалися багато хороших команд. Знову і знову повертаючись думками до витоків цивілізації, зі стриманим жахом уявляю , як там у завмерлих приміщеннях міста Прип’ять, де Чорнобиль… Там же рай андеґраунду! Усі, мабуть, про це думають, коли потрапляють у місця схожі на те, де вдруге в історії Ковеля минув мініконцертик для своїх і чужих.

    За ідейної настанови учасників ковельського гурту „Абсурд” відбулося неназване музичне свято, приурочене створенню гарного настрою. Обдерте приміщення музичної школи в суботу 11 жовтня вирувало. Різні, за своєю суттю, молоді люди прийшли на свято з єдиною установкою : відірватися, за майже безкоштовно (2 гривні у капелюх) і в оточенні друзів. Адже неформальна банда Ковеля складається із завжди одних і тих самих персонажів, які останніми роками оновлюються маленькими емо. „Коля з КОвеЛЯ” розігрівав публіку першим своїми моралістичними історіями разом із почесним гостем вечору – Вовою Грибом, вокалістом луцького гурту „Адевін?”. Їх дует розбив вщент усіх. Публіка, знайома з ексцентрикою Колі, не вгамовувалась підспівувати вже вивчені на пам’ять його пісні, серед яких „Українська мова”, „Катя”… Далі були „Хвилини тисячі мільйонів”, які своєю потужністю нагадали про силу музики, а вокаліст Олександр доводив силу власної голови, яка, здавалося, ось-ось лусне від перенапруги. Учасники колективу : басист Ронський, гітарист Йозік та ударник Макс, – разом уже 5 років, і що цікаво, їх виступи завжди віють їдкою правдивістю їх культової композиції „Насолода”. Завершували концертну програму учасники команди „Абсурд” у складі трьох учасників, які змусили усіх, хто стояв, тупотіти, а інших – хоча би посміхатися. На дворі швидко запанувала темрява. Рок-вечір не був показовим виступом за гроші із величезною відповідальністю. Свій серед своїх – таким гаслом можна озвучити наш мінімальний альтернативний концерт, що проходив на репетиційній базі „Softminor”, які теж були присутні на дійстві, але виступити в силу певних обставин не змогли. Попрощавшись із усіма, кого бачиш щодня або катастрофічно рідко, можна було продовжити вечір нічними пригодами або шкандибанням додому. Сусідні до місця проведення мешканці будинків нарешті втішалися мовчанням музичних інструментів, а дух року тим часом закрався у кожного, хто був на цьому заході, адже потяг до свободи завжди сусідить із простотою культурного життя, виразником якого і є красиве слово андеґраунд.

Максим Івануха

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *