Наші друзі
Контакти
Видання
До нас пишуть
ВІДЕО
Анонси
Архів
Торба
Фотогалерея
Кафеліт
Партнери
Цікаво про цікаве
Результати пошуку
Питання-Відповіді
Анонс номеру
Новини


   
НАШІ ДРУЗІ
КОВЕЛЬ. Історія та сучасність
Молодіжний портал Волині
Дух Волі - суспільно-політичне інтернет-видання
Світ молоді
Бандерштат
Каміло Хосе Села: думати, знати і бути вільним
    «Я пишу через самотність і говорю через самотність», – такі напівправдиві слова говорив про себе один із найвизначніших письменників Іспанії, Нобелівський лауреат з літератури Каміло Хосе Села. Людина, у серці якої одночасно жило шість мільярдів людей, глибоке презирство та велика любов до них.
Рубрика: Торба
У Луцьку – «Дурнєв+1»
     Сьогодні до Луцька завітали ведучі та незмінні обличчя популярної телепрограми «Дурнєв +1» телеканалу «ТЕТ» Олексій Дурнєв та Дарина Ши, – інформує «Волинська правда».
Рубрика: Новини
З Днем народження, «Намисто»!
     1 лютого виповнилось 3 роки фольклорному колективу «Намисто»!Кожна з дівчат-учасниць гурту – різностороння цілеспрямована особистість.      Певно, не всі знають поіменно «намистинок», тож знайомтесь:
Рубрика: Новини
Каміло Хосе Села: думати, знати і бути вільним
«Я пишу через самотність і говорю через самотність», – такі напівправдиві слова говорив про себе один із найвизначніших письменників Іспанії, Нобелівський лауреат з літератури Каміло Хосе Села. Людина, у серці якої одночасно жило шість мільярдів людей, глибоке презирство та велика любов до них.

Каміло Хосе Села народився 11 травня 1916 року в провінції Іріа Флавія. Його мати мала британське походження, а батько свого часу також займався літературою. Виховання його було воістину класичним: Села вивчав філософію, медицину та юриспруденцію в університеті Мадрида. Проте довчитися йому завадила громадянська війна в Іспанії (1936-1939 рр.), де Села воював на боці режиму Франко, поки не отримав поранення гранатою. Після того пішов у відставку, але, подейкують, продовжував працювати шпигуном франкістської армії. Згодом він буде використовувати отриманий досвід у своїх літературних творах. Як у цей час напише інший видатний письменник Ернест Гемінґвей: «Війна – одна з найважливіших тем. І громадянська війна – найкраща з воєн для письменника, найдовершеніша». Цей досвід головним чином переллється в розчарування та ядучий сарказм. Однак не тільки війна впливала на творчість письменника, а й, за його власними словами, хвороба та 70-томник іспанської літератури, який він мав змогу в той час прочитати. Це був основний чинник, який виховав непересічну письменницьку віртуозність, довершене володіння словом. Серед своїх вчителів Села передусім називав письменників покоління 1898 року (Мігеля де Унамуно, Піо Бароху) та Сервантеса.

У 1944 році Села одружується з Марією дель Розаріо Конде Пікавеа й у нього народжується син Каміло Хосе Села Конде, який став відомим антропологом.

Перша, а також одна з найвідоміших, робота письменника «Родина Паскуаля Дуарте» («La familie de Pascual Duarte») була опублікована в 1942 році в Мадриді й мала незаперечний вплив на іспанську літературу. Цією повістю Села започаткував новий стиль під назвою тремендизм, що характеризується напруженим сюжетом, частими сценами насильства, згущеними фарбами жаху. Це, безперечно, одна з найстрашніших та найсильніших за своєю експресією робіт Сели, яка була заборонена в Іспанії через аморальні сцени в тексті. За формою це тюремні мемуари головного героя, Паскуаля Дуарте, які автор нібито знаходить на прилавку в аптеці. Розповідь ведеться від першої особи, убивці, який оповідає про свою сім’ю, про формування власної особистості, про події, які привели його до тюремної камери, а згодом – і до шибениці. Багато рядків він присвячує своїм стосункам із матір’ю та причинам, через які він її вбив. Форма щиросердної сповіді, до якої вдається оповідач, змушує читача переживати разом із ним найгірші емоції та співчувати вбивці. У кінці автор ще й долучає два листи від священика та тюремного службовця, у яких вони висловлюють свої думки про Паскуаля Дуарте, розповідають подробиці його страти, а священик ще й робить припущення, що цей чоловік за інших умов міг би зійти за святого своєю набожністю в останні дні. Основна ідея твору – неможливість утекти від «проклятої крові», фатальної родинної та ментальної спадковості, яка підсилюється ще й жорстокою навколишньою дійсністю, якими б гарними не були бажання та цілі: «Вийшовши на волю, я зрозумів, що поля виглядають похмуріше, набагато похмуріше, аніж мені здавалося в тюрмі. У своїх мріях я уявляв собі землю, не знаю з якої примхи, усю в зелених луках, вкритих квітами, і налитих золотих нивах, на яких селяни старанно трудяться від зорі до зорі й весело співають пісень, маючи під рукою бурдюк вина, а в голові одні хороші думки; але після виходу я побачив пустирі, голі та сухі, наче цвинтарі, безлюдні й закинуті, як сільська капличка на наступний день після свята святої Покровительки». Такі настрої, а також манера виражати внутрішній світ героїв через описи зовнішнього світу єднає Каміло Хосе Села з його французькими колегами екзистенціалістами (Камю, Сартром).

Попри напружену атмосферу, новела вражає описом побутових деталей, звичаїв, характерів та стереотипів кожного з регіонів Іспанії. Вони виписані невимушено та легко, подробиці в Сели не втомлюють, а інтригують, роблять розповідь кінематографічною. Чим і скористався режисер Рікардо Франко, який у 1976 році зняв за новелою «Родина Паскуаля Дуарте» однойменний фільм. До того ж описи в Сели метафоричні, часто згущені до одного слова, однієї риси або й узагалі обходяться без слів: «І жила, як живеться, на кшталт циган» (характеристика своєї другої дружини головним героєм).

В образах Каміло Хосе Сели – уся Іспанія, просто така, як вона є, без прикрас, звичайна, ніби вигляд з вікна будинку або маршрутного таксі. І водночас така правдива, різка, ніби накидана грубими, але напрочуд яскравими мазками. Хоча тут не варто дивуватися, Села дуже любив подорожувати у своєму «роллс-ройсі» і об’їздив усю Іспанію від кордону до кордону, детально занотовуючи риси кожного з її облич, зарубки на деревах, маленькі деталі. Що й вилилось у численні подорожні замітки, есеї, опери, поезію. Найвідомішими є дві його подорожні книги «Подорож до Алкарії» («Viaje a la Alcarria», 1948) та «З Міньйо до Бадасоа» («Del Mi?o al Bidasoa», 1952).

Другим знаковим твором Каміло Хосе Села став роман «Вулик» («La calmena»), який був опублікований в Аргентині в 1951р. через заборону авторові друкуватися в Іспанії. І за яким у 1982 році режисером Маріо Камусом також був знятий однойменний фільм. Тут автор відходить від тремендизму, він розчарований у цьому стилі, який є надто оголеним, він вирішує приховати його в чорному сарказмі: «…мармурові столи були раніше надгробними плитами» тощо.

«Вулик» – це три дні з життя Мадрида, опис місця, а не людини чи події; це місце, що визначається людиною та подіями, нещасне сплюндроване місце в часи війни. Цей роман написаний у стилі фрагментарного об’єктивізму, також заснованого Селою, що характеризується критичним реалізмом сцен і героїв, яких більше трьохсот на близько ста п’ятдесяти сторінках опису вулика, де кожен із героїв – малесенька бджола, яка має окремо свою історію, але об’єднана з іншими однією маленькою справою – життям. Усі образи в романі виписані надто реально: жаль, гіркота, розпач, любов, надії, втрати відчуваються настільки гостро, наскільки можна відчувати почуття друга або знайомого сусіда в будинку. Тут його майстерність помічати й показувати у штрихах загальне, у деталях цілісне досягла найвищого свого піку. Рівночасно він не може втекти від себе, не може відмовити собі не помічати тільки чорне, тільки погане: усі людські слабкості, їхні погані звички; тут усі жінки курять, а чоловіки зраджують, бідні поети не вільні, а постійно думають про обід, багаті, усього на всього, хитруни, а середній клас – серце несвободи. Села засуджує це суспільство, яке застрягло у власній обмеженості та невдоволенні життям, бо не збирається щось змінювати. «Ні, ні, не впадемо, сеньйоре, – і гра продовжується – без віри, без надії, без радості, ніби вони здійснюють важкий обов’язок», – так відповідає авторові людство.

У своїй сатирі Села не зупиняється ні перед чим, серед його героїв є навіть папуга, який усім отруює життя нецензурними викриками. Загалом у романі дуже мало позитивних персонажів. У кожному він знаходить щось хворобливе, якусь ваду: скупість, дурість, розбещеність, слабкість, обмеженість, самовдоволення тощо. Лише діти, яких він іронічно називає янголятками, ще не встигли проявити своїх поганих рис, але одразу зрозуміло, якими вони виростуть, маючи безліч прикладів у великому місті.

«Наш час – час зухвалих суджень, ми беремо участь у спектаклі, на який дехто простосердо дивиться із залу, не дуже розуміючи, що відбувається, хоча насправді суть геть проста».

Зрештою, і роман закінчується невизначено: газетним повідомленням, текст якого автор нам не показує, очікуванням покарання та намаганням його уникнути, фрагментами, уривками, елементами події, про яку нам відомо тільки із мимовільних висловів персонажів. Таким чином, автор не дає виходу із ситуації, не нав’язує ніяких рішень, це особиста справа кожного. Він говорить: життя продовжується, без змін. Але усвідомлення проблеми – половина шляху до її вирішення. Каміло Хосе Села взяв на себе цю поважну місію: спробував окреслити напрямок усьому людству.

У 1957 році він став членом Королівської Академії наук Іспанії, а Король Хуан Карлос І призначив його маркізом провінції Іріа Флавія, де автор народився. Після шістдесятих років Села взагалі, здавалося, починає знущатися над словом, для нього немає меж у мові. У своїх коротких оповіданнях він імітує то жіноче істеричне, то чоловіче письмо, робить експерименти над формою оповіді. Наприклад, один із його романів «Cristo versus Arizona» (1988 р.) є не чим іншим, як одним реченням довжиною більше ніж сто сторінок.

У 1989 році він отримує Нобелівську премію з літератури, на церемонії вручення якої виголошує чудову промову: «Ми знаємо, що ми думаємо. Ми думаємо, бо ми вільні». А також знаходить своє друге кохання, Маріно Костану, радіо-журналістку, яка була молодша за нього на 40 років. Справжній приклад того, що життя і в 70 може бути на всю.

У 1995 Каміло Хосе Села отримує найбільшу премію Іспанії – премію Сервантеса, яку до цього патетично порівнював із лайном.

За своє життя Села написав стільки книг, що сама лише бібліографія займає кілька друкованих аркушів. Серед них: 13 романів, 7 книг поезії та драм, численні збірки оповідань, есеїв, критичних праць, перекладів із англійської, а також словники, зокрема «Секретний словник» («Diccionario secreto», 1968-1972 рр.), у якому він дає тлумачення «забороненої» лексики: сленгу, жаргонізмів тощо, а також «Еротичний словник» («Enciclopedia del erotismo», 1982-1986 рр.).

Помер Каміло Хосе Села 17 січня 2002 року в Мадридській лікарні від розриву серця, попередньо ставши причиною запеклих суперечок між його дружиною, сином та молодою коханкою. Його серце не витримало, переповнившись почуттями та переживаннями тих шести мільярдів людей, що там завжди жили.

«Але з іншого боку, навіть і без того, любов до людини ніколи не завадить» («Родина Паскуаля Дуарте»).

Анастасія СОКОЛОВА
Обговорити
Коментар:
Ваше ім`я:
e-mail:
Другий місяць року?
Попередній місяць Червень 2017 Наступний місяць
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ ВС
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Погода в Ковеле