Дует “Аркадій та Маліка” потрапив до півфіналу!

     Так мало кроків залишилося зробити дуету «Аркадій та Маліка» до переможного Олімпу. Минулого ефіру вони виконували дві легендарні пісні: першу – «Can`t Buy Me Love» (The Beatles) – драйвову, експресивну та гарячу, другу – «Дві зірки» (А. Пугачової) – ліричну, ніжну та пристрасну водночас. Глядачі були захоплені побаченим та почутим – дует потрапив до півфіналу!

     Щоразу Аркадій та Маліка на сцені «Х-фактора» доводять усім: суддям, глядачам і самим собі, що варті бути у фіналі шоу. Адже їх неймовірні виступи свідчать про творчу, наполегливу роботу над собою, про намагання вірно зрозуміти і втілити на сцені зміст пісень, які їм обирають. Аркадій та Маліка ростуть на очах своїх шанувальників, бо не шукають легких шляхів, а завжди йдуть найскладнішими. Вони завжди дістаються глибини запропонованого матеріалу, створюючи правдиву власну пісню з історією та сюжетом, яку переживають на сцені разом з глядачами. Без сумніву, дует «Аркадій і Маліка» у шоу «Х-фактор» займає особливе місце. Вони виняткові, не схожі ні на кого. Щоефіру вони дарують нам можливість глибше зануритись у надра невичерпної скарбниці краси життя, мистецтва слова та музики.

     Радіють перемогам та маленьким невдачам, критикують та хвалять, проте завжди розуміють та стоять за спиною лише рідні. Аркадій Войтюк (тато Аркадія) при нагоді їздить підтримати сина. Він був присутнім на 1-му, 4-му та 8-му прямих ефірах. Адже для сина важлива думка батька, який є для нього прикладом, авторитетом та найбільшим критиком. Аркадій Аркадійович дещо розповів газеті «Ковель сьогодні».

     – Ваші враження від шоу «Х-фактор» та від виступу Аркадія та Маліки?

     – Звичайно, кожен присутній у залі отримує величезне задоволення від виступу людей, які по-справжньому талановиті та мають Х-фактор. Дует «Аркадій та Маліка» – це вже одне музичне ціле. Виступи їх достойні. Проте вони мають і сильних конкурентів. Тому варто наполегливо працювати. Я завжди кажу сину, що було не зовсім так. Мої поради він бере до уваги та намагається використати.

     – Наскільки важливою для Аркадія є участь у цьому шоу?

     – Настільки важливою, що вибрав участь у шоу, а не навчання у медуніверситеті. Він дуже хотів потрапити у «Х-фактор».

    – Аркадій налаштований на перемогу?

     – Хто ж не мріє перемогти? Але як уже складеться…

     Отож, шановні прихильники дуету «Аркадій та Маліка», тепер тільки від вас залежить майбутнє Аркадія Войтюка, який вже не уявляє життя без сцени. Боротьба за місце у фіналі та відповідно перемогу набрала шалених обертів. Вона стає напруженою та часом безжальною. Тому кожен прихильник дуету має усвідомити, що саме від його активності та небайдужості залежить доля таланту! Дует «Аркадій та Маліка» потребує вашої підтримки!!!

     Наступного ефіру 17 грудня допоможіть вибороти перемогу для Аркадія та Маліки. Вони цього варті! У суботу о 19 год насолоджуйтеся шоу «Х-фактор» та

Надсилайте смс з текстом 06 на номер 7766 або телефонуйте 0-900-102-0-06 (лише під час ефіру!).

За матеріалами газети «Ковель сьогодні»

На цьому рукопис обривається…

Всі ми прекрасно знаємо, що 29 лютого буває лише раз у чотири роки. Відомий нам вигадник календаря вдало пожартував над тими, хто був змушений з’явитися на світ у цей день(…) А чому криза за останні півроку стала найбільш чутною теленовиною? Це ж найвеличніше шоу на Землі. У нас криза, у американців – depression, і всі так про це волають, аби банально розбавити медіа-простір, забитий перекинутими автобусами, ісламськими розборками і авіакатастрофами. Криза не вбиває, і у цьому її головне достоїнство(…) Шевченкові 9 березня виповнилося б 195 років. Навіщо відзначати день народження людини, яка біологічно не змогла б прожити таку кількість років? Лише мертві генії можуть так довго існувати!(…) А у „Птасі” мало бути інтерв’ю, але з ним виникли труднощі…(…) „Хвилини Тисячі Мільйонів” – це гурт створений у 2003 році, учасниками якого є п’ять ковельських хлопаків: Саша(вокал), Сергій(гітара), Артур(сопілка), Ігор(бас-гітара) та відсутній під час розмов Макс, під владою якого знаходяться палички, тарілки і барабани(…)

А тепер безпосередньо переходимо до розмов із „ХТМ”:

ОЛЯ: Де ви загубили Макса?

САША: Він не готовий, дуже зайнятий, бо працює на державу.

ОЛЯ: Зрозуміло, а коли ви усі познайомилися з її величністю Рок-музикою?

САША: З бабінного магнітофона „Маяк”, свідомого життя і, звичайно, „бітлів” і АВВА.

ІГОР: Касета гурту Metallica, другий альбом.

ОЛЯ: Брехня дратує?

СЕРГІЙ: Дуже.

САША: Доводиться брехати, але не близьким, не колективу.

АРТУР: Брехня є брехня, як її любити?

ОЛЯ: За яких умов можна залишатися колективом протягом п’яти років?

АРТУР: Ми – друзі перш за все, і нас об’єднує музика. Бажання творити перемагає будь-які розбіжності.

ОЛЯ: Що за проведений разом час ви взяли для себе?

САША: Багато проблем, мук.

СЕРГІЙ: Фінансових негараздів, злетів і падінь. Ми починали, коли скрізь був метал.

ІГОР: Він і зараз є.

ОЛЯ: Що б ви згодились продати за квиток на улюблений гурт?

СЕРГІЙ: Продав би щось лише за вхід на виступ власного гурту

ІГОР: Набір старих струн.

САША: Жалюзі, якби вони у мене були, ну і ще навіть усе зібрання Кастанеди, а потім знову би збирав… АРТУР: Є багато гуртів, на концерти яких цікаво навідатись, але останнє не віддав би ні за що.

ОЛЯ: Чи є у музикантів пенсійний вік?

АРТУР: Усі дружно поглянули на Сашика…

ОЛЯ: Як ви ставитесь до блаженних і божевільних?

САША: Хай живуть, аби нам не заважали.

СЕРГІЙ: Цікаво з ними співпрацювати.

АРТУР: Це нечесно щодо них, не стібайся!

ОЛЯ: Розкажіть про ваші стосунки із «Птахою».

СЕРГІЙ: Ненавиджу. ІГОР: Ти навмисно нас сюди завела?

САША: А мені дуже подобається реклама нашого Гарика.

АРТУР: І Німця…( авт. Чувак, який на обкладинці)

ОЛЯ: Чим чи ким є наш міський андеграунд?

СЕРГІЙ, САША і АРТУР: Не існує його.

ОЛЯ: Як триматися на плаву?

ІГОР: Не тонути.

АРТУР: Одразу виникає асоціація з г…м.

ОЛЯ: Що цікавого з вами відбувалося під час виступів?

СЕРГІЙ: Коли хтось після того, як відіграли, закричав «Спасіба, радниє!»

САША: Ми якось були хедлайнерами на одному з концертів, і наш виступ тривав 10 хвилин…

ІГОР: Коли у мене запитали, чи я читав Кастанеду.

АРТУР: Сашик облив мене пивом.

ОЛЯ: Коли вийде наступний альбом?

ІГОР: Він буде настільки застарілим, що ми не зможемо його заграти наживо.

ОЛЯ: На яких концертах ви виступали?

САША: Як на яких, на рокових. Були у Києві, Костополі, Львові, давайте прибрешемо – Сідней, Нью-Йорк…

ІГОР: Дубно

ОЛЯ: Які проекти вже реалізували і що у планах?

САША: «На зламі дня». Немає у нас альбомів..

АРТУР: А демки?

САША: У нас планується тісна співпраця з колективом «Джмоли»(халявні записи шукайте в інтернеті).

ОЛЯ: Історія створення найвідомішої пісні.

САША: «Легенда «Сумніви»». Спочатку ця божественна особа (Сергій) попросила мене поексперементувати, а потім він мав покласти це на музику. Мені довелося записувати мелодію на мобільний. Виникало багато скандалів…

САША: Ми насправді не любимо виступати, нас заставляли, ми ніколи не хотіли, ми студійний гурт без студії.

ОЛЯ: Чи можна уявити світ без музики?

СЕРГІЙ: Я уявляю світ тиші.

САША: Можливо, але без нашого існування. Я – не уявляю, я залежний від звуків.

ІГОР: Інколи мені хочеться музики, а іноді – ні.

САША: Не уявляю, ти ходиш по вулиці, і ніде не звучить Вона, навіть усередині тебе…

ІГОР: Ну хіба, якщо вітер сприймати, як музику. Мені потрібно від неї відпочивати.

САША: А мені – ні. Я від одних мелодій переходжу на інші.

АРТУР: НІ! Музика завжди є, а як це аргументувати – я без поняття. Все моє єство пронизане нею, якби це пафосно не звучало.

САША: Йому навіть сниться, що у нього сопілка замість горла.

ОЛЯ: Чим ви займаєтесь у буденності?

САША: Кризую.

СЕРГІЙ: Читаю книги.

ІГОР: Я останнім часом дивлюсь фільми, граю на гітарі, створюю нові мелодії.

САША: Витрачаю гроші.

АРТУР: Ходжу на роботу, а те, що з часу залишається – нічим не займаюсь…

ОЛЯ: Ким ви ніколи не були б?

САША: Не був би собою.

СЕРГІЙ: Жінкою.

ІГОР: Політиком.

АРТУР: Філософом і космонавтом.

ОЛЯ: Ким ви є насправді?

СЕРГІЙ: Енергетичним потоком.

САША: Я є я.

ІГОР: Я є тут.

АРТУР: Наступне запитання.

ОЛЯ: А тепер кожен запитуйте один одного, мені набридло. ІГОР: Саш, коли буде репетиція?

САША: Коли одужаю.

АРТУР: У чому сенс життя?

САША: Прожити його.

ІГОР: Коли закінчиться це інтерв’ю?

ОЛЯ: Це інтерв’ю не закінчиться ніколи. Воно триватиме вічно…ха-ха-ха.

Варто лише пороздумувати над тим, що то таке „Хвилини Тисячі Мільйонів” і ніяких аналогій не знайти. Вони не ганяються за модними тенденціями радіохітів, їх шизофренія належить виключно учасникам колективу, скорочена назва якого нагадує якісь заводи, машини. Наша провінція витримує важке звучання кількох закоханих у музику хлопців(…) Не дивуйтесь – це не „пташина” недостатність, просто у нашому інкубаторі відкрили відділ клонування, музичний кіоск(…) У Генпрокуратурі відновили розслідування загадкової смерті відомого українського композитора Володимира Івасюка. От диваки! Це ж минуло 30 років з часу, коли його знайшли у лісі під Львовом. Чому б їм не замахнутися на вирішення справ щодо смертей Кеннеді і Мерилін Монро, ги?(…) Відомий луцький гурт „Slap” у наступному номері (не факт) „Птахи” буде відповідати на нові запитання нашого кореспондента Світи Triassu Самчук(…) Хлопець, якого ти бачиш на обкладинці уособлює усю міць альтернативного крила нашого видання. Німець – це перемога зі сміхом на очах(…)Будь(…)Читай(…)Нас(…)

Оля і Макс

Поетичне „Відро хмар”

     Поезія – дивна країна, зі своїми законами, зі своїми будовами, надбудовами, фундаментом і навіть підземними ходами. У ній трапляються різнокольорові дощі, цілі пустелі снігів, усі пори року в один день. І ще багато чого, такого – різного на смак і дотик або й, узагалі, такого, що почіпати, спробувати і навіть побачити не можна, але воно точно існує.

     У цій країні всяке і всякі трапляються, але вхід тим, хто без поетичного слуху, нюху, а головне – відчуття і почуття, заказано. Можна прослизнути нелегалом, але як прослизнеш, так і вислизнеш.

    У ній можна подорожувати очима по рядках, можна пожонглювати римами, можна по самі вуха зануритися в метафори, можна приміряти будь-який епітет, йой…. у ній стільки всього можна!..

     А ще можна носити хмари відром. Власне, цією можливістю скористався Віктор Наумчик. У цьому впевнено переконує його друга книжка віршів (першою була „Історія однієї хвороби”) „Відро хмар”.

     Поки ще не пробуєш напитися з поетичного „Відра хмар”, а лише споглядаєш його, то вже позитивно дивує і вражає оформлення – своєю багатозначністю, неординарністю, філософськими підтекстами. Саме таким побачив і створив „Відро хмар” і віршів Віктора Наумчика художник Микола Кумановський. Треба бодай потримати книжку в руках, аби переконатися в цьому (і не тільки).

     Далі, звичайно ж, вірші. На що схожі вірші із „Відра хмар”? Поза сумнівом, на ковтки. А вже чого – хай кожен вирішує для себе сам:-). Можна почати не з першого ковтка, скажімо, із такого: „Під зливу треба стати босоніж і / сонце бачити в воді. / Й дівчата всі здаються ще гарніші, / коли вони не босі, а руді”.

     Але часом, особливо на зміну вітру, мабуть, хоча, може, на зміну кольору неба чи ще чогось (варіанти допускаються) змінюється і настрій або ж переходить на інший бік вулиці чи на іншу вулицю (і тут варіанти незайві): „Лезо долі шматує / крихти сухої надії / й плаче / від божевільного годинника / з чорними стрілками”.

     У Віктора Наумчика багато кольорів, багато не лише таких, які можна побачити, а ще й таких, які треба відчувати. Можна інколи під обкладинкою „Відра хмар” заплутатися у розкладених клубках, яких дуже багато, і просто не знаєш, який із них розмотувати, щоб вказав той або не той шлях (до чого? – вирішувати вам). Ще, до речі, можна, перечепившись за задуму, розтягнутися прямо посередині книжки. Але то нічого, чесно, бо ці вірші добрі, вони подадуть руку, риму чи просто рядок із заокругленим словом.

     Деякі із віршів я би трохи просіяла, хоча б легенько. Але то вже приватне право автора. Може, у нього просто немає сита:-)…

    …це так завжди, коли варто завершувати, важко з’ясувати, чим саме. Напевно, завершу тим, що скажу авторові, щоб він наповнював відра, глечики, кухлики і що вважатиме за потрібне, але обов’язково серце (і не тільки своє) поезією. А читачам – п’янких вражень від „Відра хмар”.

Оля Ляснюк

В людей,

які дивляться крізь кольорові вікна,

є двері, що самі відчиняються,

а по підлозі бігають їжаки

з грушками на спинах.

Якби мені зазирнути

у ліжко сонця

з фіолетового вікна вечора

і примоститись

під ковдрою заплющених волошок, –

то зима б заховалася

у гарячому відрі дощу

й чекала б,

коли їжак зненацька принесе мені

жовту грушку.

***

Між віями дерев тремтить, виблискує тепло

й чіпляється, мов п`яне,

за ліниву павутину.

Не відчуваю тіла –

ще такого не було.

Не говоріть зі мною, люди,

хоч хвилину.

Гриби понапивались –

ноги зовсім не тримають.

У молодої м`яти

закрутилась голова.

Суниці, ніби діти,

в морі тиші засинають.

Не говоріть до мене,

бо до чого тут слова.

Смерть

Нерухомі парасолі.

Дві троянди.

Окуляри

всі приховують думки.

Музиканти догравали

Цуценя тремтіло в полі.

Хтось

кормив його з руки.



Фантомний зір

Кошик чорниць,

зібраних на чубі лісу,

та чиясь біла смерть

сидять ув очах фантомами

й співають колискову:

один – що хоче цукру,

одна – що солі.

Тому, наразі,

сльози солодкі,

а сміх – скривився.

Віктор Наумчик

Громадські організації міста

     1. Асоціація захисту прав малого та середнього бізнесу “Підприємці Ковеля”

     Голова Разумнікова Світлана Олексіївна

     м. Ковель, вул. Степана Бандери, 9

     тел.: 5-15-25

     2. Фонд підтримки підприємництва “Бізнес-Центр”

     Директор фонду Оксенюк Микола Іванович

     м. Ковель, вул. Степана Бандери, 9

    тел.: 5-98-19


     3. Ковельська міська рада ветеранів війни і праці

     Голова Подолянчук Віталій Семенович

     м. Ковель, вул. Олени Пчілки, 17

     тел.: 5-19-36

     4. Благодійний фонд “Реабілітація”

     Голова фонду Корнієвський Георгій Олександрович

     м. Ковель, вул. Сагайдачного, 6а/12

     тел.: 3-33-44

    5. Міськрайонна організація української спілки ветеранів Афганістану

    Голова Савосюк Микола Іванович

    м. Ковель, вул. Незалежності, 56

    тел.: 5-52-72

     6. Ковельська територіальна первинна організація українського товариства сліпих

     Голова Клинова Ірина Володимирівна

     м. Ковель, вул. Незалежності, 113

     тел.: 5-95-32

     7. Ковельська територіальна первинна організація українського товариства глухих

     Голова Парвасюк Лідія Аврамівна

     м. Ковель, вул. Незалежності, 15а

     тел.: 5-03-52

     8. Ковельське відділення всеукраїнського об’єднання ветеранів

     Голова Крецун Василь Йосипович

     м. Ковель, вул. Степана Бандери, 7

     тел.: 4-58-48

     9. Ковельська міська громадська організація “Захист дітей війни”

     Голова Гарбарук Леся Петрівна

     м. Ковель, вул. Олени Пчілки, 17

     10. Благодійний фонд “Інваліди Чорнобиля”

     Голова Ілюк Володимир Іванович

     м. Ковель, вул. Незалежності, 23/72

     тел.: 5-26-36

     11. Громадська організація “Реабілітаційний центр”

     Голова правління Славікова Наталія Василівна

     м. Ковель, провулок Шевченка, 2а

     тел.: 5-15-34

     12. Ковельська молодіжна громадська організація «Дивосвіт»

     Голова Решетнік Оксана Володимирівна

     м. Ковель, вул. Грушевсього, 14

     тел.: 5-01-92

     13. Міська громадська організація “Спарта”

     Голова Дружинович Валерій Павлович

     м. Ковель, вул. Відродження, 12а

     тел. 5-34-54

     14. Ковельський міський спортивно-оздоровчий клуб «Апперкот»

     Керівник Рогатін Віктор Вікторович

     м. Ковель, вул. Левицького, 12/2

     тел.: 3-25-37

     15. Молодіжна громадська організація «Клуб – Олімп»

     Керівник Мілехін Анатолій Миколайович

     м. Ковель, вул. Незалежності, 61/53

     16. Ковельська міська філія “Союз українок”

     Голова Полякова Алла Михайлівна

     тел.: 5-39-88

     17. Ковельський міський осередок громадської організації “Союз Чорнобиль Україна”

     Голова Гулай Володимир Степанович

     м. Ковель, вул. Заводська, 9

     тел.: 5-48-90

     18. Ковельська станиця братства ОУН-УПА

     Станичний Осіюк Володимир Костянтинович

     тел.: 3-11-33

     19. Ковельське товариство польської культури ім. Єви Фелінської

     Голова Герка Вацлав Антонович

     м. Ковель, вул. Вербицького, 1

     тел.: 3-22-15

     20. Громадська організація «За життя»

     Голова Откаленко Андрій Володимирович

     м. Ковель, вул. Шевченка, 24

    тел.: (068) 191-59-92

     21. Асоціація «Особлива дитина»

     Голова Марчук Раїса Петрівна

     м. Ковель, вул. Чубинського, 17/1

     тел.: (099) 937-51-08

     22. Благодійний фонд «Мальва»

      Голова правління фонду Зінченко Ліза Прокопівна

     м. Ковель, вул. Театральна, 11

     тел.: (050) 838-04-05

     23. Благодійний фонд І. Омелянюка

     Голова правління Верчук Ігор Васильович

    м. Ковель, Івана Губи, 5

     тел.: (068) 562-84-65

     www.fondvolyni.com.ua

     24. МГО Молодіжний фонд «Наше майбутнє»

    Голова Дружинович Сергій Олександрович

     м. Ковель, вул. Полуботка, 23 (А/С 60)

     тел.: (066) 720-52-50

     www.mfnm.com.ua

     25. Ковельське відділення ветеранського громадсько-культурного товариства «Холмщина»

     Голова Шульган Сергій Петрович

     м. Ковель, вул. Володимирська, 81/123

     тел.: 4-55-65

ГО “Реабілітаційний центр”
Корпус Миру в Ковелі

День Незалежності з Махном

…Як воно було (погляд зсередини)
     Нагадаю, що батьком фестивалю є Олесь Доній та мистецьке об’єднання «Остання барикада», яким сильно дякуєм!

За кадром:

День перший

     Набагато людніший ніж вчора, організований приїзд-доїзд анархістів найколоритнішого штибу, які здебільшого погубилися на вчорашніх жеде та автостанціях. Пошуки місця для вкладання на ніч власного тіла, пошуки градусів у пляшках з-під мінералки, ознайомлення з траєкторією фестивальних дійств.

У кадрі:

     Екстравагантне дійство, що зі своєю анархістською репутацією просто-таки не поміщається у будь-які загальноприйняті формати – своєрідний вияв незалежності України, а також від нав’язаної попсової культури. Поєднання літератури та музики в рамках одного фестивалю стало родзинкою свята з Махном, а символічна постать Нестора Івановича – втіленням волі мистецького руху, правом на самовираження, перш за все в культурному плані. Ну і звичайно ж, патріотичне тло фестивалю – обов’язковий атрибут «Дня незалежності з Махном».

     Літературно-музичний андерграундовий фестиваль відбувався в основному на двох сценах славного міста Гуляйполе – великій та малій, що на стадіоні «Сільмаш» і в Будинку культури, а вели дійство запальні махновські хлопці Руслан Півень і Артем Полежака. Загалом, усе за сценарієм: саунд-чеки, проїзд тачанок гуляйпільськими просторами, козаки з оселедцями, анархісти з рушницями, театралізовані дійства на «Кінному полі», махновські читання з тачанки з участю таких поетів, як С. Поваляєва, С. Жадан, Г. Семенчук, Д. Лазуткін, О. Демченко, Л. Багірова, О. Чупа, а також білорусів, зокрема В. Рижкова, М. Мартисевича, Н. Манцевіча, В. Густава та ще багатьох не менш оригінальних творців поетичного слова.

На малій сцені розповідав свої «заборонені казки» Лірник, а в Будинку культури крутили фільми про Махна – словом, купа розваг на всі смаки й можливості змореного тіла аж до початку святкового концерту, який, власне, грали «Дримба Да Дзиґа», Сергій Жадан та «Собаки в космосі», «Фліт», «Топоркестра», Сергій Бабкін та «Мертвий півень». Але й на цьому крапки не поставиш: фаєр-шоу, барди, перфоманс від театру «homo ludens», пісенна ватра – такою була нічна програма першого фестивального дня.

За кадром:

     Вигуки: «Слава неньці Україні», кучкування навколо хлопця з гітарою, який співає «Лента за лентою», дружня трапеза в малознайомому колі, пошуки справжньої мінералки, бродіння по наметовому містечку, червоно-чорні, синьо-жовті прапори.

День другий

     Знаменитий махновський поетичний слем, анархічний і відвертий, який закінчився вигуками «суддю на мило» та продажем тільняшки Жадана за 50 гривень (такий собі аукціон). Продовжувалися літературні читання та показ фільмів, звичайно, теж махновських. На стадіоні, вже традиційний у фестивальному графіку, «Томатний лідер нації» згуртував бажаючих поцілити в обличчя рідних політиків помідорами, правда, обранці народу були не справжні, а намальовані. І, звичайно ж, «Поетичний боді-арт», теж традиційний, продовжив День незалежності на цілу шеренгу люду, охочого подивитися, як поети натхненно розмальовують оголені груди учасниць перфомансу.

     Зрештою, виступи «IQ-48» з Білорусі, «Крихітки Цахес» та гурту «Бум бокс» з України:-), гурту «Zdob si Zdub» з Молдови завершили фестивальний день, а фестивальну ніч завершили барди: В. Невельський, В. Пироженко, О. Саунд, Леся Рой та гурт «Телері», драм-фаєр програма і повстанська співанка.

За кадром:

     Непоетичний боді-арт, просто хлопець з гітарою, попивання залишків мінералки, графіті на стінках сусіднього намету, бажання зберігати свої фестивальні кеди, щоб дух анархізму був завжди з тобою, як пилюка, якою обліпило те панківське взуття. Ранок.

Тетяна Ворончук
Фотки Андрія Герасимчука

«АнтитілА» в твоєму місті!

    З початком нового 2011 року гурт «АнтитілА» активно розпочав концертну діяльність. Вже за три місяці колектив відіграв низку концертів у столиці й відвідав декілька міст України.

     Наразі триває фінальний етап студійної роботи над другим альбомом, який у найближчі тижні видасть компанія «Moon records». Також готується до перевидання перший альбом «Будувуду» тією ж компанією, в якому доповниться трек-лист новим реміксом на пісню “Бери своє”.

     На підтримку виходу в світ нової платівки гурт «АнтитілА» відвідає перші чотири міста: Херсон, Миколаїв, Одесу й Дніпропетровськ. В цих містах група презентує програму з якою представила Україну в Будапешті, де в серпні 2010 р. відбувся наймасштабніший музичний фестиваль Європи – «Sziget-2010».

     Крім цього, для шанувальників групи готовий ще один сюрприз – нова пісня “Весна-любов”, яку «АнтитілА» заспівали дуетом з відомою російською групою «Total».


     Концертний графік:

     8 квітня – Херсон, клуб «Аміго», Острів (ріг вулиць Патона і Шенгелія)
     9 квітня – Миколаїв, клуб «Аміго», пр. Леніна (Сіті-центр), 98
     10 квітня – Одеса, блюз-бар “Дикий Z”, вул. Преображенська, 66 (кут Успенської)
     16 квітня – Дніпропетровськ, клуб «Махiмум», вул. Глинки 2, “Міст-Сіті Центр”
http://www.navsi100.com/

З Днем Захисника Вітчизни!!!

     23 лютого – це свято усіх чоловіків, сильних світу цього, які захищають затишок своїх домівок, бережуть злагоду у своїх родинах, щоденно працюють заради добробуту своєї сім`ї, які є надійною опорою чарівної половини людства.

     Дружній колектив журналу “Птаха” щиро вітає з Днем Справжніх Чоловіків!!! Бажаємо усім вам міцного здоров`я, незламної волі, надійного родинного тилу, богатирського здоров’я, звершення всіх мрій і побажань та щасливих років мирного життя!
 

Рівненський облмуздрамтеатр повертається до життя

     Процес руйнації театру зупинився. Про це повідомив начальник міського правління капітального будівництва Олег Герман.

     Майже півроку тривав конфлікт між керівництвом Рівненського обласного музично-драматичного театру та будівельниками, які працюють під його стінами над спорудженням підземного торгівельного центру. Суперечка виникла внаслідок того, що під час будівництва на фасадній частині театру з’явилися тріщини, фасад почав осідати. За словами працівників театру, це могло стати причиною руйнації цілої будівлі і призвести до людських жертв.

     Рішення конфлікту знайшлося. Фірма, яка займається спорудженням підземного переходу проводить укріплення стін театру і всі витрати бере на себе. Як повідомив Олег Герман, на даний час руйнація фасадної частини театру зупинена, а також розповів про будівництво нової квиткової каси, яку за рахунок інвестора споруджує «Метроград-2». За його словами, вона розміститься над входом до підземки, зі сторони центрального продуктового ринку.
Євгенія Косар

Ковельські цвинтарі

     Ковельський цвинтар, або як його звали в народі “польські могилки”, зустрічає таємничим поглядом Михайлівської церкви. Храм і є для того, щоб берегти дух тих, що померли, передавати його живим. Зліва біля каплиці виділяється місце, де поховані протоієрей та священики. Гомоніли молитви до Бога і пішли по його волі: хто від віку, а хто за велінням його величності випадку. На одній із надгробних плит надпис: “Феодосій Іллюк, 28.03.1943 р. Вічний тобі спокій, дорогий і незабутній друже і батьку”. Це він загинув від рук коменданта Ковеля Маттеі (Мантеля). І нам ніби відкривається віко страшних подій окупації. За те, що втікали в ліс, і зрадили німців ковельські поліцаї, Мантель їхав і вбивав по вулиці перехожих. Священик Іллюк був дев`ятим, бачила цю трагедію племінниця і побігла до родичів. Вони й випросили тіло священика і поховали його як християнина. Інших каратель Мантель хоронити не дав – хай лежать для перестраху.

     З правої сторони біля огорожі – типовий для сталінських часів пам`ятник заступника голови міськвиконкому Федора Михайловича Приступи (1920-1955 рр.). Журнал “Універсум” повідомляє нам, що його смерть не випадкова, а спланована. Федір Приступа був розвідником, який бачив останнім Миколу Кузнецова. Загадка смерті, яка досі до кінця не розгадана. “Викликає підозру, що передчасно пішли з життя усі люди, які б могли щось розповісти про смерть Кузнєцова. Останніми, хто бачив його були розвідники Василь Дроздов, Федір Приступа. Невдовзі після війни Дроздов загинув у Бродівському районі Львівської області, а Приступу знайшли мертвим біля перекинутого мотоцикла у Ковельському районі Волинської області. Дві розвідниці кузнєцовської групи – Ліда Лісовські і Майя Мікота після війни були застрелені з військового студебекера по дорозі з Острога в Шумськ. Хто їхав цією автомашиною, невідомо, бо у Кременці вона потрапила в аварію. Судмедексперт, який давав висновок про смерть розвідниць, був убитий наступного дня”.

     Стежка цвинтарю не визнає порядку чисел і дат історії. Вона веде нас то близько до подій минулих, а то раптом кидає через роки подалі. Тільки невеликий напис – ім`я, по-батькові, прізвище, роки життя – і все… Чи то клятва берегти таємниці, чи то сталінський страх стоїть на сторожі? А навпроти ми читаємо гучний напис: “Вечная память бойцам робоче-крестьянской армии, погиблим за освобождение трудящихся Западной Украины, 19 сентября 1939 г.”.

     Під високим, у формі піраміди, монументом захоронення немає. Ця споруда збудована бійцями, які загинули у 1920 році. Тоді велику відвагу виявив бронепоїзд “Комунар”. Оточений з усіх сторін, він вів запеклий бій з поляками. Попереду палаючий потяг, кругом ворог. За наказом командира бронепоїзд замінували і проклали бікфордів шнур. Але машиніст, ризикуючи життям, спробував відігнати палаючий потяг. Під кулями, вибухами снарядів він пробрався до паровоза і вивів його на запасні колії Бронепоїзд, відстрілюючись, прорвався до Ковеля, лишивши 10 чоловік вбитими. Мовчить споруда, зберігаючи минулі події.

     Дати захоронень переносять нас на кінець XIX – початок XX століття. Стрункі пам`ятники нагадують нам про часи великої царської імперії. В одній огорожі під скромними пам`ятниками спочивають троє молодих людей. Шумовська Таїсія Гнатівна. 18 років. Дивиться з фотографії невинно і мовчить. А поряд стрункий, юний і рішучий поручник Кінгбурзького 19-го драгунського полку Борис Миколайович Гловачевський, 24 роки. Спокійний погляд – без осуду і докору. А за ним велика трагедія кохання.

     Розказують цю історію із сльозами на очах. Покохали одне одного без тями. Зустрічались таємно від батьків. Молоді янголята, мов голуб з голубкою, воркували свою ніжну пісню кохання. А батьки – проти. Для дочки – поручник не пара. Просились, плакали, благали і даремно, мов об стіну. Перший постріл в серце коханої, другий – розбиває своє серце. Один рік, один день, одна фатальна хвилина: 1.12.1904 року.

     Почув брат про трагедію, що сталася з сестрою, примчав у Ковель. Виплеснули горем пекучим емоції і натиснений злополучний фатальний курок пістолета. Шумовському Володимиру йшов 19-й рік. Не мовчать пам`ятники. Вони ще і ще раз стверджують істину – кохання сильніше заборон.

     Напис лише підтверджує цю просту життєву істину.

“Тише, о жизни

Покончен вопрос,

Больше не надо

Ни песен, ни слез”.

     Ці слова від них, юних і закоханих, останні для нас.

     Поряд поховання офіцерів іншого полку. Біля самої церкви високі пам`ятники полковника 165-го ковельського піхотного полку Н. І. Лебедєва і його дружини. Ніби офіцери царської армії стали на варті біля церкви.

     Між сучасними могилами чіткий російський напис повідомляє, що “Доктор Михаил Разумов 28.04.1890 года” пішов від нас на 33 році життя. Він був сучасником подій, що творились у Ковелі, коли тут жила велика Леся Українка.

     Російська імперія цінувала своїх чиновників:

“Поміщик акциз-наглядач. І. С. Радомський. 1892 рік”. На 52 році життя пішла важлива людина, яка кувала гроші до бюджету Росії. Ти для держави – держава для тебе. Вірнопіддане служіння понад усе.

“Той день, коли твій дух погас

І серце перестало битись,

Став найстрашнішим днем для нас

І ми не можем з цим змиритись.”

 

     1959-1980. З кінця XIX століття ми перенесемось в XX, щоб ще раз підтвердити, що в земному житті все повторюється і вимір часу – поняття умовне. Віктор Валентинович Черняк, що загинув трагічно в автокатастрофі. Ішла впевненою ходою династія Черняків. Три брати. Михайло пройшов усю війну, визволяв Ковель, керував довго електромережами, Валентин був другим секретарем міськкому партії, Юрій керував фінансами міста. Так і пішли за Віктором у світ інший. Надломилось дерево династії. Рівняє Бог бідних і багатих. Не жаліє доля ні сильних, ні значимих.

     Від індивідуальних життєвих трагедій ми переносимося знову до подій історичних.

     Над могилами стоїть хрест. “Польським воїнам, що полягли на волинській землі у роки Першої світової війни. Співвітчизники 1996 рік”.

     За великим хрестом ціле поле однакових невеликих хрестів, під якими польські вояки. Немає ні прізвищ, ні імен на хрестах. Воювали на українській землі і лишились у ній навічно. Спіть спокійно, вояки-поляки, – ви не винні і не несете відповідальності за інтриги політиків та урядовців. На цьому цвинтарі вас 150, а скільки всього!? Це ще раз підкреслює, що цвинтар – речник миру!

     Поряд, через вузеньку алею – мармурові плити. Під кожною по шість заборонених вояків. На плиті викарбувано шість імен і прізвищ. Одна з невідомими солдатами. Звучить скорботна мелодія – це вони промовляють до нас живих. За кілька кроків далі нас зустрічає великий монумент. Скорботна мати із сином на руках продовжує сумну трагічну колискову. Ці її сини захоронені в цій братській могилі. 1620 солдатів залишились тут навічно. Визволили місто і залишились на вічний спочинок. Збоку і позаду мов на почесну варту до рядових солдатів і офіцерів стали Герої Радянського Союзу капітан В. А. Смірнов, ст. лейтенант В. К. Олійник, майор Підколоднов і, немов би зберігаючи військовий ритуал і вимоги статуту, вищі за званням полковник Моргуліс, підполковник Фадєєв, підполковник Безсонов. За цими іменами – жорстока стодвадцятисемиденна січа за Ковель. На прикордонних рубежах німці вирішили створити другий Сталінград. Тисячі жертв і суцільні руїни міста. Німецькому генералу за оборону Ковеля Гітлер вручив найвище нагороду – Хрест з діамантами. Нагорода для солдата – слава і гордість, для матерів – це сльози. Дорога ціна заплачена за свободу і волю. Цвинтар промовляє. Цвинтар застерігає.

     З лівого боку Братської могили, немовби вибачаючись, – пам`ятник з мармуру ще одному Герою Радянського Союзу ст.лейтенанту Петру Клименку. Пройшов війну і лишився живий. Не загинув від кулі. Ми знаємо сміливців, яких доля провела через пекло війни і лишила живими. Вони творили подвиги, які золотими літерами внесені в літопис великої війни. Від Братської могили поміж сучасними хрестами алея цвинтару приводить до двох хрестів із сталевих труб з дерев`яними табличками: “На цьому місці захоронені жертви більшовицького терору, які були розстріляні в тюрмах і ізоляторах НКВС 21-23 червня 1941 року”. Мав тут бути насипаний великий курган як символ жертв політики геноциду та репресій. Розстріляли винних і невинних. Скільки захоронено, ніхто не знає.

     Документи НКВС мовчать у таємних сховищах спецархівів. Страшна сталінська машина нищила безжалісно, холоднокровне і методично мільйони людей. До світлої комуністичної ідеї – через жертви.

     23.06.1941, за 6 днів до приходу німців в`язниця була переповнена “класовим ворогом”, “агентами буржуазії , “націоналістичними запроданцями”. Насправді знаменита “трійка” судила на смерть селян, робітників та інтелігенцію. Під виглядом евакуації арештованих переводили в сараї залізничного НКВС. Голодні й побиті, ледь живі вони не вірили, що їх розстріляють. Історія не знала такого. А машина терору працювала.

     Групами вивозили арештованих за стайню, ставили лицем до ями і – постріли в потилицю. Завели трактор, щоб не чути пострілів. “Чорні ворони” підвозили все нові жертви. За день 250 чоловік засипали землею. Збереглись імена: Данило Барбарук – вчитель з Облап, Федір Муха з Нового Мосира, Федір Кухта, Олександр Жук – учитель із Старих Кошар, Платон Шелепа з Турійська, брати Захар і Юстин Власюки, Трохим Власюк, Пилип Карпук із Сільця, Тетяна Рибчук з Перкович, Маруся Романчук – вчителька з Седлища та сотні інших.

     28.02.1942 року при активній участі “Просвіти” відбулось перезахоронення. Тисячі людей з`їхались. Сумна і трагічна похоронна процесія. Перша труна з невідомим в`язнем. За нею ідуть священики, хоругви, прапори і 75 домовин, що несуть на руках, в яких останки загиблих.

     Сотні вінків, серед них три тернових. На стрічках написи “Українським мученикам”, “Борцям за долю України” та інші. Священик Благовіщенської церкви Вишневський відслужив службу і виголосив проповідь. Домовини клали в дві широкі викопані півколом ями, щоб потім за козацьким звичаєм шапками і руками насипати пагорб. Падали пригорщі чорної землі в яму і глухо відбивались в душі. Сталінські слуги стерли надгробні знаки. Пішохідна стежка пролягла на тому місці, розділивши братську могилу навпіл. Тепер два залізних хрести своїми написами промовляють: “Вічна слава і шана всім, хто віддав своє життя за вільну і незалежну матір-Україну”.

     І знову, як свідчення нашої суперечливої історії, через декілька метрів братська могила партизанам і розвідникам: “Радянським партизанам, замордованим буржуазними націоналістами в січні 1943 року”, з іншої сторони – загиблим в жовтні і в липні 1943 року – розвідникам. І ці 29 чоловік, серед яких один невідомий, загинули за волю і свободу Батьківщини при визволенні Ковеля. Об`єднав цвинтар борців за волю України на одному місці. Чи то провидіння, чи то фатум. Розповідають про мудрість іспанського диктатора Франко: політичних супротивників, які билися на смерть, він поховав на одному кладовищі і поряд.

     Бабуся Манька з села Клевецька засвідчила, що коли після визволення Ковеля та його околиць місцеві жителі звозили загиблих у братську могилу, то біля радянських вояків і цивільних захоронили двох німецьких солдатів, що загинули в бою. Перемішалися кості, вивезли їх в Турійськ у нову братську могилу. Але акція символічна і не менш цінна ніж та, що творив диктатор Франко. Примирення не має альтернативи. У ньому запорука спокійного, цивілізованого майбутнього. Якщо пройти крізь густий ліс сучасних хрестів і пам`ятників, відкривається панорама захоронень великої Речі Посполитої 30-40-х років. Полякам хотілося відновити минулу славу. Двадцяте століття познущалось із них. Такі гарні пам`ятники, що свідчили про силу і міць держави польської, сьогодні поглядають на нас розбитими, розламаними, розібраними і часом, і людьми. Час розтрощив минулу силу, газети писали в 1920 році, що Ковель став вільним. Від чого і від кого? “У кожного своя воля, і свій світ широкий” – писав Шевченко. В 30-40-і роки в Ковелі і воля, і світ були польськими. І не випадково, що на українській землі залишились тільки руїни над шляхетними поляками. Ніхто вже сюди не приходить, не плаче і не прибирає. Тут на Ковельському цвинтарі минула чужа слава не потрібна стала.

     Пройшовши далі біля акуратно прибраних сучасних могил, ми помічаємо сумну тумбу, що береже таємницю загибелі німців у Першій світовій війні. Від цього бетонованого саркофагу колись тягнулись могили німецьких солдатів аж до вулиці Незалежності. У куточку лишилось 12 невинних плит з написами, хто і в якому році був похований. Сучасні німці загиблим військовополоненим в Другій світовій війні спорудили три чорних мармурових Хрести і трохи далі на землі хрест з викарбуваною на мармурі німецькою каскою переплетеною дубовою гілочкою. Німці відновлюють пам`ять про себе на українській землі. Надіємось, що і цей жест – в ім`я миру.

     Ковельський цвинтар спресував в одну площину більш як ціле століття миру і війни, боротьби і перемог. Об`єднав українців, німців, росіян, поляків та представників інших національностей.

     Хто винен в трагедіях і війнах, хто має кару за мільйони жертв? Німці, відчуваючи провину за дії предків, проявили ініціативу, зібрали кошти і разом з українцями-ковельчанами біля центрального цвинтар спорудили пам`ятник жертвам Другої світової війни.

     Розщеплений Хрест, розколена земна куля, червона кров – мають застерігати нащадків. З обох боків дві православні церкви: зліва – Андріївська Київського патріархату, а справа – Михайлівська Московського патріархату. Виграють дзвони обох церков над душами мертвих.

     А сьогоднішнє діюче міське кладовище знаходиться за залізницею. За останні роки воно вже вкотре розширюється. Воно теж в собі сконцентрувало, немов у комп`ютері, масу інформації про життя простих і визначних ковельчан. Спочивають там – голова районної адміністрації Г. Остапюк, що трагічно загинув на колодяженському переїзді, секретар Ковельському виконкому Тетяна Сахнюк. Споглядає на нас з фотографії молодий талановитий співак Богдан Гнатюк, смерть підстерегла його в автокатастрофі. Тут і вояк Сметюх, що загинув в Афганістані. “Всі поїдемо в одній труні. Ніхто з причіпом добра на кладовище не їхав”,- любив повторювати директор м`ясокомбінату М.Фурман, який теж похований тут. Тисячі і тисячі душ спочивають на новому цвинтарі серед соснового лісу, шумить віття навколо нерозгаданою розмовою і мертвих, і живих. Розкидані по місту захоронення. На схід від міста на колінах стоїть радянський солдат з автоматом, а в землі – 8 невідомих воїнів (біля залізничного переїзду). На захід, по вулиці Володимирській – кладовище, на якому поховання з ближніх сіл Будищ, Довгоніс, Люблинця і бідних ковельських міщан.

     На північ, біля вербського кар`єру захоронено 1,5 тисячі вояків, що загинули в Першій світовій війні. На території військової частини, що на Горці, поховано теж близько 1,5 тисячі людей. Свято-Воскресенський собор оберігає захоронення з південного боку, біля огорожі – 7 могил у 2 ряди, а із західного – спочиває благочинний О. Козка, що загинув в автокатастрофі, по дорозі з Москви.

     В районі кінотеатру Лесі Українки і дитячої лікарні було захоронено 100 чоловік. На території, де розташований новий корпус лікарні, останки заборонених викопані.

     Між деревообробним комбінатом і паливним складом поховано 200 німецьких вояків. Поховання розкопано і знищено. Біля центрального в`їзду в напрямку поля було захоронено 150, а біля ставка- 70 німецьких солдатів.

     Невеликий цвинтар був біля управління газового господарства – це жертви Ковельської тюрми. Найдавніше єврейське кладовище, про яке згадує історик М. Іванишев, і яке знають ковельчани, було по вулиці Володимирській. Сьогодні там побудований палац культури “Ковельсільмашу”. Ще одне єврейське кладовище потерпіло від сучасників – на ньому збудовані адміністративні і виробничі споруди ремонтного житлово-комунального підприємства №2 по вулиці Д. Галицького. Необхідно згадати цвинтар французьких вояків, що загинули біля Ковеля у 1812 році, який знаходився на місці теперішнього стадіону “Ковельсільмаш”. Його зруйнували поляки для будівництва костелу. Немає ні цвинтаря, ні костелу – є стадіон для гри у футбол.

     Всевишній розпорядився по-своєму. Береже цвинтар таємниці людей. Відкриєш ледь-ледь двері і випливають історичні події і факти. Ми зробили тільки невеликий крок до цих таємниць.

Безпечний секс? Не смішіть мене!

– Вам відомо, скільки ВІЛ-інфікованих в усьому світі?
– 40 млн.

– Через які рідини організму може відбутися зараження ВІЛ?
– Їх чотири: кров, материнське молоко, сперма, рідина в статевих органах жінки.

– Який найбільш поширений шлях передачі ВІЛ?
– Статеві контакти, внутрішньовенне введення наркотиків, від матері до плоду.

– Чи може презерватив захистити людину від інфікування ВІЛ на 100 %?
– Звичайно, не може.


     Виробники презервативів говорять, що максимальна надійність їхньої продукції 97-99%. Вони за допомогою електроніки тестують та контролюють розмір пористості. Цю пористість ви не зможете побачити на власні очі, тому що вона мікроскопічна. Щоб ви зрозуміли, наскільки малі чоловічі сперматозоїди, наведемо простий приклад: у кришечці від «Соkа-Соlа» їх вміщається 800 мільйонів!

     А вірус ВІЛ у 450 разів менший за сперматозоїд. Якісні презервативи не повинні пропускати сперматозоїди і вірус. Такі презервативи продаються в аптеках і на їх упаковці повинен стояти знак якості. Багато із дешевих презервативів, які продаються в різних кіосках, неякісні, у них ніхто не може гарантувати розмір пор та якість матеріалу. Але головна небезпека в тому, що на практиці презерватив може лопнути чи знятися. На деяких презервативах виробники вказують: «Зберігати в сухому, прохолодному місці». А хто з вас носить холодильник із собою? Отже, він може бути просто зіпсованим чи пошкодженим.

     Ось один із багатьох цікавих тестів практичної ефективності презервативів, проведений у Англії: 1000 подружніх пар зобов’язали протягом року при кожному статевому акті використовувати презерватив. Наприкінці року 150 жінок були вагітні.

     У 1995 році в США відбулася велика міжнародна конференція, у якій взяли участь більше, ніж 3000 сексологів. Вони зібралися, щоб обговорити проблему СНІДу. На питання анкети: «Чи мали б ви статеві стосунки із ВІЛ-інфікованою людиною, використовуючи найякісніші презервативи?» – всі вони відповіли: «Ні!». Самі лікарі не довіряють презервативам.

     Медична література говорить: «Використовуйте презервативи, щоб зробити секс безпечнішим», а ми чуємо: «Секс із презервативом безпечний». Ви бачите різницю? Чим більше статевих партнерів людина має, тим більше виростає ризик, і презерватив не врятує, бо може порватися чи підвести з іншої причини. Це питання часу.

     Рекомендація ВОЗ (у Міжнародний день боротьби зі СНІДом 1992 року): «Максимально надійним способом захисту від зараження ВІЛ статевим шляхом є сексуальне утримання та вірність неінфікованих партнерів один одному». Сьогодні у світі збільшується кількість молодих людей, які з різних причин вирішують почекати із сексом до шлюбу.

     50% людей вмирає протягом 10 років після інфікування ВІЛ. Сучасні ліки можуть лише продовжити їхнє життя, але не можуть знищити вірус ВІЛ чи зупинити його.

     Статистично в Україні кожен 100-й є ВІЛ-інфікованим. Відомі випадки, коли дівчата, які спали зі своїм хлопцем лише один-єдиний раз, відразу ж інфікувалися ВІЛ.

     Що формує наші погляди про те, коли можна починати статеве життя ? – засоби масової інформації.

     Хтось підрахував, що 85% всього сексу по телебаченню та у кіно пов’язано із короткочасними стосунками поза шлюбом. Ця тема завжди цікава глядачу, і тому фільми мають високі рейтинги. Спекулюючи нашими почуттями, ділки заробляють великі гроші.

     – Алкоголь.

     Чи впливає алкоголь на нашу сексуальну поведінку? Звичайно, так. Якими бувають дівчата, коли вони напиваються? Поступливими.

Хлопці про це знають і користуються цим.

– атмосфера оточення.

Чи впливають на нас друзі, товариші, знайомі? Ми не хочемо собі зізнатися у цьому, але впливають.

Хочу розповісти історію однієї дівчини, яку звати Катя. Вона вирішила, що буде берегти себе цнотливою і чистою до шлюбу зі своїм єдиним коханим чоловіком. Але у класі її не зрозуміли. Дівчата постійно сміялися з неї і казали: «Ти монашка, дикунка!». Хлопці жартували: «Катька, ну ти зовсім, насолоджуйся, поки молода!», – і робили на її адресу різні натяки. Якось, коли однокласники почали знов діставати її, вона повернулася і спокійно сказала: «Послухайте, у будь-який момент, коли я захочу, у будь-який день, місяць чи рік я зможу віддати свою цнотливість і стати такою ж, як і ви, але ви вже ніколи не зможете стати такими, як я!».

Секс – це щось дуже красиве і дорогоцінне. Секс не є метою. Він є засобом, з допомогою якого чоловік та дружина можуть виразити своє кохання і справжню відданість один одному, щоб зміцнювати стосунки протягом усього життя. Мати секс – це значить віддатися іншій людині повністю, так, як нікому іншому. Такі стосунки називаються шлюбом. В одному з технікумів лектор запитав: «Хлопці, скажіть відверто: якби перед вами стояли дві однаково гарненькі дівчини, але одна була б цнотливою, а друга – зі значним сексуальним досвідом, і в неї до вас було сім партнерів, яку б ви взяли собі за дружину?» Всі відповіли, що одружилися б із цнотливою…

Жінка бажає чоловіка, для якого вона буде останньою. Чоловік бажає жінку, для якої він буде першим.

Останнім часом став популярним так званий шлюб «на пробу». У 1966 році в Англії перед весіллям жили разом лише 3% пар. Інші зберігали дошлюбну чистоту. У 1988 році перших вже було 48%. Очікувалося, що шлюби, де були «попередні тренування», будуть міцніші. Але виявилося зовсім навпаки. Згідно статистиці, 70% розлучених жінок жили зі своїм чоловіком ще до весілля.

Жінка не схожа на чоловіка, як і чоловік не схожий на жінку. По-справжньому і до найменших подробиць люди пізнають одне одного лише у шлюбі, і це пізнання триває усе життя. Інтимний зв’язок на пробу не покаже, наскільки міцне ваше кохання. Статевий зв’язок поза шлюбом відрізняється від того, що мають чоловік та дружина. Плавати не навчишся у ванні. Для цього потрібна достатня кількість води. Лише шлюб є тим озером справжнього кохання. Навіть якщо випробування сексом пройдуть успішно, це ще не гарантує щасливого шлюбу.

Інформація надана МГО “За життя”