Архіви категорій: Ковель туристичний

«Фліт»: весна, лірика, кохання…

    Нарешті прийшов час весни. Час, коли кохання та романтика розбурхують змерзлі після зими почуття…

     А зігріті весняним сонцем серця так і вигукують: «Кохай мене!». Гурт «Фліт», хоч і не обділений увагою з боку шанувальниць, але у своїй останній відео-роботі, наче благає: «Кохай мене!».

     Допоки живе кохання, поруч завжди будуть ходити ревнощі, норов та образи. Але велике бажання двох закоханих сердець бути разом не зупинить нічого. Навіть вирваний аркуш паперу не останній в зошиті життя. А Кузьма, який, до речі, знявся в одному з епізодів, наче доводить, що історія закоханих тільки-но розпочнеться.

    А от що кажуть самі хлопці про кліп «Кохай мене»: «У нашому репертуарі це чи не найліричніша пісня. Придумали її ще в минулому році, і знову ж таки – на весні. Та шлях до оприлюднення треку був тернистий. Зразу зрозуміли, що це не рядове Флітівське творіння. Подумали про виконання її разом ще з якимись музикантами, а оскільки в той час частенько бували у радіоцентрі ФДР, і туди ж забігав Кузьма, то й довго не думали про те, з ким її заспівати».

     Втім, краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Тому до вашої уваги гурт «Фліт» презентує «викоханий та вистражданий часом» кліп.

За матеріалами: http://www.navsi100.com/

Боб Марлі

«Бог приходить своєю дорогою, Бог приходить до кожного індивідуально»
“Боб був музичним посланцем Бога. Він був посередником між Богом і людьми … У його працях багато з тих, хто вів безглузде життя, спрямоване до матеріального більше, ніж до духовного, знайшли себе: пісні Боба принесли їм просвітлення і духовне узвишшя”.
Джуді Моуотт (Judy Mowatt)

Моя музика буде вічною. Може, я говорю дурниці, але коли щось знаємо, то можемо про це говорити. Моя музика буде вічною.
Боб Марлі

 

Роберт Неста Марлі народився 6 лютого 1945 року в маленькому селі Найн Майлз в парафії Св. Анни на Ямайці. Його батьком був білий офіцер Британського Військового Флоту Норвал Марлі. Через те, що сім’я Седелли не схвалювала стосунків його батьків, Бобу не часто вдавалося бачити батька. На жаль, той так і не дожив до часів, коли його син став відомим у всьому світі..

Наприкінці 60-их Боб Марлі разом зі своєю матір`ю переїжджає у столицю країни – Кінгстон. Там він зі своїми новими друзями, вихідцями із незаможних сімей, слухає радіо. Саме за допомогою радіо відбувалося знайомство з рок-н-ролом, який тільки зароджувався. Боб, покидає школу і починає працювати зварювальником. У вільний час він практикується у співі, в цьому йому допомагає Джо Хіггс. І от уже в 1963 році Боб Марлі збирає групу “The Wailers”.

«Слухай уважно. Чуєш? Це звук ночі – музика, яку я слухаю: цвіркуни, жаби, звуки природи. Якщо виїхати з міста, можна почути музику пагорбів. Вона відрізняється від комерційної музики. Те, що ти записав – це комерція, бізнес. А музика – це пісня Землі. Якщо ти чуєш її, природа – це музика … Музика змінює тебе, вона приносить людям силу ритму»

Дуже швидко “The Wailers” набирає популярності. І через деякий час група записує у студії «Studio One» сингл «I`m Still Waiting». Через деякий час групу залишають друзі Боба Марлі – Smith і Braithwaite, і Боб Марлі стає вокалістом групи. Успіх композиції “Simmer Down” був повною несподіванкою для музикантів. У 1964 році вона очолила рейтинг музичних композицій Ямайки. І це був далеко не єдиний успіх групи, але в 1966 році групу чекав розпад.

«Гроші – це причина всього зла. Гроші створені для того, щоб сковували людей, це заміна реальності»

У цьому ж таки році Боб Марлі одружується з Рітою Андерсон (Rita Anderson). Він разом з дружиною і матір`ю, що вийшла заміж удруге, переїжджає до США. Однак менш ніж через півроку подружжя Марлі повертається на Ямайку, і Боб Марлі відновлює групу “The Wailers”. Він стає голосом руху растаманів, що набирав у той час обертів.

У 1973 році група записує дебютний альбом “Catch a Fire” у студії Island Recrords. Цей альбом тепло зустріла публіка, а сам Боб Марлі домігся світової популярності.

«Не звертаю в жоден бік: ані в бік чорних, ані в бік білих. Всі ми є дітьми Джа і будемо про це пам`ятати, незалежно від того, на які нас штовхають випробування і яким будуть піддавати стражданням»

У 1975 році група “The Wailers” випускає свій новий альбом “Natty Dread”, основою для якого послужив матеріал, накопичений за кілька років роботи. Композиція “No Woman, No Cry” стала найбільш яскравою в альбомі. “Natty Dread” входить у Британський топ40 і топ100 США. У 1965 році виходить ще один альбом – “Rastaman Vibration”, він стає ще більш успішним і потрапляє у ТОР10 США.

«Людина є всесвітом у самій собі»

За підсумками опитування журналу “Rolling Stone”, групі Боба Марлі присуджується звання кращої групи року (у 1976). Гурт успішно гастролює світом, але особливу увагу приділяє країнам третього світу, зокрема Африці. Часто виступи проводяться безкоштовно. На Ямайці лідери двох ворожих політичних утворень (Ямайська Робітнича Партія і Народна Національна Партія) зустрілися з Бобом і запропонували провести концерт. Концерт “One Love” відбувся 22 квітня 1978 року. Під час виступу Боб запросив Прем`єр-Міністра Менлі і лідера опозиції Сіґа приєднатися до нього на сцені, де вони взялися за руки. Це був небачений випадок в історії Ямайки. Завдяки цьому Боб Марлі у червні того ж року був удостоєний Медалі Миру, заснованої ООН.

«Моїм майбутнім є справедливість»

У 1977 році Боб відмовився від останніх концертів в Європі, коли лікарі виявили в нього ракову пухлину у великому пальці правої ноги, яка була наслідком травми (футбол для Боба був одним із найулюбленіших занять після музики).Боб продовжував пропагувати реґґі, виступаючи в Японії, Австралії і Новій Зеландії. У 1980 році він побував у Зімбабве. Не звертаючи уваги на хворобу, він дав останній концерт 23 вересня 1980 року в Нью-Йорку в Стенлі Театрі. Музикант мав бажання повернутися до Ямайки, проте він був настільки виснаженим, що по дорозі додому його довелося госпіталізувати, і в лікарні в Маямі він і помер у віці 36-ти років 11 травня 1981 року. Його останні слова до сина були такими: «Money can`t buy life» (За гроші не можна купити життя).

«Я є людиною, що передає правду через вуха»

Його тіло було перевезене на Ямайку і поміщене в спеціально споруджений мавзолей в рідному селі, в Найн Майлз. У склепі, поруч з ним, спочивають гітара «Les Paul», футбольний м`яч, згорток марихуани, Біблія і перстень, який він носив постійно (подарунок ефіопського принца, старшого сина Хайле Селассіе I). День похорону найславетнішого музиканта Ямайки було оголошено національним днем трауру.

Він хотів змінити цей світ на краще. Чи вдалося йому це? Мабуть, так, адже він залишив після себе пам’ять, яка не дозволить забути про те, ким ми маємо бути, і куди прямувати. Неважливо, якого кольору моя чи твоя шкіра, яка в нас з тобою національність чи в якого бога ми з тобою віримо. Важливо лише те, що ми повинні любити та оберігати одне одного, адже ми усі народились під одним небом. Любов та Мир мають керувати нашими серцями, а не жорстокість, агресія та ненависть.

«Я був колись тут і прийду знов, і та подорож ніколи не закінчиться»

З часу його смерті минуло вже 28 років, але люди у всьому світі пам’ятають і люблять його як і раніше. Як жаль, що такі Особистості йдуть від нас завчасно….

TRIASSA

Міжнародний день птахів

     Міжнародний день птахів відзначається з 1906 року. Саме того року 1 квітня була підписана Міжнародна конвенція з охорони птахів, до якої Радянський Союз приєднався у 1927 році.

     За традицією в цей час в очікуванні пернатих розвішують шпаківні, синичники, гоголятники та інші «пташині притулки».

Освітянський засів

Освіта в XVI столітті

     “У першій половині шістнадцятого століття, – пише О. Цинкаловський, – в Ковелі бачимо школу, в якій вчитель отримував від місцевих церковних потреб “третій гріш на саме утримання”. В усіх містах і містечках існували початкові школи, які, як правило, створювались і діяли при церквах. В школі навчали граматиці, письму, співів і Закону Божому. Викладали предмети в основному вчителі-дяки, або як їх називали “бакаляри”, “дидаскали”, “даскали”. В школах навчались не тільки діти багатих, але і бідні. Плата за навчання була символічною. Сироти і найбідніші, що не могли заплатити, допомагали дяку у церкві. Найздібніші випускники ставали писарями, вчителями, переписували книги.

      Наприклад, у місті Дубецькому на Волині “пан Симеон дяк дубецький переписував Євангеліє. Відомо, що переписуванням книг займались ченці Свято-Троїцького монастиря. Велику активність в переписуванні книг проявляли Ковельські писарі і священики у Миляновицькому гуртку. Зрозуміло, що рівень знань таких шкіл був невисоким.

      Шляхта вибирала для своїх дітей “добре учених” і “знаючих науки” дяків-вчителів. Так, шляхтич Василь Загоровський своїх двох синів, що досягли семирічного віку, розпорядився навчати “в дому моем, або в церкви св. Ильи у Володимири”. У цій школі могли навчатись також і інші діти. Початкова школа давала знання, які дозволяли продовжити навчання у вищих закладах Європи. Дослідник історії української церкви УЛЬЯНОВСЬКИЙ стверджує, що “протягом 1510-1560 рр. лише в Краківському університеті навчалось 352 студенти з 50 міст України”. А взагалі в XVI столітті тут здобули освіту 800 українців.

     Українці навчались в Празі, паризькій Сорбонні, університетах Лейпціга, Гейдельберга, Вітенберга, в Італійській Падуї та інших містах. Вище згадувалось, що князь Ковельський А. Курбський посилав свого родича і сподвижника князя М. Смоленського навчатись до Кракова і Італії, а сам довершував освіту у Ковельського “бакаляра” Амбросія Брежевського, який знав латину, філософію і інші науки.

      Здібні студенти залишались в університетах Європи, ставали викладачами і професорами.

      Сучасники критикували рівень початкової освіти, що існував тоді. Опонент православ`я Петро Скарга, що гостро полемізував з А. Курбським і К. Острозьким писав, що іншої школи як “навчання читання немає”. Окремі вчені також схиляються до думки про занепад освіти, особливо що стосується вивчення української мови, яка в той час на теренах Волині була урядовою.

      Мусимо заперечити цю тезу і сказати, що навпаки шістнадцяте століття було епохою відродження освіти, духовності і культури на Україні. Діяльність Миляновицького гуртка, відкриття Острозької школи, створення шкіл при Луцькому і Львівському братствах і багато інших прикладів показують, як відроджувалась і ставала на ноги освіта.

     Відомо, що у Ковелі в XVI столітті існували католицька і єврейська школи. Історик М. Іванішев в підтвердження приводить такий факт: на єврейському цвинтарі він знайшов напис на могилі “муж… умноживший учених устроением многих высших училищ”. Напис відноситься до 1595 року.

     При Ковельському костелі діяла парафіяльна школа. З опису цього костелу за 1799 рік довідуємось, що там навчалось кільканадцять учнів, які вчились читати і писати, опановували святе Євангеліє, але “ходили в школу не регулярно, і особливо ті, що мешкають у місті, бо у робочі дні залишались замість батьків удома”. Приєднання українських земель до Польщі у 1569 році і особливо Берестейська унія різко змінила вектори освітянської діяльності в сторону ополячення і покатоличення українців. Річ Посполита розуміла, що це складне завдання можливо вирішити, в першу чергу, через освіту як вищу, так і початкову. І це легко вдавалось досягти в середовищі української шляхти та князів. Добре відомо, куди скотились захисники українства князі Острозькі, Сангушки і інші. Основна маса українців залишалась вірною собі.

М. Крушевський

      Початок XIX століття приносить нові випробування українцям. Від суцільного ополячення освіта повертає в сторону повної русифікації. Початкові і середні школи, училища і гімназії стають російськими, але достатніх знань не забезпечують. Капітальні знання можна було здобути лише на Заході. У 1851 році у сім`ї Ковельського городничого В. Крушевського народився хлопчик Микола. Дитячі роки провів у Ковелі. В сім`ї розмовляли польською, російською та німецькою мовами. На навчання малого Миколу направили до Луцького дворянського училища, у той час там викладав П. Куліш. Саме він заклав у цьому закладі освіти культ знань як серед студентів, так і викладачів. Бібліотека на той час була досить солідною і налічувала 3463 книги. В училищі навчали історії, математики, географії і архітектури.

      Для здібного хлопчика цих знань було замало і він вчиться в Холмській гімназії, а пізніше Варшавському університеті. Після закінчення історико-філологічного факультету його залишають у цьому високому освітньому закладі. Титанічний труд, вагомі різносторонні знання роблять нашого земляка всесвітньо відомим. За заслуги в дослідженні лінгвістики і філології ім`я М. Крушевського заносять до всесвітньої енциклопедії.

      Позиція російського уряду була жорстока і безкомпромісна, українська мова заборонялась. У Ковелі 1887 року діє церковнопарафіяльна школа, двокласне залізничне і приватне жіноче училище. Є у місті єврейська школа.

      Але мусимо знову констатувати гіркий факт, коли мати великої поетеси Лесі Українки, щоб “не нашкодити”, вимушена була навчати дочку вдома, в своєму маєтку села Колодяжне. Не менш дико і боляче сприймається приклад, коли за зберігання українських книг суддю Петра Косача викликали з поясненням до самого генерал-губернатора.

  

      Розвиток міста і збільшення населення вимагали розширення освітянської мережі. У 1906 році відкривається гімназія Олександра II, пізніше імені Словацького, а в 1910 році вступає в дію училище імені Ломоносова, де навчається 88 хлопчиків і 65 дівчаток.

Українські школи. Ополячення

      Перша світова війна вносить свої корективи в освітянські справи. Австро-угорські окупанти дозволяють українські школи. Багатий засів на освітянській ниві зробив комісар станиці, сотник січових стрільців Дмитро Вітовський. В умовах воєнного стану за два роки (1916-1917), завдяки активності Д. Вітовського, було відкрито 17 українських шкіл. Робота ця була надзвичайно складна, адже мусили підготувити приміщення, знайти українські підручники. Окремі вчителі були запрошені зі Львова. Воєнні дії на деякий час переривають благородну справу. У 1920 році за влаштування освіти у Ковелі беруться більшовики, але ці плани порушує Ризька мирна угода, за якою місто стає “польським”. “Визволителі” складають свій сценарій, за яким викладання в навчальних закладах проводиться польською мовою. Боротьба “Просвіти”, патріотичних проукраїнських партій за відкриття українських шкіл практичного результату не дала. Поляки ведуть тверду антиукраїнську політику. У 1924 році виходять два протиукраїнські закони. Перший обмежував українську мову в урядових установах, а другий реформував освіту, яка знищувала українську школу у краї.

      Разом з тим у місті з`являється і діє інспекція шкіл. Кількість освітянських закладів зростає. У 1928 році відкривається повшехна школа імені Мостицького: чоловіча № 1 і жіноча № 2. У 1930 році було відкрито єврейську школу. У 30-40-их роках двадцятого століття у Ковелі діють: змішана школа по вулиці Маціївській, залізнична повшехна школа, сьогодні в цьому приміщенні залізнична санстанція, приватна школа, російська школа товариства доброчинності, гімназія імені Олександра II № 702 (Словацького). Ця гімназія у 1936 році стала змішаною і мала математичний і хіміко-біологічний профілі. Гімназія О. Пирогової, що знаходилась у двоповерховому будинку на теперішній вулиці Шевченка, теж була приватною. Ще дві приватні єврейські гімназії: технічна – Клари Ерліх (теперішня вул. І. Івасюка) і друга на вулиці Шевченка, 17.

      У місті діяли також інші спеціалізовані школи, такі як ткацька, державна підвищення кваліфікації, музична школа імені Словацького, гендльово-торгова, школа підготовки господарок, де вчили в`язати, шити, обслуговувати гостей та готувати їжу.

     Високої репутації набула землемірна школа. У польських школах учні здобували знання досить глибокі та різнопланові. Вчили математики, фізики, хімії, історії, географії, малювання, співів. З іноземних мов пріоритет надавався німецькій і французькій. При школах працювали різні гуртки.

      Для читача цікавими будуть спогади очевидців. Розказує Ольга Коржевська – “навчалася в міській гімназії в 1937 та 1938 роках після закінчення повшехної школи. Навчання було платне (35 злотих за місяць). Крім вивчення Закону Божого, велику увагу приділяли вихованню культурної людини, вивчали латинську мову. Навчання велось на польській мові”.

      Олена Цюрик, що тоді працювала в школі, згадує: “При панській Польщі у місті були гімназії, повшехні і початкові школи з польською та єврейською мовами викладання. Але була і українська школа по вул. Маціївській, де був урок української мови і на перервах можна було розмовляти по-українськи. Але викладання велося на польській мові. В усіх школах велика увага приділялась Закону Божому”.

      Юля Луцкевич, що вчилася в залізничній повшехній школі розказує, що “в школі була світлиця. Була в нас клятва, яку ми урочисто приймали. УЧНІВ у класах було багато, Підручники купляли батьки.

Радянська освіта

      Перші совєти проводять повну реорганізацію освіти. У 1939 1941 роках у Ковелі діяло 5 середніх, 10 семирічних і одна початкова школи. Була у місті 1 середня і неповна середня для переростків та дорослих. В цей час в школах навчалось понад 5 тисяч дітей. Паралельно з школами відкриваються дитячі садочки. В усіх навчальних закладах викладання ведеться рідною, українською мовою. Серед Ковельських шкіл є російська, єврейська і польська. Етнічні меншини теж мають можливість здобувати освіту. Це були вагомі зміни. Комуністи мали на меті здобути прихильність і довіру місцевого населення. Так чи інакше за довгі роки колоніалізму, це був позитивний крок до українізації.

     У перші повоєнні роки ковельська освіта починалася з чистого аркуша. 1944 року, зразу ж після визволення, у місто приїжджає вчитель Гнат Ротченков, який втік з німецького полону. Місцева влада радо прийняла першого освітянина і призначила завідувачем відділу освіти. Першу книгу наказів Г. Ротченков зшив з пакувального паперу. За деякий час у напівзруйнованому місті були підібрані приміщення для відкриття п`яти шкіл. Вже в листопаді 1944 року за парти сіло 363 учні. Працюють перша і друга школи залізничників. Паралельно з відбудовою міста відкриваються нові школи: у 1945 році № 3, № 4, у 1946 – № 5, у 1947 – № 6. Активну роботу для розвитку освіти міста проводить завідувач Г. Ротченков. Пропрацював він до 1955 року і вніс вагомий вклад у важливу освітянську справу. Із збільшенням населення і розвитком промисловості міста закономірно збільшується кількість шкіл. Хронологія відкриття шкіл виглядає так: НСШ № 7 – 1952 р. (потім середня), НСШ № 8 – 1959 р., НСШ № 9 – 1964 р., СШ № 10 – 1987 р., СШ № 11 – 1982 р., СШ № 12 – 1989 р., СШ № 13 – 1995 р.

      До 1993 року діяли заочна і вечірня школи. Нині у тринадцяти школах міста навчається понад 11 тисяч учнів. У Ковелі в 1996 році працювало 759 висококваліфікованих вчителів. Сучасна школа має можливість дати учням фундаментальні середнього рівня знання. У ковельських школах є відповідні лабораторії, спецкабінети, майстерні, спортивні зали, басейни. УЧНІ мають можливість відвідувати гуртки палацу учнівської молоді, станцію юних техніків, натуралістів, туристів.

      Важливу функцію виховання виконують дошкільні заклади. Комуністично-радянська влада приділяла велику увагу освіті та вихованню. Будівництво комуністичного суспільства передбачало виховання і підготовку цілих поколінь, які повинні бути віддані світлій ідеї.

      Програма навчання була досить широкою. УЧНІ вивчали українську, російську (обов`язково) і іноземну мови, математику, фізику, хімію, історію СРСР і комуністичної партії, різноманітні гуманітарні предмети. Основна маса учнів після школи потрапляла на виробництво, а найбільш здібні продовжували навчання в інститутах, технікумах, військових училищах, університетах, Освітянська нива формувалась досвідченими сівачами і багато випускників ковельських шкіл досягли значних висот на терен і Волині, України.

      Легендою ковельської освіти став вчитель фізики, директор школи № 3 – Олексій Петренко. Ветеран війни і праці відпрацював з 1950 по 1982 рік. Саме О. Петренко створив основу, яка дозволила стати школі № З “опорною” на Волині. Його призначають громадським інспектором шкіл Міністерства освіти України. Фундаментальні знання свого предмету, високий педагогічний рівень дозволяють йому бути лектором педагогіки і виступати з лекціями в містах Києві, Харкові та інших. О. Петренко – “Заслужений вчитель України”, “Відмінник народної освіти УРСР”, за сумлінну працю нагороджений медалями і грамотами Міністерства освіти. Неспокійний ветеран війни і праці до останніх днів не припиняв свою активну суспільну діяльність на користь міста. У Ковелі є багато висококваліфікованих педагогів. Це заслужені вчителі України: Надія Михайлик, Єфросинія Мазурик, Валентин Наріжний, Людмила Миронюк, Ганна Лука-шик, Стефанія Кравчик, Петро Стус та інші. У місті діють два середні спеціальні заклади. Спеціалістів для заводу “Ковельсільмаш” готує Ковельський машинобудівний технікум. Випускники цього закладу працюють і в інших галузях народного господарства. Достойний внесок приносить і медичне училище. Медсестри, фельдшери якого працюють у різних куточках України і поза її межами.

      Для забезпечення народного господарства висококваліфікованими працівниками у місті є технічні училища №5 і №7.

Нова ера

      Нова ера на освітянській ниві розпочинається з проголошенням Незалежності. Накінець школа одержала можливість працювати на благо держави – України і її народу. Від інтернаціонального і колективного необхідно переходити до національно-патріотичного принципу у навчанні та вихованні. Процес складний, але поступово освітяни знаходять цей шлях. Школа № 10 створює українську світлицю, кожен учень старших класів відтворює свій, втрачений батьками, родовід. Народні традиції і етнографія – це також національна основа школи. Школа № 8 спеціалізується на новітній історії рідного краю. УЧНІ ведуть пошук з викладачами. Перед очима постають сторінки історії січових стрільців, УНР, героїв козаччини і трагедії голодомору. Школа № 12 взяла на себе право бути провідною в питаннях спорту, здоров`я і гігієни. Майже колена школа має свій гімн і прапор. Вітер перемін раз за разом повіває на освіту. В Ковелі з`являється гімназія. Вона створена на базі колишньої російської школи № 4. Саме в цій школі навчався герой Чорнобиля Анатолій Грищенко.

      Свобода і незалежність не дістаються даремно і легко. Труднощі з фінансуванням призупиняють будівництво нових шкіл і медучилища. Несвоєчасна виплата зарплати накладає негативний відбиток на загальноосвітню справу.

      Але попри всі тимчасові незлагоди незалежна Україна твердим кроком іде вперед. Освітянська нива засівається добротним національним зерном, яке зійде і вродить у новому тисячолітті.

X-й фестиваль Нового Британського кіно у Ковелі

    Кіноклуб «Оскар» запрошує на перегляд фільмів та цікаве спілкування в рамках X-го фестивалю Нового Британського кіно, який відбудеться з 24 по 27 березня.

     Вашій увазі пропонуються:

     – 24 березня – кращий дебют Туманного Альбіону «СКЕЛЕТИ», реж. Нік Вітвілд;

     – 25 березня – еротична комедія з Джиліан Андерсон «БУГІ-ВУГІ», реж. Дункан Уорд;

     – 26 березня – захоплююча історія палкого кохання по-британськи «П’ЯТЬ МОЇХ КОЛИШНІХ», реж. Джуліан Кемп;

     – 27 березня – нагорода за найкращу чоловічу роль Берлінського МКФ «ЛОНДОН, АНГЛІЯ», реж. Рашид Бушареб.

     Початок сеансів о 19.00 год.

     Вартість клубного квитка – 30 грн.

     Захід відбуватиметься у культурно-просвітницькому центрі (вул. Незалежності, 89). Замовлення квитків за телефонами: 7-11-96, 5-28-07

    Організатори фестивалю: МГО «Дивосвіт», культурно-просвітницький центр, кінозал «Прем’єра».

 

«Волинська Січ – 2010»

     МГО Молодіжний фонд «Наше майбутнє» запрошує на літній спортивно-оздоровчий, військово-патріотичний наметовий табір «Волинська Січ – 2010».

     Табір «Волинська Січ» є щорічною програмою оздоровлення для членів МГО Молодіжного фонду «Наше майбутнє», учнів ВООГО «Федерація українського рукопашу гопак», учнівської молоді та дітей з багатодітних, малозабезпечених, соціально незахищених родин.

     Учасниками табору може бути молодь віком від 10 до 18 років (і старше), що подали заявку, або мають скерування від громадських організацій, управління сім’ї, молоді та спорту і ознайомлені з умовами та правилами проведення табору.

     Мета і завдання. Оздоровлення молоді та заохочення її до активного і здорового способу життя; підготовка учасників табору до активної участі в житті суспільства, поваги до родини та культури поведінки; військово-патріотичне виховання молоді шляхом вивчення сторінок історії Козацької доби та пропаганди військової служби в Збройних Силах України.

     Програма табору включає:

     – туристичні мандрівки;

     – навчання верхової їзди;

     – військово-патріотичне виховання;

     – веслування на байдарках;

     – навички з виживання;

    – основи самозахисту;

     – занурення з аквалангами під воду;

     – стрільба з пневматичної зброї та лука;

     – різноманітні розважальні конкурси та ігри.

     Організація і проведення табору. Загальне керівництво з організації та проведення табору здійснює МФ «Наше майбутнє» спільно з ВООГО «Федерація українського рукопашу гопак», згідно плану заїздів. Табір проводиться за адресою: Волинська область, Турійський район, с. Миляновичі, урочище «Березина».

     Проведення табору включає 4 заїзди:

     I заїзд:з 20 червня – 3 липня;

     II заїзд:з 4 липня – 17 липня;

     III заїзд:з 18 липня – 31 липня;

     IV заїзд:з 1 серпня – 14 серпня.

     До участі в таборі допускаються особи, що:

     – подали заявку;

     – сплатили благодійний внесок;

     – мають дозвіл батьків та медичну довідку про стан здоров’я;

     – мають страховий поліс (копію);

     – ознайомлені з технікою безпеки та положенням про табір.


     Сума благодійного внеску для участі в таборі становить 750 грн.

     Витрати на проїзд учасників до місця проведення табору і назад забезпечуються учасниками табору самостійно або за рахунок організацій, що їх відряджають.

     Попередні колективні заявки на участь у таборі «Волинська Січ – 2010» подаються письмово або на електронну адресу за 10 днів до початку заїзду за адресою: 45008, м. Ковель, бульвар Лесі Українки, 9 (зал Гопака), а/с 60.

     Довідки за телефоном:

     068 140 42 80

     096 854 87 01

     093 060 93 34

     e-mail: mf-nm@ukr.net

     Список необхідних речей учасника табору (мати обов’язково):

     1.Спальний мішок;

     2.Вологостійкий килимок (карімат);

     3. Дощовик;

     4.Наплічник;

     5. Головний убір (кепка, шапка);

     6. Зручний похідний одяг (камуфляж);

     7. Одяг для тренування (спортивний костюм або однострій);

     8. 4 пари шкарпеток (вовняних);

     9. 2 пари змінного взуття (кросівки, кеди);

     10. Светр;

     11. Куртку (штурмівка);

     12. Кружку, ложку, миску (металеві);

     13. 2 Рушники;

    14. Капці (тапки);

     15. Мило, зубну щітку, пасту, мило + речі особистої гігієни;

    16. Натільна білизна (труси, майки);

     17. Футболки, теніски;

     18. Зошит, олівець, гумку, ручку;

     19. Розкладний ніж, ліхтарик;

     20. Компас (якщо є в наявності);

     21. Медична довідка про стан здоров’я;

     22. Копія страхового свідоцтва (на час проведення табору);

     23. Копія документа, що посвідчує особу;

     24. Заявка на участь у таборі.

Привітання з ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ журналу



А було це 13 грудня))))))))))))))))))))))))))))))))))

Від щирого серця вітаю редакцію та читачів журналу «Птаха» зі святом! Нехай перший День народження молодого креативного українського видання стане справжнім святом для ковельської молоді, а наступний крок вперед медіа-проекту «Птаха» стане відчутнішим для всіх нас і принесе всеукраїнське визнання! Всім читачам журналу бажаю вірити в Добро, в Казку, в Диво, і ваші мрії обов’язково здійсняться! Вірте у самих себе – це зробить вас щасливими. А ще бажаю любові і нестримного прагнення досягти своєї мети. Будьмо щасливі і багаті у своїй країні!
Завжди ваша ЛІЗА МАРЧЕНКО
Фотограф Анатолій Литвиненко

Перші асоціації з журналом «Птаха»- високо, легко, весело, цікаво… ммм… в багатьох місцях! Класно, що в Україні є ВИ, всі ті, хто створює світ незвичайних історій, неординарних людей, а все тому, що ви молодчинки!!!! Вперше «Птаха» попала в мої руки у Луцьку і я із задоволенням її читаю:-). Переважно в себе вдома, на балконі, посьорбуючи каву… Так от, нарешті, добралась до самих побажань :-)!! Рік тому ви створили щось особливе, а бажати можна вам лише польоту далекого, успішного, щоб журнал був наповнений цікавими статтями, поповнювався новими фотоприколами і завжди попадав мені в руки (так егоїстично закінчила…хі..хі…:-)). Що ж, «птахи», святкуйте на всі 100% , а я з вами! РЕСПЕКТ ВАМ!!! 🙂

ЗОРЯНА

Вітаю «Птаху» з першим (найважчим та найлегшим одночасно) повним (боротьби та наснаги) роком (не тільки роком, але й іншими стилями) життя! Бажаю, щоб пір’я ставало все яскравішим, дзьоб – гострішим, крила – міцнішими, а політ – впевненішим! Побільше уважних, вдумливих, надійних «пташенят»!

Сашко Положинський, гурт «Тартак»

  Хай кожна стаття журналу «Птаха» знаходить ще більше своїх читачів як серед молоді, так і серед людей старшого віку. Нехай цей журнал стане великою сенсацією в Україні.
Dj Brunett

Гурт «Eclipse» щиро вітає журнал «Птаха» з першим днем народження! Ми дуже раді нашому знайомству і тому, як складаються наші дружні відносини. Бажаємо Вам творчої наснаги, завжди цікавого матеріалу, мільйони читачів! Одразу видно, що Ви отримуєте задоволення від своєї роботи. Це відчувається на кожній сторінці журналу! Ви молодці! Час видавати журнал «Птаха» і в Києві! Будемо думати… Поздоровляю!!!

Проект PARTY`тура вітає журнал «ПТАХА»!!! У цей святковий для Вас день бажаємо великих тиражів, поповнення читацької аудиторії, розширення кола друзів, а також міцного здоров’я, особистого щастя, сімейного благополуччя, нових цікавих тем, гострого пера, сміливих проектів та наполегливості в досягненні нових висот на творчій ниві. Нехай не зраджує Вас удача і творче натхнення! Повного Вам гаманця і гарного настрою щодня!

Побажання для журналу «Птаха» від Аркадія ВойтюкаЗдається зовсім недавно я заходив до редакції журналу «Птаха», не знаючи зовсім шо це таке і з чим його їдять.)))) Проте, минув уже цілий рік і тепер, прогулюючись по рідному місту, я дивуюся на скільки сильно журнал повпливав на культурне життя міста. Цікаві реклами, прекрасні концерти, дискотеки на свіжому повітрі та й взагалі, будь-яке свято – велика частина заслуги журналу. Ви – молодці! За цей рік ви додали цю «перчинку» у життя населення міста і також дали змогу молодим невідомим виконавцям проявити і прорекламувати себе. І я один з них… Бажаю журналу набути популярності по всій Україні і нехай збудуться усі Ваші мрії як збуваються мої! Ви – кращі!

Луцький гурт “Ікебана” щиро вітає творчий колектив журналу “Птаха” з нагоди річниці від дня виходу у життя Ваших друкованих шпальт. 1 рік – це значний проміжок роботи у молодіжному журналістському плаванні, яке для Вас завжди має залишатися спокійним. При цьому Ваш корабель мусить тримати високу хвилю курсування до кожного читача, а з цим завданням “Птаха” справляється цілком впевнено. Адже за 12 місяців роботи Ви надійно закріпилися у споживчій ніші медіа-уподобань волинян та вже знайшли своїх прихильників. Бажаємо “Птасі” з кожним наступним номером збільшувати свій тираж, зберігаючи при цьому внутрішню красу та довершеність. “Птаха” має завжди тримає свій високий політ! Як музиканти, бажаємо “птахівцям” постійно долучатися до пропагування серед молоді української культури та вчити своїх читачів думати у правильному руслі.

З повагою та найщирішими привітаннями Ваша “Ікебана”

Спортивні новини

    Протягом трьох тижнів на спортивних майданчиках Ковеля проходила першість міста з міні-футболу серед команд установ, організацій , любительських команд. У змаганнях прийняло участь 13 команд із загальним числом учасників 195 чоловік. Ці змагання стали досить популярними серед молоді в місті, і на радість фахівців цієї гри рівень команд став досить високим. Усі зустрічі проходили у напруженій, чесній, безкомпромісній боротьбі. Перегравши усіх своїх суперників, чемпіоном міста стала команда «Буран», на другому місті «Верес», третьою стала команда «Класік». Відроджує свої високі спортивні традиції завод «Ковельсільмаш», команда якого посіла 4 місце .Міський голова Сергій Кошарук чемпіона міста (команду «Буран») та призерів нагородив Кубками та грамотами.Кращим гравцем чемпіонату та кращим бомбардиром став Бобилев Володимир , кращим голкіпером – Корчицький Дмитро, захисником – Романчук Андрій, – які отримали спеціальні призи .

    Після чемпіонату міста з міні-футболу кращі 8 команд розіграли «Кубок Незалежності», змагання відбулися з нагоди святкування Дня Незалежності України. До півфіналу, перегравши своїх суперників, увійшли пари: команди «Буран» – «Сільмаш» , «Брестська» -«Верес». Команда «Сільмаш», проявивши велику волю до перемоги, переграла чемпіона міста – команду «Буран» з рахунком 2:1, у другій парі путівку до фіналу виборювали команди «Верес» – «Брестська», перемогу з рахунком 5 : 3 здобула команда «Верес».

Фінал команд «Сільмаш» та «Верес» видався напрочуд напруженим та видовищним. Втративши на початку зустрічі 4 явних голових моменти, команда «Сільмаш» не змогла подолати команду «Верес», яка і використала свої усі голові моменти та перемогла 4:0. Кубок Незалежності -2008 року здобув «Верес».

Володимир Волосюк